КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
02.04.10 року № 17/207
міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сибіги О.М.,
суддів: Маляренка А.В.,
Мостової Г.І.,
секретар судового засідання – Вітюк Р.В.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 02.04.2010 року,
розглянувши апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 на рішення господарського суду Полтавської області від 31.12.2009 року
по справі № 17/207 (суддя Коршенко Ю.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрверк», м. Київ,
до Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Полтава,
про стягнення 23 888, 34 грн.,
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до розпорядження Заступника Голови судової палати від 15.03.2010 року у зв’язку з виробничою необхідністю здійснено заміну складу колегії суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішення господарського суду Полтавської області по справі № 17/207 здійснюється Київським міжобласним апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді Сибіги О.М. та суддів Маляренка А.В. і Мостової Г.І.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 31.12.2009 року у даній справі позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 13 216, 28 грн. основного боргу, 9 337, 10 грн. інфляційних втрат, 33, 83 грн. пені, 1 301, 13 грн. 3 % річних, 238, 88 грн. витрат по сплаті державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позовні вимоги обґрунтовані та підтверджуються матеріалами справи.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, СПД-ФО ОСОБА_2 звернувся до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 31.12.2009 року по справі № 17/207 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 13 207, 28 грн. основного боргу, 169, 16 грн. інфляційних втрат, 108, 00 грн. 3 % річних, 3, 82 грн. пені, в іншій частині відмовити.
В обґрунтування заявленої скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.02.2010 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
ТОВ «Феєрверк»у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційної інстанції скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду –без змін.
Справа розглядається після відкладення.
Перед початком судового засідання від учасників провадження клопотань щодо здійснення фіксації судового процесу технічними засобами відповідно до ст. 81-1 ГПК України не подано.
В судовому засіданні, яке відбулося 02.04.2010 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду по справі № 17/207.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 слід відмовити, а рішення господарського суду Полтавської області від 31.12.2009 року –залишити без змін виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Феєрверк»(Постачальник) та СПД-ФО ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договори поставки піротехнічних виробів № 81/12 від 19.12.2006 року та № ПП-025/08 від 20.10.2008 року (а. с. 11-17).
Відповідно до умов вказаних Договорів Постачальник поставляє та передає товар (піротехнічні вироби), а Покупець приймає товар та оплачує його вартість.
На виконання зобов'язань за Договором № 81/12 від 19.12.2006 року позивач поставив відповідачу товар (піротехнічні вироби) на загальну суму 85 743, 28 грн., що підтверджується наявними у справі видатковим накладними: № ФК-003418 від 19.12.2006 року, № ФК-003590 від 24.12.2006 року, № ФК-003589 від 24.12.2006 року, № ФК-0000359 від 20.02.2007 року, № ФК-0000767 від 22.05.2007 року, № ФК-0001315 від 16.08.2007 року, № ФК-0001920 від 11.09.2007 року, № ФК-0002454 від 05.11.2007 року, № ФК-0002455 від 05.11.07 року, № ФК-0003148 від 07.12.2007 року, № ФК-0003157 від 07.12.2007 року, № ФК-0003574 від 26.12.2007 року, № ФК-0001163 від 18.08.2008 року, № ФК-0001164 від 18.08.2008 року та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей: ЯГИ № 084870 від 22.12.2006 року, ЯГИ № 084873 від 21.05.2007 року, ЯГИ № 084872 від 20.02.2007 року, ЯГИ № 084875 від 13.08. 2007 року, ЯГИ № 084878 від 30.10.2007 року, ЯГИ № 084876 від 07.09.2007 року, ЯГИ № 084880 від 07.12.2007 року, ЯГИ № 084881 від 28.12.2007 року, ЯГИ № 084883 від 17.08.2008 року, ЯГИ № 084885 від 16.12.2008 року (а. с. 18 - 42 ).
Згідно з п. 5.2. Договору № 81/12 від 19.12.2006 року Покупець зобов’язаний сплатити Постачальнику вартість товару згідно видаткової накладної чи/або рахунків-фактур на товар.
В п. 5.4. Договору поставки № 81/12 від 19.12.2006 року сторонами передбачено, що оплата за товар здійснюється в розмірі 100 % передоплати від ціни, що вказана в рахунку-фактурі на конкретну партію та має бути перерахована в українській національній валюті на банківський рахунок Постачальника протягом двох банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури на поставку товару.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач лише частково розрахувався з позивачем як постачальником за вказаний товар, сплативши 73 950, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 22.12.2006 року, від 26.12.2006 року, від 04.01.2007 року, від 22.01.2007 року, від 27.06.2007 року, від 28.09.2007 року, від 05.12.2007 року, від 18.01.2008 року, від 25.01.2008 року, від 18.03.2008 року, від 15.09.2008 року, від 09.12.2008 року, від 11.12.2008 року (а. с. 43 - 54 )., у зв’язку з чим сума боргу відповідача за Договором № 81/12 від 19.12.2006 року склала 11 793, 28 грн. (85 743, 28 грн. - 73 950, 00 грн.).
Також, на виконання умов Договору № ПП-025/08 від 20.10.2008 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 14 543, 00 грн. що підтверджується видатковою накладною № ФК-0002166 від 16.12.2008 року (а. с. 41).
Відповідно до умов Договору поставки № ПП-025/08 від 20.10.2008 року відповідач повинен був здійснити оплату за товар протягом сорока днів з моменту отримання товару.
Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату товару в сумі 13 120, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 29.01.2009 року, від 02.02.2009 року та від 11.03.2009 року (а. с. 56 - 58), у зв’язку з чим сума боргу відповідача за Договором поставки № ПП-025/08 від 20.10.2008 року склала 1 423, 00 грн. (14 543, 00 грн. - 13 120, 00 грн.).
Таким чином загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 13 216, 28 грн. (11 793, 28 грн. + 1 423, 00 грн.), що також підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом на 16.02.2010 року (а. с. 154).
08.10.2009 року позивачем було надіслано відповідачу претензію від 02.07.2009 року № 226 з вимогою сплатити 13 216, 28 грн., відповіді на яку не надійшло (а. с .7-8).
Враховуючи, що відповідач не виконав у повному обсязі взятих на себе за Договорами зобов’язань з оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Доказів повного розрахунку ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження відповідачем не надано.
Згідно з ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець обов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач отримав відповідний товар та не сплатив позивачеві повністю його вартість, беручи до уваги відсутність передбачених законодавством підстав припинення відповідного зобов'язання, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
Відповідач у своїй апеляційні скарзі зазначає, що ненадання позивачем рахунків-фактур зумовило порушення умов договору з боку відповідача та призвело до того, що він не мав можливості виконати свої зобов’язання щодо оплати поставленого йому товару.
Проте, такі заперечення відповідача колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими та такими, що не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З аналізу умов укладених між сторонами Договорів вбачається, що наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість отриманого товару.
Предметом зазначених Договорів є поставка товару, за який відповідач повинен здійснити оплату і саме оплата поставленого товару формує зміст прав і обов'язків відповідача. Документами, які підтверджують поставку позивачем товару, тобто виконання ним своїх обов'язків, є видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Також необхідно зазначити, що видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про найменування товару, його кількість та ціну.
Так, за змістом ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку.
Відповідно до Листа Міністерства фінансів України «Про використання довіреностей приватними підприємцями» від 31.10.2000 року № 053-29151 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.
Водночас, рахунок-фактура є лише документом, що містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України. Таким чином, наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов’язку сплатити вартість поставленого позивачем товару.
Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в постанові від 29.09.2009 року по справі № 37/405 (09/223) (зазначена постанова знаходиться в матеріалах справи).
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ст. 230 ГК України).
В п. 6.6. Договору № ПП 025/08 від 20.10.2008 року сторонами передбачено, що за несвоєчасну оплату нараховується пеня в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня (а. с. 16).
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У зв’язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.
Позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 33, 83 грн., 1 301, 13 грн. – 3 % річних та 9 337, 10 грн. інфляційних витрат.
Відповідач з нарахованим боргом не погоджується та надав суду свій розрахунок боргу за грошовими зобов’язаннями з урахуванням пені, інфляційних витрат та 3 % річних.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо вірності розрахунку позовних вимог, поданого позивачем.
Крім того, надані відповідачем розрахунки 3% річних, пені та інфляційних витрат стосуються лише Договору № ПП 025/08 від 20.10.2008 року, при цьому проігноровано штрафні санкції за невиконання умов Договору № 81/12 від 19.12.2006 року, розрахунки по якому відповідач робить з 21.07.2009 року.
Твердження скаржника щодо хибності розрахунку позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ спростовується наявним у справі розрахунком, наданим позивачем, в якому пеня обрахована у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, як передбачено у п. 6.6 Договору № ПП-025/08 від 20.10.2008 року.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє посилання ОСОБА_2 на економічну кризу та зменшення клієнтської бази як підставу для невиконання зобов’язання та розстрочки сплати боргу.
Так, підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.
Відстрочка або розстрочка виконання рішення суду допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи, у зв’язку з чим у господарського суду відсутній обов’язок задовольнити заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення суду чи ускладнюють його виконання, водночас, особа, яка звертається до суду із заявою про відстрочку виконання рішення суду зобов'язана в порядку ст. 33 ГПК України довести обставини та обґрунтувати ті причини, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення суду.
Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.
Однак, всупереч вимогам чинного законодавства відповідач, звернувшись до суду з проханням врахувати його фінансовий стан при прийнятті рішення у справі та зокрема розстрочити його виконання, не надав належних доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від відповідальності; доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на розстрочення виконання судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, наявність заборгованості перед боржником інших осіб, незадовільний фінансовий стан не є підставою для розстрочення або відстрочення виконання рішення суду.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в своїх постановах: по справі № 8/211-08 від 19.11.2008 року, по справі № 5/396-04 від 01.10.2008 року, по справі від № 10/1994 від 24.03.2009 року.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 31.12.2009 року у справі № 17/207 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
За таких обставин, апеляційна скарга суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 на рішення господарського суду Полтавської області від 31.12.2009 року у справі № 17/207 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України Київський міжобласний апеляційний господарський суд, –
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 на рішення господарського суду Полтавської області від 31.12.2009 року –залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від 31.12.2009 року по справі № 17/207 –залишити без змін.
3. Копію постанови апеляційного господарського суду надіслати учасникам апеляційного провадження.
4. Справу № 17/207 повернути до господарського суду Полтавської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку протягом місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді: А.В. Маляренко
Г.І. Мостова
Дата відправки 07.04.10