КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01601, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
30.04.10 Справа № 09-16/890
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Майданевич А.Г. (доповідач по справі),
суддів:
Гаврилюк О.М
Корсакової Г.В.
за участю представників :
від позивача: ОСОБА_3 - громадянин;
від відповідача-1: Артеменко О.П. –голова правління;
від відповідача-2: Артеменко О.П. –директор;
від відповідача-3: Стружко Л.В. –представник;
від третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_6 –громадянин;
від третьої особи-1 на стороні відповідача: Артеменко О.П. –представник;
від третьої особи-2 на стороні відповідача: не з’явились,
розглянувши апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_3 на рішення господарського суду Черкаської області від 27.01.2010 року,
у справі № 09-16/890 (суддя Курченко Н.М.)
за позовом громадянина ОСОБА_3, м. Сміла
до 1. Відкритого акціонерного товариства «ЛАВР», м. Сміла
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАВР-Агро», с. Миколаївка;
3. Смілянської районної державної адміністрації в особі державного реєстратора Стружко Людмили Володимирівни, м. Сміла
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: громадянин ОСОБА_6, м. Сміла
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1. Громадянин Лапін Олександр Павлович, м. Сміла;
2. Громадянка Гіглава Ірина Костянтинівна, м. Сміла
про визнання недійсними фінансових інвестицій, визнання недійсним пункту Статуту ТОВ «ЛАВР-Агро», про визнання недійсним запису в ЄДРС та зобов’язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 27.01.2010 року по справі № 09-16/890 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог громадянина ОСОБА_3 (далі - позивач) до відкритого акціонерного товариства «ЛАВР»(далі –відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАВР-Агро»(далі –відповідач-2), Смілянської районної державної адміністрації в особі державного реєстратора Стружко Людмили Володимирівни (далі –відповідач-3), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: громадянина ОСОБА_6 та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: громадян Лапіна Олександра Павловича та Гіглави Ірини Костянтинівни про визнання недійсними фінансових інвестицій, визнання недійсним пункту Статуту ТОВ «ЛАВР-Агро», про визнання недійсним запису в ЄДРС та зобов’язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням господарського суду Черкаської області, громадянин ОСОБА_3 звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 27.01.2010 року у справі № 09-16/890 та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Позивач –громадянин ОСОБА_3 та третя особа на боці позивача –громадянин ОСОБА_6 були присутніми в судових засіданнях та надали свої пояснення й підтримали доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 27.01.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представники відповідачів та третьої особи-1 на боці відповідача були присутні в судових засіданнях та надали свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Черкаської області від 27.01.2010 року залишити без змін, а апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_3 - без задоволення.
В дане судове засідання представники відповідач-3 та третьої особи-2 на боці відповідача не з’явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходиться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасник судового процесу, який не з’явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Київським міжобласним апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, громадянин ОСОБА_3, є акціонером ВАТ «ЛАВР»з кількістю простих іменних акцій 116 436, випуску 10.08.1998 року, що становить 4,2% від загальної кількості випущених акцій товариства – 2 772 000, номінальною вартістю 0,25 грн., що підтверджується копією сертифікату акцій позивача серії АГРО №145. (а.с.7, т.1).
Відповідач-1, відкрите акціонерне товариство «ЛАВР», є правонаступником ВАТ «Смілянський «Агрохім», який був заснований згідно з наказом Регіонального відділення фонду державного майна по Черкаській області від 05.02.1996 року № 390- АТ.
Згідно із Статутом ВАТ «ЛАВР», який затверджений загальними зборами акціонерів ВАТ «Смілянський «Агрохім» (протокол № 6 від 31.05.2002 року), зареєстровано в Смілянській державній адміністрацій (розпорядження № 237 від 01.07.2002 року) акціонери товариства, які придбали у власність акції товариства, мають право брати участь в управлінні справами товариства, обирати і бути обраними до керівних органів товариства; брати участь у загальних зборах, розподілі прибутку товариства, одержувати інформацію про діяльність товариства та інші права згідно статуту. Акціонери зобов’язані виконувати рішення загальних зборів акціонерів (ст. 6 Статуту). Органами управління товариством є загальні збори, спостережна рада, правління, ревізійна комісія (ст. 11 Статуту).
Відповідно до Статуту, затвердженого загальними зборами учасників (протокол №1 від 10.12.2004 року), ТОВ «ЛАВР-Агро»є підприємством утвореним на засадах угоди між юридичними та фізичними особами шляхом об’єднання їх майнових, земельних паїв, власних коштів для підприємницької діяльності, з метою одержання прибутку, вирощування, виробництва сільськогосподарської та іншої продукції і товарів.
