ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2010 р. Справа № 2-а-2212/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,
суддів: Мультян Марини Бондівни
Чернюк Алли Юріївни
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: 1. Міністерства фінансів України, 2. Державної судової адміністрації України, 3. Головного управління Державного казначейства України, 4. Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, 5. Апеляційного суду Вінницької області
про: визнання протиправними дій та стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ :
В березні 2010 року до Вінницького окружного адміністративного звернулись ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 з позовом до 1. Міністерства фінансів України, 2. Державної судової адміністрації України, 3. Головного управління Державного казначейства України, 4. Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, 5. Апеляційного суду Вінницької області про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню та компенсації за втрату частини заробітної плати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є професійними суддями та в даний час працюють суддями Апеляційного суду Вінницької області. Вважають, що на порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі було протиправно допущена заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2008р. по даний час. Так, позивачі в своїй позовній заяві зазначили, що їхні посадові оклади, починаючи з 01.01.2006 року, неправомірно обрахувалися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Свою позицію мотивують тим, що пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", крім того, вищезазначений пункт Постанови було скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., яка на час звернення до суду позивачів набрала законної сили.
Ухвалою суду від 28.05.2010р. заяву позивачів про роз'єднання справи задоволено, адміністративну справу № 2-а-940/10/0270 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до 1. Міністерства фінансів України, 2. Державної судової адміністрації України, 3. Головного управління Державного казначейства України, 4. Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, 5. Апеляційного суду Вінницької області про визнання протиправним дій та стягнення заборгованості по заробітній платі роз'єднано в окремі провадження.
27.05.2010р. на адресу суду від позивачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 надійшли доповнення та зміни до позовної заяви, в яких вони свої позовні вимоги виклали у наступній редакції:
"1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не нарахування та не виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання суддям.
3. Стягнути з єдиного казначейського рахунку Міністерства фінансів України шляхом списання коштів з Державного казначейства України з розрахункових рахунків Державної судової адміністрації України заборгованість по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню з урахуванням компенсації за втрату частини заробітної плати та частини щомісячного грошового утримання за вищевказані відповідні періоди в загальних сумах на користь:
ОСОБА_4 - 207 182 грн.;
ОСОБА_5 - 112 755 грн.;
ОСОБА_2 - 109138 грн..
4. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України проводити нарахування та виплату заробітної плати і щомісячного грошового утримання позивачам у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року."
Крім того, просили суд позов задовольнити і провести розгляд справи за відсутності позивачів.
З огляду на права надані позивачу ст. 49, 51 КАС України, вказані зміни до позовної заяви прийняті судом до розгляду.
Відповідач 1 - Міністерство фінансів України вимоги позивачів не визнав. У своїх письмових запереченнях зазначив, що надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, є додатковою заробітною платою і носять необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється приорітетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Також Мінфін повідомляє, що видатки, передбачені у Державному бюджеті України на 2006-2009 р.р., на оплату праці суддів були фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. Крім того, відповідач зазначив, що з 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. За даних обставин відповідач в позові до Міністерства фінансів України просить відмовити та розглянути справу у відсутність уповноваженого представника.
Представник відповідачів 2,4 - Державної судової адміністрації України та територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області надала суду заяву, в якій просила провести розгляд даної справи без її участі. У своїх письмових запереченнях зазначила, що оскільки посадові оклади суддів могли бути визначені лише постановою Кабінету Міністрів України, а не будь-яким іншим актом, зокрема наказом ДСА України, то і вини Державної судової адміністрації України щодо не донарахування позивачам заробітної плати та грошового утримання в зазначений позивачами період немає. Асигнування для збільшення окладів не були передбачені в Державних бюджетах України на 2006-2009 роки, а тому не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. В запереченнях також повідомляється, що оскільки всупереч п. 11 ст. 171 КАС України постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року по справі №2-а-84/7 офіційно не була оприлюднена Кабінетом Міністрів України, тому бездіяльність Державної судової адміністрації України не може бути визнана протиправною та кошти не можуть бути стягнуті. Враховуючи вищевикладене, просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідач - 3 - Державне казначейство України свого представника в судове засідання не направило, надавши суду письмові заперечення з проханням розглянути справу без його участі та відмови позивачам у задоволенні їх позовних вимог. Із заперечень відповідача 3 слідує, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. В даному випадку, як зазначає Держказначейство України, функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів виконує ДСА України. ДСА України є головним розпорядником цих коштів та здійснює їх розподіл самостійно. Відповідно до зазначеного, Державне казначейство України не має права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції.
Апеляційний суд Вінницької області, як відповідач 5 згідно поданої заяви просив розглянути справу без участі уповноваженого представника.
Беручи до уваги те, що всі сторони скористались власним правом, передбаченим ч. 3 ст. 122 КАС України та клопотали перед судом про розгляд справи за їх відсутності, судовий розгляд справи в такому випадку здійснено в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши та дослідивши наявні в ній докази у своїй сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом в даній справі встановлено, що позивач - ОСОБА_2 призначений на посаду судді з лютого 2002 року та на даний час працює суддею апеляційного суду Вінницької області.
Як вбачається з позовної заяви, доповнень та змін до позовної заяви та направлених письмових заперечень, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року. Представник ДСА України також не заперечує того, що відповідні перерахунки розміру заробітної плати позивача проведені не були.
