У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.06.10 Справа №25/54/10
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі Савченко Ю.В.
за участю представників:
- кредитора - ОСОБА_1
- боржника - Ясир Д.І. (за довіреністю)
- розпорядника майна - Пухиря П.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційного підприємства "Фірма "Поліграф", м. Запоріжжя
на ухвалу господарського суду Запорізької області від 12.04.2010 року
у справі № 25/54/10
про банкрутство Приватної виробничо-комерційного підприємства "Фірма "Поліграф", м.Запоріжжя
Установив:
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.04.2010року (суддя Дьоміна А.В.), винесеною за наслідками підготовчого засідання у справі про банкрутство Приватної виробничо-комерційного підприємства "Фірма "Поліграф", м.Запоріжжя, визнані грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника у розмірі 369.668,94грн., призначений розпорядник майна - арбітражний керуючий Пухир П.В., якого зобов’язано скласти реєстр вимог кредиторів та скликати перші загальні збори кредиторів.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, боржник оскаржив її до Запорізького апеляційного господарського суду, вважає оскаржуваний судовий акт таким, що порушує норми матеріального права, просить його скасувати та припинити провадження у справі.
Заявник апеляційної скарги та його представник у судовому засіданні зазначають, що до складу грошових вимог при порушенні справи про банкрутство не включаються вимоги про стягнення господарських санкцій, посилаючись при цьому на п. 20 Постанови №15 Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009року.
Також він зазначає про те, що ініціюючим кредитором не надано доказів неплатоспроможності боржника та безспірності вимог, призначаючи розпорядника майна, господарський суд першої інстанції не аргументував призначення саме цього арбітражного керуючого.
У відзиві на апеляційну скаргу ініціюючий кредитор та розпорядник майна боржника вважають оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, просять залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ініціюючий кредитор повідомив у судовому засіданні про те, що підставою для звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство стало наявність невиконаного боржником рішення господарського суду про стягнення коштів та прийняття боржником рішення про ліквідацію.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, заслухавши учасників судового засідання, проаналізувавши застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Виходячи зі змісту статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі-Закон про банкрутство), основне завдання підготовчого засідання господарського суду полягає в з"ясуванні ознак неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності перешкод для подальшого руху справи про банкрутство. Частина 3 статті 6 Закону про банкрутство визначає ознаки неплатоспроможності боржника, а саме, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Положеннями абзацу 8 статті 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, що визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Так, на підтвердження грошових вимог до боржника ініціюючим кредитором до заяви про порушення справи про банкрутство надані рішення господарського суду Запорізької області від 23.06.2009р., яким з боржника - ПВКП "Фірма "Поліграф" на користь ФОП ОСОБА_1 стягнуто 365.940грн. (а.с.20). Зазначене рішення після його перегляду апеляційною інстанцією набрало чинності.
На виконання рішення господарського суду виданий наказ (а.с.12), за яким відкрито виконавче провадження 21.10.2009р. (а.с.13). Постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику запропоновано добровільно виконати рішення суду до 28.10.2009р. У подальшому в зв’язку з прийняттям рішення про ліквідацію підприємства виконавче провадження 11.11.2009р. закінчено, про що винесена відповідна постанова (а.с. 14).
Станом на 23.03.2010р. заборгованість боржника перед ініціюючим кредитором за рішенням господарського суду не погашена, що стало підставою для звернення ініціюючого кредитора до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство. Також на дату проведення підготовчого засідання місцевого господарського суду боржник не надав доказів погашення зазначеної заборгованості.
У даному випадку колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в оскаржуваній ухвалі.
Так, рішення господарського суду Запорізької області прийнято 23.06.2009р., наказ виданий 14.10.2009р., виконавче провадження відкрито 21.10.2009р., до березня 2010року заборгованість не погашена, тобто, колегія суддів вважає, що вимоги ініціюючого кредитора є безспірними, оскільки підтверджені рішенням господарського суду та такими, що не виконані протягом трьох місяців з дати відкриття виконавчого провадження. При цьому слід звернути увагу на те, що боржник не був позбавлений права самостійно виконати рішення суду, перерахувавши відповідну грошову суму кредиторові. Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що рішення господарського суду набрало законної сили та є обов"язковим для виконання боржником, до того ж звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство апробоване виконавчим провадженням.
Відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під неплатоспроможністю слід розуміти неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. У розумінні цього Закону грошовими зобов’язаннями є зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.
Отже, у випадку, що розглядається боржник має грошові зобов’язання перед ініціюючим кредитором, які підтверджені судовими рішеннями та за своєю правовою природою є збитками - упущеною вигодою.
Законом чітко встановлено, що до грошового зобов’язання не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), а упущена вигода не відноситься до вказаної категорії, а відтак правомірно заявлена ініціюючим кредитором та визнана господарським судом.
У поданій апеляційній скарзі заявник, заперечуючи вимоги ініціюючого кредитора, посилається на п.20 Постанови №15 Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009року. Так, відповідно до цього пункту до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються вимоги уповноважених органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення, господарських санкцій, які задовольняються у шосту чергу, передбачену статтею 31 Закону.
У даному випадку посилання боржника на п.20 Постанови №15 Пленуму ВСУ є безпідставним, оскільки у зазначеному пункті йдеться мова про вимоги уповноважених органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення. Ініціюючий кредитор не відноситься до вказаних осіб, а його вимоги не носять характеру адміністративно-господарських санкцій.
Оскаржуваною ухвалою призначений розпорядник майна –арбітражний керуючий Пухир П.В., який подав до господарського суду Запорізької області заяву про участь у даній справі (а.с.15). Будь-яких заяв від інших арбітражних керуючих про призначення розпорядником майна до господарського суду не надійшло, а відтак за відсутності конкуренції кандидатур господарський суд правомірно призначив розпорядником майна Пухиря П.В.
Доводи апеляційної скарги боржника не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
За таких обставин справи колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.
Керуючись статтями 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Фірма "Поліграф", м. Запоріжжя, залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Запорізької області від 12.04.2010р. у справі № 25/54/10 залишити без змін.
Справу направити до господарського суду Запорізької області.