Статут ТОВ «ЛАВР-Агро»зареєстровано Смілянською районною державною адміністрацією (РДА) 17.12.2004 року за № 10131020000000062. Засновниками ТОВ є: ВАТ «ЛАВР»(доля в статутному фонді - 2 050 000,00 грн.), фізичні особи Лапін О.П. і Гіглава І.К. (доля в статутному фонді - 4 000,00 грн. та 1 000,00 грн. відповідно).
Рішення про створення ТОВ «ЛАВР-Агро»і про співзасновництво у ньому ВАТ «ЛАВР»було попередньо прийнято загальними зборами ВАТ «ЛАВР»від 29.05.2004 року, з яким не погодився позивач та оспорив його в судовому порядку.
Рішенням господарського суду Черкаської області (а.с. 67, т.1) від 27.05.2008 року у справі №09-16/3435-2-2076, яке набрало законної сили, було визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів, викладені в протоколі від 29.05.2004 року, в частині скасування ст. 14 Статуту ВАТ «ЛАВР»«Про ревізійну комісію», уповноваження правління внести зміни та доповнення до регламенту та положень внутрішніх нормативних документів та подати на затвердження до 01.08.2004 року Раді акціонерів товариства (п.6.4, 6.3 протоколу) та про створення ТОВ (п. 7 протоколу).
29.04.2009 року були проведені загальні збори акціонерів ВАТ «ЛАВР», згідно порядку денного яких, пунктом 8, було-вирішено питання «Про рішення загальних зборів ВАТ «ЛАВР»від 29.05.2004 року «Про створення ТОВ». По даному питанню було обговорено 4 проекти рішення, одне від комісії по підготовці зборів, одне від акціонерів ОСОБА_3 і ОСОБА_6, одне від акціонера ОСОБА_3 і одне від ОСОБА_9
Позивач оспорив також рішення загальних зборів акціонерів від 29.04.2009 року в частині питання «Про рішення загальних зборів ВАТ «Лавр»від 29.05.2004 року «Про створення ТОВ».
Рішенням господарського суду Черкаської області від 28.09.2009 року у справі № 16/1914, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства «ЛАВР» від 29.04.2009 року в частині питання «Про рішення загальних зборів ВАТ «ЛАВР»від 29.05.2004 року «Про створення ТОВ», в решті позовних вимог відмовлено.
18.01.2010 року позивачем було подано до суду додаткове обґрунтування та доповнення до позовних вимог (а.с. 52-56, т.3), з відміткою про її вручення відповідачам, у якій він просить:
1. Визнати неправомірними фінансові інвестиції, вартістю (2050000) два мільйони п’ятдесят тисяч гривень, застосовані ВАТ «ЛАВР»при створенні ТОВ «ЛАВР-Агро»;
2. Визнати недійсним повністю статут ТОВ «ЛАВР-Агро»;
3. Запропонувати ВАТ «ЛАВР» відновити становище, яке існувало до порушення корпоративних прав позивача, шляхом повернення майна незаконно переданого до ТОВ «ЛАВР-Агро»;
4. Визнати недійсним запис в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації ТОВ «ЛАВР-Агро»через порушення закону, допущені при створенні;
5. Зобов’язати реєстратора Стружко Л.В., керуючись підставою, вказаною в ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»та правом, наданим ч. 2. ст. 110 ЦКУ, звернутися до суду з вимогою про ліквідацію юридичної особи ТОВ «ЛАВР-Агро»;
6. Зобов’язати ВАТ «ЛАВР»відшкодувати позивачу завдані збитки та не отриману вигоду в розмірі 121,965 тис. грн.;
7. Зобов’язати ВАТ «ЛАВР»відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 100 тис.грн.;
8. Стягнути з відповідачів вартість витрат позивача, пов’язаних з розглядом справи.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що при створенні ТОВ «ЛАВР-Агро»діями посадових осіб акціонерного товариства та реєстратором Смілянської районної державної адміністрації Стружко Л.В. порушені права позивача як акціонера ВАТ «ЛАВР», які не відновлені, тому позивач вважає заявлені вимоги способом відновлення його порушених корпоративних прав.
Крім того, позивач зауважив, що рішенням господарського суду Черкаської області від 27.05.2008 року у справі №09-16/3435-2-2076 визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «ЛАВР»від 29.05.2004 року про створення ТОВ. На послідуючих зборах акціонерів ВАТ «ЛАВР»не були вжиті заходи по відновленню порушених корпоративних прав створенням ТОВ, тому він звернувся із вказаними вимогами, які є похідними і в цьому випадку відповідно до листа Верховного Суду України від 01.08.2007 року спір підвідомчий господарському суду.
На думку позивача, мажоритарний акціонер Лапін О.П., являючись головою Спостережної ради, використав свої повноваження, знайшов підхід до реєстратора Стружко Л.В. через працевлаштування її чоловіка, та схилив до виконання реєстраційних дій згідно процедури, визначеної ст.ст. 25-26 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», замість процедури визначеної ст. 32 цього Закону у відповідності до ст.109 ЦК України, що дозволило передати до зареєстрованого ТОВ «ЛАВР-Агро»більшу частину майна акціонерного товариства без передачі обов’язків товариства перед своїми акціонерами. В результаті цих дій було порушено конституційне право отримувати інформацію та розпоряджатися переданим майном через втрату корпоративних прав на це майно, які надані ст.ст. 10, 41, 42 ЗУ «Про господарські товариства»та ч. 2 ст. 98 ЦК України.
Також, у свої доводах, які викладені в позові та апеляційній скарзі, позивач зазначив, що майно було передано до ТОВ під видом фінансових інвестицій і не відповідає переліку визначеному ст. 10 ЗУ «Про інвестиційну діяльність». Затвердження 20.05.2005 року зборами акціонерів акту прийому-передачі майна ВАТ до ТОВ «ЛАВР-Агро»від 10.12.2004 року також, на думку позивача, є неправомірним через порушення положень ч. 3 ст. 98 ЦК України та ч. 3 ст. 43 ЗУ «Про господарські товариства» по причині прийняття участі у голосуванні акціонера Лапіна О.П., як учасника правочину, пов’язаного з формуванням статутного фонду ТОВ «ЛАВР-Агро».
Крім того, позивач зазначив, що статут ТОВ «ЛАВР-Агро є недійсним, оскільки не відповідає вимогам законодавства, оскільки затверджений зборами засновників, а не рішенням зборів акціонерів, як того вимагає ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про господарські товариства»; допущені при прийнятті та затвердженні статуту порушення не можуть бути усунуті, так як для цього необхідно застосовувати зовсім інший підхід для формування статутного фонду та вибору організаційно-правової форми щоб усунути порушення та зменшення обсягу прав, як акціонера ВАТ; положення Статуту порушують права, так як в ньому не передбачений порядок особистої участі в управлінні майном із статутного фонду ВАТ «ЛАВР»; зафіксований актом прийому-передачі майна від 10.12.2004 року факт передачі майна має всі ознаки нікчемного правочину у визначенні ч. 1 ст. 27 ЦК України, так як суттєво зменшує обсяг цивільних прав та обов’язків позивача, як власника іменних цінних паперів ВАТ; з 2004 року не поновлені права акціонера, чим завдані збитки та моральна шкода.
При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено наявність порушень закону, допущених при створенні ТОВ «ЛАВР-Агро», які не можна усунути без визнання недійсним запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації даного підприємства. Згідно висновку суду першої інстанції, позивач не обґрунтував та не надав докази того, що порушення закону при створенні ТОВ «ЛАВР-Агро»не можна усунути іншим шляхом, зокрема зміною його організаційно-правової форми, внесенням змін до Статуту, тощо.
Крім того, при винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що на заявлені позовні вимоги про повернення майна, яке позивач вважає незаконно переданим до ТОВ «ЛАВР-Агро», подана з порушенням встановленого трирічного строку позовної давності, на застосування якого наполягали відповідачі-1,2.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 1.28.2 пункту 28 статті 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР (із змінами та доповненнями) внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою, визначається як пряма інвестиція.
Пунктом 1 статті 66 ГК України визначено, що під терміном майно слід розуміти виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Згідно зі статті 12 ЗУ «Про господарські товариства»від 19 вересня 1991 року №1576-ХП (із змінами та доповненнями) товариство є власником майна, зокрема, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
Нормами пункту 1.15 статті 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»регламентовано, що операції з внеску основних фондів в статутний фонд прирівнюються до операцій з продажу для особи, яка здійснила такий внесок, а операції з їх отримання - відповідно до операції з придбання таких основних фондів особою, яка їх отримала.
Отже, з огляду на зазначені вище норми, слід дійти висновку, що основні фонди, отримані в якості внеску в статутний фонд вважаються придбаними в обмін на корпоративні права їх отримувача.
Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Матеріали справи свідчать, що відповідач-1 обліковує у загальнообов’язковій публічній фінансовій звітності передачу майна, як фінансові інвестиції, внаслідок внесення до статутного фонду ТОВ «ЛАВР-Агро»майна ВАТ «ЛАВР»в обмін на корпоративні права, вартість та кількість акцій ВАТ не змінились.
У відповідності до ст.41 Закону України «Про господарські товариства»акціонер не наділений суб’єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна. Внесення змін до Статуту товариства, вирішення питання про створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, філій, представництв, затвердження їх статутів і положень, затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства відноситься до компетенції вищого органу акціонерного товариства - загальних зборів акціонерів.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позовна вимога позивача про визнання неправомірними фінансових інвестицій, вартістю 2 050 000 грн., застосованих ВАТ «ЛАВР»при створенні ТОВ «ЛАВР-Агро»не відповідає встановленим законом, зокрема ст.ст. 15, 16 ЦК України, способам захисту цивільних прав та інтересів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Обов’язковою умовою для звернення будь-якої особи до господарського суду є наявність порушення прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи. Наявність права на пред’явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Згідно норм статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.
Оцінюючи докази в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що спосіб захисту порушеного права обирає позивач, це є його правом і у суду відсутні підстави впливати на волю позивача.
Окрім цього, відповідно до ст.ст. 140, 143 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Статут ТОВ є його установчим документом.
Статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 ГК України є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов’язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.
Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб’єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону України «Про господарські товариства»).
ТОВ «ЛАВР-Агро»створено з волевиявлення трьох учасників (засновників), його Статут затверджений загальними зборами учасників, протокол №1 від 10.12.2004 року. Рішення зборів учасників про затвердження Статуту ТОВ не оспорювалось, є чинним.
Відповідно до ст. 145 ЦК України вищим органом управління ТОВ є загальні збори його учасників, до виключної компетенції яких відносить, у тому числі, внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу, виключення учасника із товариства, прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Рішенням господарського суду Черкаської області визнано недійсним рішення зборів ВАТ стосовно створення ТОВ, а не рішення учасників ТОВ. У складі учасників ТОВ, окрім ВАТ, є й інші учасники. Не виключається, необхідність внесення відповідних змін до Статуту ТОВ у зв’язку із визнанням недійсним рішення ВАТ про участь у створенні ТОВ. Однак, суди не вправі своїм рішенням вносити зміни до установчих документів товариства, оскільки вирішення цього питання не належить до компетенції суду. Із зазначеного питання правові позиції викладені Верховним Судом України в узагальненні практики розгляду судами корпоративних спорів від 26.01.2008 року.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача «запропонувати ВАТ «ЛАВР»відновити становище, яке існувало до порушення корпоративних прав позивача шляхом повернення майна незаконно переданого до ТОВ «ЛАВР-Агро»є безпідставними, оскільки позивачем не доведено та необґрунтовано підстави звернення з такою вимогою до суду, з огляду на наступне.
За змістом положень ст.ст. 1, 2 ГПК України, ст. 2 ЗУ «Про судоустрій України», правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
У підпункті 4.4. рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасникам якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.
Відповідно до статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.
Відповідно до вказаного рішення Конституційного Суду України легітимні інтереси акціонерного товариства формуються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства. Акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси (які не є тотожним інтересу акціонерного товариства в цілому) шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.
Крім зазначеного вище, у відповідності до п. 2.2.1 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»від 28.12.2007 року № 04-5/14 зазначено, що законодавство не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства.
Окрім того, ВАТ «ЛАВР»не уповноважувало позивача як свого акціонера звертатися до суду з позовом про повернення майна переданого до ТОВ «ЛАВР-Агро». Таке право акціонера не передбачено також Статутом акціонерного товариства, за таких обставин, правові підстави для задоволення вказаних вище позовних вимог - відсутні.
Між тим, при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом достовірно встановлено, що позовна вимога про повернення майна, яке позивач вважає незаконно переданим до ТОВ «ЛАВР-Агро», подана з порушенням встановленого трирічного строку позовної давності, на застосування якого наполягали відповідачі-1,2.
Нормами статей 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вперше подав дані вимоги 23.03.2009 року. Про створення ТОВ та передачу майна він дізнався на зборах акціонерів 29.05.2004 року, рішення яких оспорював. Акт прийому-передачі майна складений 10.12.2004 року. Таким чином, строк для захисту порушеного права слід вважати з 11.12.2004 року, тобто з дня фактичного виконання рішення про передачу майна.
Як було зазначено вище, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду позовні вимоги ОСОБА_3 «запропонувати ВАТ «ЛАВР»відновити становище, яке існувало до порушення корпоративних прав позивача шляхом повернення майна незаконно переданого до ТОВ «ЛАВР-Агро»не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено підстав звернення з такою вимогою до суду.
Крім того, ні під час розгляду справи в місцевому господарському суді, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, позивачем не обґрунтовано та не надано докази того, що порушення закону при створенні ТОВ «ЛАВР-Агро»не можна усунути іншим шляхом, зокрема зміною його організаційно-правової форми, внесенням змін до Статуту, тощо. Позивачем, також не доведено наявність таких порушень закону, допущених при створенні ТОВ «ЛАВР-Агро», які не можна усунути без визнання недійсним запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації даного підприємства.
Стаття 38 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»від 15 травня 2003 року №755-ІУ (зі змінами та доповненнями) регулює порядок державної реєстрації припинення юридичної особи, на підставі судового рішення, що не пов’язане з банкрутством юридичної особи. Так, частиною 2 цієї статті встановлено, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язане з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.
Зокрема, наведена вище норма передбачає порядок державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення. Загальні положення припинення юридичної особи визначені ст. 104 ЦК України.
Окрім цього, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про безпідставність вимог позивача щодо зобов’язання реєстратора Стружко Л.В., керуючись підставою, вказаною в ч.2 ст.38 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»та правом, наданим ч. 2. ст. 110 ЦК України, звернутися до суду з вимогою про ліквідацію юридичної особи ТОВ «ЛАВР-Агро».
Статтею 1 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»визначено, що державний реєстратор - це посадова особа, яка відповідно до цього Закону від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Державний реєстратор Стружко Л.В., яка вчинила реєстраційні дії по державній реєстрації ТОВ «ЛАВР-Агро», підпорядкована відповідачу-3 –Смілянській районній державній адміністрації, її повноваження стосовно вчинення реєстраційних дій визначені ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», зокрема, статтею 6 цього Закону.
Нормами статті 19 Конституції України регламентовано, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, позивачем не надані докази стосовно того, що державний реєстратор мала відповідні заяви та докази про необхідність скасування державної реєстрації ТОВ «ЛАВР-Агро». ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»не містить переліку обставин, за яких державний реєстратор зобов’язана звернутись до суду з відповідними позовними вимогами, звернення до суду є правом, а не обов’язком.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не розглядалися вимоги ОСОБА_3 про зобов’язання ВАТ «ЛАВР»відшкодувати позивачу завдані збитки та не отриману вигоду в розмірі 121,965 тис. грн. а також моральну шкоду в розмірі 100 тис. грн., колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення суду від 27.01.2010 року, господарським судом Черкаської області не прийняті до розгляду додаткові позовні вимоги, які викладені у пунктах 6, 7 заяви позивача від 18.01.2010 року, про зобов’язання ВАТ «ЛАВР» відшкодувати позивачу завдані збитки та не отриману вигоду в розмірі 121,965 тис. грн.; зобов’язання ВАТ «ЛАВР»відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 100 тис. грн.
При цьому, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено та досліджено, що позовні вимоги стосовно зобов’язання ВАТ «ЛАВР»відшкодувати позивачу завдані збитки та не отриману вигоду в розмірі 121,965 тис. грн., та моральну шкоду в розмірі 100 тис. грн. заявлені позивачем фактично з інших підстав та по іншому предмету спору, а саме із застосування майнових вимог стосовно стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок неправомірних дій певних осіб.
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.
У даному випадку заявлені додаткові позовні вимоги носять майновий характер та є окремим предметом спору та з інших правових підстав. Зокрема, згідно норм ст.ст.45, 46 ГПК України вказані додаткові позовні вимоги повинні бути оплачені державним митом, що позивачем не було зроблено.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає вірним висновок місцевого господарського суду щодо неприйняття до розгляду додаткових позовних вимоги, які викладені у пунктах 6, 7 заяви позивача від 18.01.2010 року, про зобов’язання ВАТ «ЛАВР»відшкодувати позивачу завдані збитки та не отриману вигоду в розмірі 121,965 тис. грн.; зобов’язання ВАТ «ЛАВР»відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 100 тис. грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 27.01.2010 року, прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв’язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення господарського суду Черкаської області від 27.01.2010 року у справі № 09-16/890 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 27.01.2010 року у справі № 09-16/890 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 09-16/890 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя: Майданевич А. Г.
Судді:
Гаврилюк О.М
Корсакова Г.В.
Дата відправки 05.05.10