Справа № 22-ц- 2939/2010 рік.                            Головуючий 1-ї інстанції:  Губська Я.В.

Категорія: визнання угоди недійсною.                             Суддя-доповідач:  Кокоша В.В.                        

                                                 У Х В А Л А

                             І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

         26 травня   2010 року.   Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

                        головуючого - судді: - Бобровського В.В. ,

                        суддів: - Пономаренко Ю.А.,   Кокоші В.В.,

                        при секретарі:  - Андрійко О.В.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського  районного суду м. Харкова  від 24 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - про визнання кредитного договору недійсним в частині,

                                                          в с т а н о в и л а :

         У  червні 2009 року ОСОБА_5 звернувся в суд із вказаним позовом.

         В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 12 липня 2006 року він та АКБ «Райффайзенбанк України» уклали між собою кредитний договір № МL700/558/2006, за умовами якого банк надав йому кредит у сумі 148000 доларів США, а він отримав його на умовах цільового використання для  придбання нерухомого майна.

         У 2006 році АКБ «Райффайзенбанк України» придбало ЗАТ «ОТП Банк»,  у зв’язку з чим всі права та обов’язки перейшли від АКБ «Райффайзенбанк України» до   його правонаступника ПАТ «ОТП Банк».

         Укладений між ним та АКБ «Райффайзенбанк України» кредитний договір є удаваним в частині надання йому грошових коштів у сумі 148000 доларів США, оскільки він фактично приховує надання грошових коштів у сумі 747 400 грн., що є грошовою одиницею України.

          Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 192, 235 ЦК України, ОСОБА_5 просив суд визнати, що кредитний договір № МL700/558/2006  від 12 липня 2006 року на купівлю нерухомого майна, укладений між ним та АКБ «Райффайзенбанк України», вичинений в частині надання кредитних коштів у сумі 148 000 доларів США для приховання надання грошових коштів у сумі 747 000 грн. на умовах передбачених договором.

          Відповідач, в особі свого представника, позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

          Рішенням Київського  районного суду м. Харкова від 24 лютого 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

          В апеляційній скарзі  ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

          Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

          Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

         Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

         Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідач не довів у суді, що укладений між ним та АКБ «Райффайзенбанк України» кредитний договір є удаваним та таким, що приховує інший правочин.

         Такий висновок суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.

         Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

         Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

         Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

         З матеріалів справи вбачається, що 12 липня 2006 року ОСОБА_5 та АКБ «Райффайзенбанк України», правонаступником якого є  ПАТ «ОТП Банк», уклали між собою кредитний договір № МL700/558/2006, за умовами якого банк надав позивачу кредит у сумі 148000 доларів США під 11% річних на строк до 12 липня 2021 року для придбання нерухомого майна ( а. с. 5-8,37).

         АКБ «Райффайзенбанк України» виконав свої зобов’язання за кредитним договором, перерахував кошти на рахунок позивача, а також на підставі заяви ОСОБА_5 від 12 липня 2006 року видав йому готівку у сумі 148 000 доларів США, що стверджується його власноручним підписом ( а. с. 47).

        В подальшому ОСОБА_5 виконував свої зобов’язання за кредитним договором та сплачував банку кредитні кошти і відсотки за користування кредитом.        

        Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.  

        Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх  вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

        Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

        Доказів того, що кредитний договір укладений між ОСОБА_5 та АКБ «Райффайзенбанк України» є удаваним правочином, матеріали справи не містять.

         Не надані такі докази представником ОСОБА_5 і у судовому засіданні апеляційної інстанції.

         Оскільки для визнання правочину удаваним слід встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, а наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо, суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.

          Вирішуючи спір, суд з’ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані ними докази, дав їм належну оцінку та постановив законне й обґрунтоване рішення.

         Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

         Зважаючи на те, що рішення суду  ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

         Керуючись  ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319  ЦПК України, судова колегія,

                                                           у х в а л и л а :

          Апеляційну  скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

         Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2010 року залишити без змін.      

        Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

           Головуючий:

           Судді: