ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" червня 2010 р. Справа № 10/186-10
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Щепанської Г.А.
при секретарі Феськовій М.Ю. ,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю від 09.09.2008р.,
від відповідача: не з'явився,
третя особа: ОСОБА_2 - підприємця,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат", м.Хмельницький
на рішення господарського суду Хмельницької області
від "23" березня 2010 р. у справі № 10/186-10 (суддя Виноградова В.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Хмельницький
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат", м.Хмельницький
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Хмельницький
про стягнення 11081,12грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 23.03.2010р. у справі №10/186-10 позов підприємця ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - підприємця ОСОБА_2, про стягнення 11081,12грн., з яких: 10987,20грн. - борг за надані згідно договору-заявки №029 від 17.08.2009р. про перевезення вантажу автомобільним транспортом послуги, 93,92грн. - 3% річних за період з 02.12.2009р. по 16.03.2010р. задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 10987,20грн. боргу та 93,01грн. 3% річних, а також покладено на відповідача обов'язок відшкодувати позивачеві 110,80грн. витрат з державного мита, 235,98грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1100,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.
В решті позову відмовлено.
Вважаючи, що вказане рішення не відповідає нормам матеріального права, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення - про відмову у позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:
- місцевим господарським судом не взято до уваги доводи відповідача про те, що підприємець ОСОБА_3 транспортні послуги з перевезення вантажу не надавала, а надавала такі послуги підприємець ОСОБА_2, яка жодної вимоги за надані послуги до ТОВ "Карат" не пред'являла;
- представником позивача ОСОБА_2 було надано договір експедиції, укладений між експедитором - підприємцем ОСОБА_3 - та перевізником - підприємцем ОСОБА_2, однак, такий договір не може бути взятий до уваги, оскільки він суперечить вимогам цивільного законодавства, зокрема, визначеній статтею 799 ЦК України суті договору експедиції, де сторонами є експедитор та замовник, яким у даній ситуації мало бути ТОВ "Карат";
- поза увагою суду залишено й те, що наданий ОСОБА_2 договір-заявка на вантажні перевезення укладений з підприємцем ОСОБА_3 й ТОВ "Карат" у ньому не згадується;
- місцевий господарський суд стягнув з відповідача витрати по оплаті послуг адвоката ОСОБА_4 в сумі 1100,00грн., хоча в жодному судовому засіданні адвокат не був присутнім, а документи, які подавала позивач, мали юридичні помилки, що ставить під сумнів той факт, що їх готував даний адвокат.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 82,83,85) заперечила проти останньої, вважаючи її безпідставною. Просить залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Третя особа - підприємець ОСОБА_2 - у відзиві на апеляційну скаргу (а.с.84,87) також не погодилась з апеляційною скаргою відповідача, вважаючи рішення господарського суду Хмельницької області у даній справі обґрунтованим та законним.
Представник відповідача на виклик в засідання суду не з'явився. Про причини його неявки суд не повідомлено.
Враховуючи той факт, що відповідач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить реєстр відправки рекомендованої поштової кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду від 28.05.2010р., й своїм правом на участь у судовому засіданні відповідач не скористався, беручи до уваги положення ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі представника відповідача.
Третя особа - підприємець ОСОБА_2, будучи, одночасно, представником позивача, заперечила проти доводів апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає оскаржене рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Заслухавши пояснення учасника судового процесу, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2010р. в господарський суд Хмельницької області звернулась підприємець ОСОБА_3 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат" про стягнення 11912,58грн., з яких: 11772,00грн. боргу за надані послуги з перевезення та 140,58грн. – 3% річних.
Обґрунтовуючи позов, підприємець зазначила, зокрема, що на виконання укладеного з відповідачем договору-заявки №029 від 17.08.2009р. (а.с.10) нею було надано для ТОВ "Карат" послуги з перевезення вантажу, вартість яких склала 1400 доларів США, що по курсу НБУ станом на 17.08.2009р. становило 11772,00грн.
Однак, за твердженням позивача, відповідач виставлений нею рахунок №78 від 07.09.2009р. (а.с.11) не оплатив, акт №79 приймання-передачі виконаних робіт (а.с.12) не підписав, а надіслану йому претензію №45 від 20.11.2009р. (а.с.15,18,56) з вимогою про сплату коштів в сумі 11772,00грн. залишив без задоволення, що стало приводом для звернення підприємця за захистом своїх порушених прав до суду.
В позовній заяві підприємець також просила стягнути з відповідача на свою користь 2000,00грн. витрат по оплаті послуг адвоката, надавши на підтвердження понесення таких витрат копії договору про надання юридичних послуг від 21.12.2009р.; свідоцтва про право ОСОБА_4 на заняття адвокатською діяльністю; розрахункової квитанції (а.с.9,16,17).
В доповненні до позовної заяви, зареєстрованому судом першої інстанції 17.02.2010р. (а.с.23-24), позивач уточнила період, за який нараховано 3 % річних в сумі 140,58грн., а саме з 08.06.2009р. по 27.01.2010р. та зазначила, що до виконання замовлення було залучено підприємця ОСОБА_2, з якою вона перебуває у договірних відносинах.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 17.02.2010р. (а.с.38) до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено фізичну особу - підприємця ОСОБА_2.
Відповідач у відзиві від 08.02.2010р. на позовну заяву (а.с.34) заперечив проти вимог позивача, вказавши, що остання надала послуги на суму 19112,00грн. з перевезення вантажу лише на виконання договору заявки №044 від 16.09.2009р. (а.с.33), які товариством було оплачено, про що свідчать рахунок №85 та акт приймання-передачі виконаних робіт №86, однак, послуги на виконання договору-заявки №029 від 17.08.2009р., як стверджує відповідач, позивач не надавала, в зв'язку з чим ТОВ "Карат" і не підписувало акт приймання-передачі виконаних робіт.
Вважає, що докази, які б підтверджували його заборгованість перед позивачем, відсутні.
Позивач, спростовуючи доводи відповідача, у запереченнях на відзив (а.с.40-41) зазначила, що у договорі-заявці №029 від 17.08.2009р., який був надісланий відповідачеві факсимільним зв'язком, вона вказала, що під завантаження буде подано автомобіль НОМЕР_3, який є власністю перевізника - підприємця ОСОБА_2, яку було залучено до виконання замовлення відповідача на підставі договору перевезення від 22.08.2008р. (а.с.29-31,45-47).
Дану обставину підтвердила у письмових поясненнях від 03.03.2010р. (а.с.42) підприємець ОСОБА_2
У заяві про уточнення позовних вимог (а.с.52) позивач просила стягнути на свою користь з відповідача 11876,50грн., з яких: 11772,00грн. – сума основного боргу та 104,50грн. – 3% річних за період прострочення платежу з 29.11.2009р. по 16.03.2010р., а у заяві від 22.03.2010р. (а.с.65) підприємець, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути 11081,12грн., з яких: 10987,20грн. – основний борг та 93,92грн. – 3% річних за період прострочення платежу з 02.12.2009р. по 16.03.2010р.
В обґрунтування зменшення заявлених до стягнення сум, позивач зазначила, що вартість фрахту за договором-заявкою №029 від 17.07.2009р. становить 1400 доларів США, форма оплати – безготівкова по курсу НБУ на дату завантаження, якою є 20.08.2009р., а тому, враховуючи, що згідно даних НБУ офіційний курс гривні до валюти долара США становив 7,848грн./долар США, вартість перевезення склала 10987,20грн. (1400дол.США х 7,848).
Судовою колегією враховується наступне.
Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України визначає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частина 1 статті 11 ЦК України встановлює, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 33 ГПК України встановлює правило, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абз.1 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2009 року позивач, на підставі отриманого від ТОВ "Карат" факсимільним зв'язком договору-заявки №029 від 17.08.2009р. (а.с.10), організувала перевезення вантажу по маршруту Україна – Росія (м.Хмельницький – м.Москва).
Згідно договору–заявки сторони дійшли згоди про те, що датою завантаження є 20.08.2009р.; перевезення буде здійснене автомобілем НОМЕР_1, напівпричіп НОМЕР_3; погоджена сума фрахту складає 1400 доларів США; форма оплати - безготівковий розрахунок по курсу НБУ на дату завантаження.
Строк оплати не визначено.
Перевезення вантажу здійснила підприємець ОСОБА_2 (дата реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, згідно свідоцтва про державну реєстрацію, 12.04.2002р., а.с.26) належним їй автомобілем НОМЕР_1, напівпричіп НОМЕР_3, на виконання укладеного між нею та позивачем договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 22.08.2008р. (а.с.29-31,45-47), де п.п.2.1., 2.2. договору визначено обов'язок експедитора (позивача у справі) залучати до перевезення вантажу перевізника (підприємця ОСОБА_2), а обов'язком перевізника– у відповідності із заявкою експедитора, яка є невід'ємною частиною даного договору, подавати до зазначеного місця у визначені строки технічно справний рухомий склад, придатний для перевезення даного вантажу, доставляти вантаж з моменту оформлення провізних документів до отримувача.
Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Невиконання зобов’язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов’язання.
У відповідності до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно відміток в міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR) А№0123288 (а.с.14) та згідно акту №1651 від 30.09.2009р. (а.с.55), підписаного перевізником - підприємцем ОСОБА_2 та експедитором – підприємцем ОСОБА_3, послуги з вантажних автоперевезень по маршруту Хмельницький - Москва виконано, час виконання роботи: 20.08.2009р. – 29.08.2009р.
Згідно рахунку №78 від 07.09.2009р. загальна вартість наданих відповідачу послуг склала 11772,00грн. (а.с.11).
Претензією №45 від 20.11.2009р. позивач повідомила ТОВ "Карат" про пред`явлення йому вимоги з виконання грошового зобов`язання у сумі 11772,00грн. та попередила, що у разі несплати вказаних коштів протягом 3-х банківських днів, буде змушена звернутись до суду.
Однак, докази задоволення цієї вимоги відповідачем в матеріалах даної справи відсутні.
Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Як зазначалося вище, у договорі–заявці №029 від 17.08.2009р. сторони погодили вартість послуг з перевезення - 1400 доларів США та форму оплати - безготівковий розрахунок по курсу НБУ на дату завантаження.
Таким чином, на день завантаження вантажу відправника, яким є відповідач, а саме, станом на 20.08.2009р., згідно валютного курсу НБУ, один долар США коштував 7,848грн., а відтак, вартість виконаних позивачем для відповідача послуг з перевезення вантажу у гривнях склала 10987,20грн., виходячи із даного валютного курсу.
Зважаючи на те, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті послуг, наданих позивачем згідно договору-заявки №029 від 17.08.2009р., вимога підприємця ОСОБА_3 про стягнення з ТОВ "Карат" основного боргу у розмірі 10987,20грн. є обґрунтованою й такою, що підлягає задоволенню.
Доводи відповідача про те, що послуги на виконання договору-заявки №029 від 17.08.2009р. позивач не надавала, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а посилання відповідача на те, що позивачем було надано послуги на суму 19112,00грн. з перевезення вантажу лише на виконання договору-заявки №044 від 16.09.2009р., які товариством було оплачено, про що свідчать рахунок №85 та акт приймання-передачі виконаних робіт №86, до уваги не беруться, оскільки правовідносини сторін, що виникли на підставі договору-заявки №044 від 16.09.2009р., згідно якого перевезення мало бути здійснене іншим автомобілем - СКАНІЯ ВХ 3200АР, напівпричіп ВХ 80-08 ХХ, за іншим маршрутом, за іншою платою тощо, не стосуються правовідносин, що виникли на підставі договору-заявки №029 від 17.08.2009р.
До того ж, матеріали справи не містять належних доказів (платіжних доручень, виписок з особового рахунку тощо) щодо проведення відповідачем розрахунків ні за договором-заявкою №044 від 16.09.2009р., ні за договором-заявкою №029 від 17.08.2009р.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявила до стягнення 93,92грн. 3 % річних за період прострочення платежу з 02.12.2009р. по 16.03.2010р.
Однак, враховуючи, що сторонами у договорі-заявці №029 від 17.08.2009р. не було визначено строк оплати, й у відповідності до вимог ч.2 ст.530 ЦК України такий строк має визначатися моментом пред'явлення вимоги відповідачеві, яку позивач надіслала останньому 23.11.2009р., а відповідач отримав її 26.11.2009р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.18,92,93), датою, з якої розпочалося прострочення платежу, є 04.12.2009р. Відтак, правильним буде нарахування 3% річних за період з 04.12.2009р. по 16.03.2010р. в сумі 93,01грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим рішення господарського суду першої інстанції про стягнення з ТОВ "Карат" основного боргу в сумі 10987,20грн. та в частині стягнення з товариства 3-х % річних у розмірі 93,01грн.
В частині відмови у стягненні з відповідача 0,91грн. 3-х % річних рішення суду також відповідає обставинам справи.
Що ж до вимог позивача про стягнення 2000,00грн. витрат на послуги адвоката, судова колегія відзначає наступне.
Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 48 ГПК встановлено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру", згідно ст.2 якого адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.
Як зазначено в п.12 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, зокрема, з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 21.12.2009р. уклала договір про надання юридичних послуг з адвокатом ОСОБА_4 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №148 від 21.02.2005р., а.с.17,94).
Згідно розрахункової квитанції №178208 від 21.12.2009р. (а.с.9) позивач перерахувала адвокату ОСОБА_4 2000,00грн.
Як вказано у листі Вищого господарського суду від 14.12.2007р. №01-8/973 ”Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права”, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Зважаючи на ту обставину, що спір вирішений без участі адвоката, а доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката позивач не надала, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обґрунтований розмір вартості послуг адвоката, що підлягають стягненню з відповідача, з врахуванням складності справи становить 1100,00грн.
Доводи відповідача про те, що укладений між підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір експедиції, а також договір перевезення вантажів не можуть бути взяті до уваги, оскільки в них не вказано замовником ТОВ "Карат", є необґрунтованими й безпідставними, оскільки ТОВ "Карат" доручило підприємцю ОСОБА_3 виконати перевезення на підставі надісланого ним же договору-заявки №029 від 17.08.2009р., а яким чином підприємець має виконувати цю заявку – власними силами чи організувавши перевезення із залученням третіх осіб, договір не передбачає, отже важливим є лише кінцевий результат – факт перевезення вантажу відповідача, що позивачем і було виконано.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що відповідачем не наведено переконливих доводів та підстав для скасування рішення господарського суду Хмельницької області у даній справі, висновки у якому відповідають матеріалам та обставинам справи та яке прийняте з повним з'ясуванням обставин справи і у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 23 березня 2010р. у справі №10/186-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат", м.Хмельницький - без задоволення.
2. Справу №10/186-10 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Щепанська Г.А.
Віддрук.5 прим.:
1 - до справи,
2,3 - сторонам,
4 - третій особі
5 - в наряд