У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
18.03.10 Справа №28/343/09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді Зубкова Т.П. , Хуторной В.М. , Шевченко Т. М.
при секретарі: Лола Н.О.
За участю представників:
від позивача – Шишко О.Г. (довіреність № б/н від 05.03.2010 р.)
від відповідача – ОСОБА_2 (паспорт серія: НОМЕР_1)
від 3-ої особи – Фанін П.В. (довіреність № 87 від 26.01.2010 р.)
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Комунальної установи «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» (м. Запоріжжя)
на рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2009 р. у справі № 28/343/09
за позовом Комунальної установи «Центральна лікарня Орджонікідзевського району
(м. Запоріжжя)
до відповідача Приватного підприємця ОСОБА_2 (м. Запоріжжя)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління комунальної власності Запорізької міської ради (м. Запоріжжя)
про стягнення заборгованості та розірвання договору,
Комунальна установа «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_2 40447,85 грн. заборгованості за договором оренди № 1223 від 22.12.2004 р. та розірвання вказаного договору.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.12.2009 р. у справі № 28/343/09 (суддя Яцун О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що, зважаючи на недотримання сторонами такої обов’язкової вимоги, як нотаріальне посвідчення договору оренди, укладеного строком більш ніж один рік, спірний договір є неукладеним і не створює юридичних наслідків для його сторін. Неукладений договір не може бути розірваним. Вимога про стягнення боргу, заявлена позивачем на підставі неукладеного договору, також задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Комунальна установа «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» (позивач у справі) звернулася до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2009 р. у справі № 28/343/09 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення допущено порушення норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що господарському суду першої інстанції при вирішенні справи слід було керуватися умовами укладеного між сторонами договору та, зважаючи на часткове виконання сторонами угоди, на підставі ст.ст. 219, 220 ГК України визнати договір укладеним. При цьому вказує, що судом не досліджено обставин, через які спірний договір залишився без нотаріального посвідчення.
Також, за твердженням заявника, неправомірними є висновки господарського суду щодо визнання договору оренди недійсним, оскільки суд повинен був встановити наявність всіх обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2010 р. апеляційна скарга Комунальної установи «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» прийнята до провадження та призначена до розгляду на 18.03.2010 р.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 674 від 18.03.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Зубкова Т.П., судді: Шевченко Т.М., Хуторной В.М.
В судовому засіданні представник позивача (заявника апеляційної скарги) підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення суду і задовольнити позов.
Відповідач у справі – Приватний підприємець ОСОБА_2 – письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.
В судовому засіданні відповідач – ПП ОСОБА_2, який особисто представляв свої інтереси, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечив. Вважає, що господарський суд, керуючись законом, у відповідно сті з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи розглянув спір та виніс рішення, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судово му процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення господарського суду по даній справі – без змін. Також, у судовому засіданні відповідач зазначив про погашення ним протягом останніх двох місяців заборгованості перед позивачем на суму 11504,94 грн., на підтвердження чого надав копії платіжних документів.
3-я особа – Управління комунальної власності Запорізької міської ради – письмового відзиву на апеляційну скаргу не надала.
Представник 3-ої особи в судовому засіданні усно підтримав доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі.
За клопотанням представників сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, заслухавши представників сторін, 3-ї особи, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
22.12.2004 р. між Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради (третьою особою у справі), Комунальною установою «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» (позивачем у справі) як Орендодавцями та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (відповідачем у справі) як Орендарем було підписано договір оренди нежитлового приміщення № 1223 (надалі – Договір).
Пунктом 1.1 Договору було передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення будівлі, яка розташована АДРЕСА_1, площею 55,0 м2, та знаходиться в оперативному управлінні Комунальної установи «Центральна лікарня Орджонікідзевського району».
Згідно з п. 1.2 Договору приміщення мало використовуватись Орендарем на правах оренди під автомайстерню.
Розділом 3 даного Договору сторони узгодили порядок визначення розміру орендної плати та її сплати. В тому числі, встановили, що орендна плата перераховується Орендарем згідно рахунків Комунальної установи «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (п 3.3 Договору).
Пунктом 5.16 Договору до обов’язків Орендаря віднесено, зокрема, здійснення заходів та сплата витрат на нотаріальне посвідчення цього Договору.
Сторони визначили в п. 10.1 Договору, що укладають його строком на п’ять років (з 22.12.2004 р. до 22.12.2009 р.).
Сторонами було підписано Акт приймання-передачі від 22.12.2004 р. про передачу Орендареві вказаного у Договорі приміщення.
За твердженням Позивача, Орендарем допущено суттєве порушення умов Договору щодо своєчасного внесення орендної плати, що призвело до виникнення у останнього заборгованості за Договором в розмірі 40447,85 грн.
