В И Р О К

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

11 червня 2010 року                                                                                                                                 місто Київ

Військовий місцевий суд Київського гарнізону в складі: головуючого – судді підполковника юстиції ДЯЧУКА С.І., при секретарі Єлфімові О.О. за участю державного обвинувача – військового прокурора Дарницького гарнізону полковника юстиції Федюшкіна І.О., підсудного ОСОБА_3, його захисника – адвоката ОСОБА_4 у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув кримінальну справу за обвинуваченням військовослужбовця військової частини 3001

молодшого лейтенанта ОСОБА_3 , який народився 30 липня 1986 року в селі Старе Бориспільського району Київської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, не судимого, не одруженого, командира групи забезпечення навчального процесу навчального центру військової частини 3001, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 426 КК України.

Судовим слідством військовий місцевий суд

В С Т А Н О В И В:

23 лютого 2010 року близько 21 години 20 хвилин ОСОБА_9, будучи військовою службовою особою та у зв’язку з виконанням обов’язків чергового навчального центру, отримав від підлеглих – солдат ОСОБА_5 та ОСОБА_6 доповідь про протиправне застосування щодо них фізичного насильства з боку також підлеглого солдата ОСОБА_8, при цьому потерпілі мали на обличчі сліди побоїв (крововиливи, синці тощо). Однак ОСОБА_9 про факт порушення військової дисципліни, що містить ознаки злочину, начальнику навчального центру та командиру військової частини 3001 як органу дізнання не доповів, більш того приховував цей факт до 5 березня 2010 року – дня його виявлення.

У такій спосіб ОСОБА_9 умисно з особистих мотивів уникнути проблем по службі в порушення вимог ст. ст. 11, 12 та 59 Статуту внутрішньої служби та ст. 115 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, а також посадових обов’язків командира групи забезпечення та інструкції чергового навчального центру, затверджених начальником управління Північного територіального командування ВВ МВС України, вчинив бездіяльність військової влади, а саме не доповів про факт порушення військової дисципліни, що містить ознаки злочину, тобто не виконав дій, які за своїми службовими обов’язками командира групи та чергового навчального центру повинен був виконати.

Внаслідок вказаних дій ОСОБА_9 потерпілі брати ОСОБА_10 були позбавлені своїх законних прав на відшкодування шкоди, завданої насильством, на захист свого здоров’я, у зв’язку з необхідністю негайного медичного обстеження після застосування насильства, а також було підірвано авторитет командування навчального центру, до якого належав ОСОБА_9, що суд оцінює у сукупності як завдання істотної шкоди.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_9  свою вину у пред’явленому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся і дав покази, які відповідають вищевикладеним обставинам вчинення ним злочину, пояснивши зокрема, що дійсно у вечорі 23 лютого 2010 під час чергування по центру до нього поскаржилися брати ОСОБА_10 у зв’язку з їх побиттям солдатом ОСОБА_11 сліди побоїв на обличчі потерпілих були очевидні. Під час з’ясування обставин конфлікту ОСОБА_12 визнав свою провину але попросив його, ОСОБА_9, не доповідати про вчинене. Намагаючись уникнути проблем по службі він, підсудний, про факт порушення військової дисципліни, що містив ознаки злочину, начальнику навчального центру та командиру військової частини 3001 не доповів і приховував тривалий час цей факт.

Як також уточнив підсудний, він дійсно був як для потерпілих братів ОСОБА_10 так і військовослужбовця ОСОБА_8 начальником по службі, йому були відомі вимоги посадових обов’язків командира групи забезпечення та інструкції чергового навчального центру, за якими він повинен був негайно доповісти про факт порушення військової дисципліни, поєднаний із застосуванням фізичного насильства, по команді для прийняття відповідного рішення та надання медичної допомоги потерпілим, проте свідомо цього не зробив. Він, підсудний, усвідомлює, що своїми діями завдав істотної шкоди правоохоронюваним інтересам, і в цьому щиро розкаюється.

Крім особистих показань вина підсудного у бездіяльності військової влади за наведених вище обставин підтверджується зібраними по справі іншими доказами стосовно всіх фактичних обставин справи, і ці фактичні обставини справи підсудний та інші учасники процесу не оспорюють і підтримують в повному обсязі.

Враховуючи те, що підсудний та всі інші учасники процесу не оспорюють всі фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та  істинності їх позиції, суд провів судове слідство у справі за правилами ч. 3 ст. 299 КПК України.

Таким чином, дії ОСОБА_9, який будучи військовою службовою особою, умисно не виконав дій, які повинен був виконати за своїм службовими обов’язками, тобто вчинив бездіяльність військової влади, що заподіяло істотну шкоду, суд кваліфікує за ч. 1 ст. 426 КК України.

Призначаючи підсудному ОСОБА_13 покарання, суд бере до уваги і визнає обставинами, які пом’якшують покарання та знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його явку з повинною (подання викривних показів щодо себе до порушення кримінальної справи), щире каяття, відсутність даних про завдання здоров’ю потерпілих значної шкоди, відсутність у зв’язку з цим з боку останніх претензій до підсудного.

Разом з тим, органи досудового слідства безпідставно визнали як пом’якшуючу покарання підсудному таку обставину, як активне сприяння ним розкриттю злочину, оскільки ОСОБА_9, як це вбачається з матеріалів справи, будучи допитаним як підозрюваний (т. 1 а. 130-139) намагався спотворити дійсні обставини справи, висуваючи вигадану версію подій. За таких обставин суд виключає вказівку на таку пом’якшуючу обставину з обвинувачення.

Беручи до уваги вказані встановлені судом обставини, а також враховуючи дані про особу підсудного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, по службі характеризується виключно позитивно, а також приймаючи до уваги незначний досвід служби підсудного (менше півроку) суд знаходить можливим призначити ОСОБА_13 покарання, не пов’язане із позбавленням волі, виконання якого можливе в умовах проходження ним військової служби, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення.

Враховуючи все викладене, середню тяжкість вчиненого злочину, а також правила ст. 45 КК України, на яку посилався захист у своєму клопотання про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності, правові підстави для застосування до ОСОБА_9 вказаної норми, а відтак і задоволення вказаного клопотання – відсутні.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 299, 323, 324, 332-335 КПК України, військовий місцевий суд Київського гарнізону

З А С У Д И В:

ОСОБА_3  визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 426 КК України, за якою призначити йому покарання у виді службового обмеження строком на шість місяців з проведенням відрахування із суми грошового забезпечення засудженого в доход держави у розмірі десяти відсотків.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з дня видання командиром військової частини відповідного наказу про звернення вироку суду до виконання.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 – підписка про невиїзд – скасувати.

Вирок може бути оскаржений і на нього може бути внесене подання прокурора в апеляційному порядку до військового апеляційного суду Центрального регіону через військовий місцевий суд Київського гарнізону протягом 15 діб з моменту його проголошення.

ДІЙСНА ЗА НАЛЕЖНИМ ПІДПИСОМ.

КОПІЯ ВІРНА:

ГОЛОВУЮЧИЙ ПО СПРАВІ

ПІДПОЛКОВНИК ЮСТИЦІЇ С.І.ДЯЧУК