Оцінюючи доводи сторін при встановленні обставин справи суд керується ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Щодо розміру заявлених позовних вимог суд дослідив поданий позивачем аудиторський висновок. Судом також досліджено рішення вищої кваліфікаційної комісії суддів України про присвоєння достроково другий кваліфікаційний клас, довідку про щомісячну надбавку за вислугу років та кваліфікаційні класи, розрахункові листи.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну Судову Адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів" визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування
03.09.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 було доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Однак, постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007р. у справі за позовом ОСОБА_6 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009р. згадані судові рішення залишено без змін.
Таким чином, суд вважає, що рішеннями вказаних вище судів відновлено в повному обсязі Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт (для суддів - 8,5; для заступника голови суду - 9,5) та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
Так, законами України "Про державний бюджет України" на 2006, 2007, 2008, 2009 роки та Законом України від 20.10.2009р. за № 1646-VІ "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році з 01.01.- 350 грн., з 01.07. - 375 грн., з 01.12. - 400 грн.; у 2007 році з 01.07. - 420 грн., з 01.12. - 450 грн.; у 2008 році з 01.01. - 515 грн., з 01.04. - 525 грн., з 01.10.2008 р. - 545 грн., з 01.12.2008 р. - 605 грн.; у 2009 році: з 01.01.09 р. - 605 грн., з 01.04.09 р. - 625 грн., з 01.07.09 р. - 630 грн., з 01.10.09 р. - 650 грн., з 01.11.09 р. - 744грн.; у 2010 році з 01.01.2010 р. - 869 грн., з 01.04.2010 р. - 884 грн..
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачу проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 01.05.2008р. по 01.04.2010р. включно.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427 компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер
Таким чином, за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Позивачем на підтвердження суми заборгованості по заробітній платі надано аудиторський висновок приватного аудитора Боднара Анатолія Івановича № 16 від 30.04.2010р.
Згідно з Законом України «Про аудиторську діяльність» аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
Оскільки при проведенні аудиторської перевірки об'єктом перевірки були бухгалтерські розрахункові дані (особисті листки нарахування та виплати заробітної плати), розмір та підстави нарахування заробітної плати, тобто оклад, клас, вислуга років, премії, щомісячні надбавки, передбачені Постановою КМ України від 03.03.2006р. № 248 "Про внесення змін до деяких постанов КМ України з питань оплати праці суддів", утримання податку з доходів фізичних осіб, утримання до пенсійного фонду, соцстраху, по безробіттю, за період з 01.05.2008р. по 01.04.2010р., то даний висновок є належним доказом на підтвердження суми заборгованості перед позивачем.
Відповідно до аудиторського висновку сума заборгованості по оплаті праці перед суддею ОСОБА_2, з урахуванням компенсації, у зв'язку зі скасуванням дії п. 4-1 постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддям", за період з 01.05.2008р. по 01.04.2010р., становить 99 586 грн..
Сума компенсації, що підлягає виплаті судді ОСОБА_2 за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 01.05.2008р. по 01.04.2010р., становить 9552 грн..
Таким чином, загальна сума заборгованості перед суддею ОСОБА_2 по заробітній платі, з урахуванням індексації та компенсації у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.05.2008р. по 01.04.2010р., складає 109 138 грн..
На думку суду, причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Так, згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно ч. 2 п. 1 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р. щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань і повноважень на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України як державному органу був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізу бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, відповідачем 1 мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.
Суд відмічає, що ці чинники не були поза межами контролю держави в особі її органів і, отже, визнає відповідальність Міністерства фінансів України за ситуацію, що склалася.
Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.
Оскільки невиплата позивачу заробітної плати пов’язана також із бездіяльністю Міністерства фінансів України, яким при формуванні проектів Державних бюджетів на 2008-2009 роки не було враховано відповідність бюджетних запитів ДСА України вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. з врахуванням постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., суд, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивачів вважає за необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати таку бездіяльність відповідача 1 протиправною.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що права та інтереси позивача слід захистити та стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації за втрату частини заробітної плати ОСОБА_2.
Позовні вимоги в частині зобов’язання ДСА України в подальшому проводити нарахування та виплату заробітної плати позивачу у відповідності до постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р. задоволеною бути не може, оскільки не є належним способом захисту порушеного права. Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, воно не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин. Тобто, вирішення даного питання перебуває поза межами компетенції суду.
За даних обставин в задоволені позову в цій частині слід відмовити.
Як передбачено ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням вищенаведеного, позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 122, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, ст. ст. 32, 35 Бюджетного кодексу України, Положенням про Міністерство фінансів України, Указом Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України", ст.ст. 14, 126 Закону України "Про судоустрій України", постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддям", постановою КМ України від 03.03.2006р. № 248 "Про внесення змін до деяких постанов КМ України з питань оплати праці суддів", Законом України “Про аудиторську діяльність”, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1427, ст. 34 Закону України "Про оплату праці", ст.ст. 11, 44, 45 Закону України "Про статус суддів", ст. ст. 129, 130 Конституції України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не нарахування та не виплати заробітної плати судді ОСОБА_2.
3. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо не врахування при розробленні проектів Державного бюджету України на 2008 - 2009 роки вимог постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів".
4. Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати по заробітній платі за період з 01.05.2008р. по 01.04.2010р. включно, з урахуванням компенсації за втрату частини заробітної плати, в загальній сумі на користь ОСОБА_2 109 138 грн. (сто дев'ять тисяч сто тридцять вісім грн.).
5. В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 15.06.10
Головуючий суддя: (підпис) Свентух Віталій Михайлович
судді: (підпис) Мультян Марина Бондівна
(підпис) Чернюк Алла Юріївна
Копія вірна:
суддя:
секретар:
15.06.2010