Предметом судового розгляду у даній справі стали обґрунтовані вищевикладеними обставинами та статтею 782 ЦК України позовні вимоги Комунальної установи «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_2 40447,85 грн. заборгованості за Договором оренди № 1223 від 22.12.2004 р. та розірвання вказаного Договору.
Колегія суддів, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для стягнення з відповідача суми боргу за Договором оренди № 1223 від 22.12.2004 р. і, з тих підстав, що відповідачем, як орендарем, неналежним чином виконуються свої договірні зобов’язання, розірвання вказаного Договору.
Нежитлове приміщення, яке є предметом оренди за умовами спірного Договору, належить до комунальної власності і знаходиться в оперативному управлінні позивача.
Правовідносини щодо оренди державного та комунального майна регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, а також Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (спеціального по відношенню до інших актів цивільного законодавства).
Згідно з положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України підставами виникнення цивільних (господарських) прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 209 ЦК України у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін, вчинений у письмовій формі правочин підлягає нотаріальному посвідченню. В такому випадку правочин вважається вчиненим (укладеним) з моменту його нотаріального посвідчення.
Зокрема, за приписами статті 793 ЦК України (в редакції, що діяла на момент підписання спірного Договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 2 статті 209 ЦК України встановлено, що нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текс правочину, посвідчувального напису.
Крім того, у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).
Статтею 794 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на один рік, підлягає державній реєстрації.
Обов’язковість державної реєстрації договору найму (оренди) будівлі чи її окремої частини, укладеного на строк не менше одного року, передбачена також Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів (надалі – Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.05.2004 р.
Пунктом 6 Порядку встановлено, що державна реєстрація правочину проводиться шляхом внесення нотаріусом відповідного запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.
Як встановлено частиною 3 статті 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.
Виходячи з умов спірного Договору, сторони мали намір укласти його строком на п’ять років (з 22.12.2004 р. по 22.12.2009 р.), що згідно з чинним на момент його підписання законодавством (так само, як і на теперішній час) вимагало обов’язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору.
Пунктом 5.16 Договору до обов’язків Орендаря було віднесено, зокрема, здійснення заходів та сплата витрат на нотаріальне посвідчення Договору.
Отже, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України та зважаючи на визначення сторонами в п. 10.1 Договору строку його дії більш ніж один рік, даний правочин міг вважатися вчиненим з моменту його державної реєстрації.
При недотриманні вимоги стосовно державної реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.
Аналогічні наслідки має недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору: відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України такий договір є нікчемним.
З огляду на викладене, оскільки суду не надано доказів дотримання сторонами вимог чинного законодавства стосовно нотаріального посвідчення та державної реєстрації спірного Договору оренди (згідно з поясненнями представників сторін Договір нотаріально не посвідчувався і в Державному реєстрі правочинів не реєструвався), його слід вважати неукладеним, тобто таким, що не відбувся.
За таких обставин, з заявлених позивачем підстав не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача 40447,85 грн. заборгованості, оскільки вона ґрунтується на Договорі № 1223 від 22.12.2004 р., який є неукладеним, тож не створює жодних правових наслідків.
За наведених вище обставин не підлягає задоволенню також позовна вимога про розірвання спірного Договору. Виходячи з норм чинних ЦК та ГК України, а також загальних засад цивільного законодавства розірвання договору на вимогу однієї зі сторін в судовому порядку можливе лише за наявності факту укладення цього договору. В даному ж випадку позивачем заявлена вимога про розірвання Договору, який є неукладеним (нікчемним), що виключає можливість його розірвання в судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи заявника апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на вищевикладене, а також наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, на норми якої позивач посилається в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги, якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним.
Однак, позивач з такою позовною вимогою до суду не звертався (ані у даній справі, ані в окремому провадженні). Доказів існування відповідного судового рішення заявником апеляційній інстанції не надано. В матеріалах справи такі докази також відсутні.
Також колегія суддів відзначає, що правила статті 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що господарський суд у своєму рішенні дійшов висновку про визнання договору оренди недійсним без встановлення наявності всіх обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в рішенні господарського суду посилання на недійсність спірного Договору взагалі відсутні, а заявник помилково ототожнює поняття недійсності договору та визнання договору неукладеним і не враховує, що зазначені поняття мають різну правову природу та несуть різні правові навантаження і наслідки.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.
Колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на її заявника (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Комунальної установи «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» (м. Запоріжжя) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2009 р. у справі № 28/343/09 залишити без змін.
Головуючий суддя Зубкова Т.П.
судді Зубкова Т.П.
Хуторной В.М. Шевченко Т. М.