У Х В А Л А
іменем України
24 червня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Володимирецького районного суду від 16 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рафалівської селищної ради, ОСОБА_3 про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Володимирецького районного суду від 16 квітня 2010 року зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано незаконними і скасовано рішення Рафалівської селищної ради №218 від 20 грудня 2007 року та №350 від 31 липня 2008 року в частині передачі земельної ділянки площею у 0, 15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у приватну власність ОСОБА_3. Визнано недійсним і скасовано державний акт серії ЯЖ №899307 про право власності на земельну ділянку площею у 0, 15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на ім’я ОСОБА_3.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, де покликалися на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також на неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи.
ОСОБА_1, обґрунтовуючи скаргу, зазначала про суперечність обставинам справи твердження суду щодо того, що при переході права власності на житловий будинок до набувачів перейшло право користування земельною ділянкою площею лише у 0, 15 га, в той час, коли ділянка площею у 0, 1453 га залишилась у землях запасу. Вважала, що висновок суду про те, що решта земельної ділянки площею у 0, 1453 га перебувала у землях запасу територіальної громади є необґрунтованим і спростовується перевіреними доказами. Покликалась також на неправильність застосування положень ст. 120 ЗК України, яка діяла на час вирішення спору, а не на час виникнення спірних правовідносин, яка мала іншу редакцію.
З наведених підстав просила скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове про відмову в позові. Рішення суду в частині задоволення позову нею не оскаржувалось.
ОСОБА_3 на обґрунтування своє ї апеляційної скарги вказував про те, що спірна
Справа №22-899-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Іванків О.В.
Категорія: 45 Суддя-доповідач у апеляційному суді Хилевич С.В.
земельна ділянка належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки він придбав будинок за власні кошти та під час, коли фактично шлюбні відносини між сторонами були припинені. Покликався на порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України щодо оцінки доказів та неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи, оскільки остаточно сторони припинили проживати подружнім життям з серпня 2008 року. Вважав, що спірна земельна ділянка «подарована» йому державою, а тому відповідно до ст. 57 СК України є його особистою власністю.
Просив скасувати рішення Володимирецького районного суду від 16 квітня 2010 року в частині задоволених позовних вимог, відмовивши у цій частині ОСОБА_1 у задоволенні її позову. В частині відмови в позовних вимогах рішення місцевого суду не оскаржувалось.
У судовому засіданні ОСОБА_3представник ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів та заперечив проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3.
ОСОБА_3 та представник Рафалівської селищної ради, бувши повідомленими належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явились; про причини своєї відсутності не повідомили.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове
засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про їх відхилення.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і визнаючи незаконними та скасовуючи рішення органу місцевого самоврядування в частині передачі земельної ділянки площею у 0, 15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у приватну власність ОСОБА_3, визнаючи недійсним і скасовуючи державний акт про право власності на земельну ділянку площею у 0, 15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на ім’я ОСОБА_3, а також відмовляючи позивачу у задоволенні решти вимог, суд першої інстанції виходив із того, що передавши відповідачу безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею у 0, 15 га, відведену для розміщення і обслуговування житлового будинку, який знаходиться у спільній частковій власності сторін, Рафалівська селищна рада порушила право позивача, оскільки позбавила її, як співвласника житлового будинку, права на одержання земельної ділянки або її частини у власність.
Погоджуючись з законністю та правильністю досягнутих районним судом в ухваленому рішенні висновків, колегія суддів при цьому виходила з такого.
Вбачається безспірним те, що протягом часу з 21 лютого 2003 року по 14 травня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що сторонами визнається.
Судом попередньої інстанції при вирішенні спору вірно враховано наявність преюдиційності обставин, встановлених рішеннями Кузнецовського міського суду від 14.05.2009 року, 21.10.2009 року та ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 20.01.2010 року, звідки видно про припинення спільного проживання сторонами в лютому 2009 року.
Згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України – обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З матеріалів справи видно, що 22 жовтня 2007 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1, перебуваючи у шлюбі, придбали житловий будинок №31 по вулиці Залізничній, в смт. Рафалівка Володимирецького району (без вказівки про наявність та розмір земельної ділянки), про що свідчить договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, який нотаріально посвідчений і занесений в реєстр за №2460. Зазначений будинок набув статусу спільного сумісного майна подружжя і після розірвання шлюбу рішенням Володимирецького районного суду від 17 серпня 2009 року, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 січня 2009 року, було проведено його поділ. Цим рішенням суду позивачу виділено 51\100 частин будинку, а ОСОБА_3 – відповідно 49\100 частин будинку АДРЕСА_1.
Очевидним є те, що за житловим будинком, який придбали сторони, згідно з перевіреними районним судом письмовими доказами, на праві користування обліковувалась земельна ділянка площею у 3072 кв.м. спершу за ОСОБА_6, а згодом за його спадкоємцем ОСОБА_7, яка відчужила будинок на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_1.
Відповідно до абзацу другого ч. 1 і ч. 2 ст. 377 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 22 жовтня 2007 року) – якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Обґрунтованим визнається твердження місцевого суду про те, що при придбанні житлового будинку у спільну сумісну власність подружжя, сторони набули рівні права і обов’язки щодо користування земельною ділянкою, необхідною для розміщення і обслуговування цього будинку.
Рішенням Рафалівської селищної ради від 20.12.2007 року №218 передано у приватну власність ОСОБА_3 земельні ділянки по АДРЕСА_1, а саме – для будівництва і обслуговування житлового будинку у 0, 15 га, для ведення особистого селянського господарства у 0, 14 га. Згодом цей орган своїм рішенням від 31.07.2008 року №350 уточнив розміри земельних ділянок, що передавались ОСОБА_3 і передав йому безоплатно у приватну власність для будівництва і обслуговування будинку 0, 15 га та для ведення особистого селянського господарства 0, 1453 га. На підставі зазначених рішень відповідачу було видано два державні акти на право власності на ці земельні ділянки.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що рішення Рафалівської селищної ради про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки, відведеної для розміщення та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею у 0, 15 га, суперечить обставинам справи та вимогам земельного законодавства, а тому вони підлягають визнанню незаконними і скасуванню. З тих само підстав державний акт право власності на вказану земельну ділянку також вірно визнано недійсним.
Тому за таких обставин неправомірною слід вважати лише приватизацію ОСОБА_3 виключно на своєї ім’я земельної ділянки з цільовим призначенням «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд».
Щодо рішення районного суду про відмову у визнанні незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування №№ 218 і 350 від 20.12.2007 року та від 31.07.2008 року про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею у 0, 1453 га, визначеної для ведення особистого селянського господарства, то колегія суддів знаходить висновки, досягнуті судом при його ухваленні, також законними і обґрунтованими.
Так, п. 18 (2) постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2) вказує на те, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційні скарги не містять посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовують правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Володимирецького районного суду від 16 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: