ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
03.08.06 р. Справа № 11/200пд
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Л.Ф.Чернота
при помічнику судді Соловйовій О.О.
За участю представників:
від позивача: Вендичанський С.А., Пирогов А.А., Чорногорський П.В. – за довіреностями
від відповідача: Філімонов А.Ю. – за довіреністю
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” м.Київ в особі структурного підрозділу Вуглегірської ТЕС ВАТ „Центренерго” м.Світлодарськ Донецької області
до відповідача: Державного виробничого підприємства по зовнішньому водопостачанню “Укрпромводчормет” м.Донецьк в особі Часів-Ярського районного управління Державного виробничого підприємства по зовнішньому водопостачанню “Укрпромводчормет” м.Часів-Яр Донецької області
про визнання договору на зовнішнє централізоване водопостачання № 7 від 15.01.2003р. недійсним
У судовому засіданні оголошено перерву,
з 31.07.2006р. по 03.08.2006р.,
згідно ст. 77 ГПК України
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго” в особі структурного підрозділу Вуглегірська ТЕС ВАТ „Центренерго” м. Світлодарськ Донецької області звернулось до господарського суду з позовом до відповідача, Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет» в особі Часів-Ярського районного управління ДВП по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет» м. Часів-Яр Донецької області про визнання Договору на зовнішнє централізоване водопостачання № 7 від 15.01.2003 р. недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення ст. ст. 30, 43, 44, 49, 55, 56 Водного Кодексу України при укладенні договору, та те, що Договором встановлена плата за послуги, які Відповідачем йому не надаються, у зв’язку із тим, що Позивач має власні відповідні споруди та технічні пристрої для здійснення забору води із водного об’єкту каналу (рос.мов.) «Северский Донец - Донбасс» (надалі канал СДД), а також тим, що Позивач мав і має на цей час відповідні дозволи на спеціальне водокористування, відповідно до яких він самостійно здійснює забір води із каналу СДД та сплачує за це встановлений чинним законодавством України збір за спеціальне водокористування. Також Позивач вважає, що Відповідач не має встановлених Договором прав припиняти водокористування Позивача, яке останній здійснює відповідно до положень Водного кодексу України та наявних дозволів, у зв’язку із тим, що повноваження щодо припинення права на водокористування має лише орган, який видав дозвіл на спеціальне водокористування.
Позивач також вказує, що положення спірного Договору (п. 8.5.) стосовно розповсюдження приписів Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10.01.2002 р. № 2918-111 (Закон № 2918-111), Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України затвердженими Наказом Державного комітету України про житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року № 65 (Правила № 65), Правила технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України затвердженими Наказом Державного комітету України про житлово-комунальному господарству від 5 липня 1995 року № 30 (Правила № 30) на неврегульовані Договором взаємовідносини, що склалися між Позивачем та Відповідачем, суперечать нормам матеріального права, у зв’язку з тим, що предметом регулювання зазначених нормативних актів є зовсім інші правовідносини, а також те, що питання застосування до відносин між Позивачем та Відповідачем наведених вище нормативних актів (Закону № 2918-111, Правил №65, Правил №30) вже було предметом судового розгляду у спорі між тими ж сторонами.
Позивач надав пояснення про можливість застосування судом при вирішенні спору положень Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 р. (надалі ЦК УРСР), що діяв на час укладення спірного Договору, та про визнання судом спірного Договору недійсним на підставі статті 48 ЦК УРСР у зв’язку із його невідповідністю нормам Водного кодексу України, зазначеним у позовній заяві.
Відповідач надав відзив №03-911 от 29.06.2006 р. на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що договір укладений сторонами відповідно до чинного законодавства та не порушує майнових прав та інтересів позивача, а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним.
У якості підстав відхилення позову Відповідач посилається, зокрема, на відсутність у позові доказів та посилань на статті Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) та інших актів цивільного законодавства на підтвердження суперечності Договору ЦК України або положенням інших актів цивільного законодавства України, що згідно Постанови КМ України №524 від 30.05.1997 р. Відповідач включений до переліку підприємств, які забезпечують транспортування води у маловодні регіони каналами і водоводами між басейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів, що Відповідач є комерційним підприємством, суб’єктом господарювання, що діє на засадах підприємництва, створеним з метою отримання прибутку, здійснюючи зовнішнє централізоване водопостачання технічною та питною водой міст, підприємств та інших споживачів води. Також Відповідач посилається на експертний висновок №8088 від 12.12.2005 р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Позивач надав пояснення від 20.07.2006р. та додаткові пояснення № 01-40/11611 від 20.07.2006 р., в яких висловив свої заперечення стосовно наведених Відповідачем у своєму відзиві доводів. У своїх поясненнях (додаткових поясненнях) Позивач надав, зокрема, пояснення визначенню терміну закон (законодавство) згідно із чинним законодавством, зазначив, що укладення угоди про передачу води між первинними водокористувачами чинним законодавством не передбачено і суперечить йому, також зазначив, що посилання Відповідача на Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507 та Закон України „Про трубопровідний транспорт” від 15.05.1996 р. № 192, на Інструкцію „Про порядок обчислення та оплати збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту”, затверджену Наказом Мінфіну України № 231/539/118/219 від 01.10.1999 р., Постанову КМУ № 524 від 30.05.1997 р. не є належним доказом (у розумінні ст. 34 ГПК України) відповідності чинному законодавству положень Договору щодо здійснення поставки води, а також положень зазначеного Договору щодо встановлення плати за воду. Також Позивач зазначив, що своїм листом №6202 від 25.11.05 р. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз відмовив господарському суду в проведенні експертизи по справі №36/343 між тим ж сторонами в зв’язку із відсутністю кваліфікованих спеціалістів у даній галузі, та повернув ухвалу від 16.11.05 р. по справі №36/343, у якій ставилися подібні до судової експертизи по справі №33/13пд питання, без виконання.
Позивач надав клопотання № 01-40/11612 від 20.07.2006 р., в якому просить долучити до матеріалів справи документи, які обґрунтовують його доводи. Оригінали зазначених документів були надані у судовому засіданні для огляду. Суд розглянув клопотання та задовольнив.
Відповідач надав пояснення від 20.07.2006р. №03-1033 у яких, зокрема, зазначив, що Відповідач надає послуги водопостачання споживачам Донецької області по фіксованим тарифам, які встановлені відповідно до діючого законодавства Донецькою обласною державною адміністрацією, що Відповідач є первинним водокористувачем по відношенню до позивача, що позивач безпосередньо з ріки Сіверський Донець забір води не здійснює, а також у якості доказу надання послуг позивачу послався на експертний висновок №8088 від 12.12.2005 р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Позивач надав пояснення від 28.07.2006 р. №11910, в яких не погодився з доводами відповідача, наведеними у поясненнях від 20.07.2006р. №03-1033.
Відповідач надав клопотання № 03-1122 від 28.07.2006р., в якому просить ознайомитися з матеріалами справи. Суд розглянув клопотання та задовольнив.
Позивач надав клопотання від 31.07.2006 р. №01-40/11937, в якому просить долучити до матеріалів справи довідку Дебальцевського відділення Єнакієвської об’єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області (№ 3182 від 31.07.2006 року) про сплату збору за спеціальне використання водних ресурсів за період з 2003 по 2006 роки. Суд розглянув клопотання та задовольнив.
Представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий процес було зафіксовано технічними засобами аудіо запису та у судовому засіданні було складено протокол згідно ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Ст.33 Господарського процесуального кодексу України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Справа слуханням була відкладена, згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив, що між позивачем (водокористувач) та відповідачем (постачальник) укладено договір на зовнішнє централізоване водопостачання №7 від 15.01.2003 р. ( далі по тексту Договір).
Виниклі при укладенні Договору розбіжності були врегульовані сторонами, про що свідчать Протокол №1 від 22.01.2003р. розбіжностей до Договору та Протокол узгодження розбіжностей від 23.01.2003 року до Договору.
Додатковою угодою від 19.12.2003 Договір був продовжений на 2004 рік. Відповідно до умов п.9.2 Договору та з врахуванням того, що сторонами згідно з вимогами ГПК України на цей час не погоджені розбіжності, що виниклі при укладенні наступного договору, спірний Договір є продовженим і діє на час судового розгляду справи.
Відповідно до умов Договору постачальник здійснює поставку питної та технічної води по своїм магістральним трубопроводам водокористувачу. Водокористувач приймає узгоджений обсяг води, що подається від постачальника, раціонально використовує її та здійснює оплату по діючим тарифам на подачу води в строки, передбачені Договором (п. п. 1.1., 1.2. Договору).
В пункті 2.3 Договору, з врахуванням додаткової угоди від 19.12.2003 р. сторонами погоджені обсяги поставки технічної води, обсяги поставки питної води сторонами не визначені.
У розділі 5 Договору сторонами визначені розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання, зокрема, у пункті 5.2. спірного Договору зазначений тариф на поставку води технічної напірної. Тариф на поставку питної води сторонами у Договорі не узгоджений.
Пункти 6.1, 6.2, 7.4 Договору містять умови про право Відповідача припинити подачу води Позивачу, зокрема, у випадках несвоєчасної оплати за подачу води, не встановлення позивачем приладу обліку, порушення справи про банкрутство позивача, невиконання позивачем інших умов Договору.
Положення пункту 8.5 Договору містять умову про те, що по неврегульованим Договором питанням застосовуються норми Правил користування системами комунального водопостачання і водовідведення в містах і селищах України, затверджені Наказом № 65 Державного комітету України про житлово-комунальному господарству від 01 липня 1994 року, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів, затверджені Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 30 від 05.07.1995р., Закону України «Про питну воду та питне водопостачання».
Статтею 46 Водного кодексу України встановлено, що водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.
Відповідно до статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Стаття 1 Водного кодексу України встановлює, що забір води – це вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них.
Державним управлінням екології і природних ресурсів в Донецькій області позивачу видані дозволи на спеціальне водокористування від 29.06.2000 № Укр-Дон-1811 та від 30.04.2006 р. № Укр-Дон-3030.
Відповідно до статті 1, частини 5 статті 49 Водного кодексу України у дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин.
Ліміти забору та використання води позивачем, а також ліміти скидання забруднюючих речовин встановлені Дозволами на спеціальне водокористування від 29.06.2000 № Укр-Дон-1811 (п.6 дозволу) та від 30.04.2006 року № Укр-Дон-3030 (п.6 дозволу).
Відповідно до ч. 7 ст. 44 Водного кодексу України, в обов'язки водокористувача входить облік забору та використання вод.
Статтею 1 Водного кодексу України водний об'єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).
У п. 4 Дозволу на спеціальне водокористування від 29.06.2000 № Укр-Дон-1811 зазначений перелік водних об’єктів, на забір води з яких надається дозвіл, та їх коди, а саме: р. Лугань 20/АЗО/ДОН/0218/0299 ТН Вуглегірське водосховище, канал СДД 50/142107/АЗО/ДОН/0218/0522 ТД.
У п.4 Дозволу на спеціальне водокористування від 30.04.2006 року №Укр-Дон-3030 зазначений перелік водних об’єктів, на забір води з яких надається дозвіл, та їх коди, а саме: річка Лугань 20/АЗО/Дон/218, канал СДД 50/142/07/АЗО/Дон/218/522, Вуглегірське водосховище 40/АЗО/Дон/0218/0299, Миронівське водосховище 40/АЗО/Дон/0218/0299.
Згідно Висновку науково-правової експертизи №126/133-е від 26.06.06 р. Вуглегірська ТЕС має на балансі і використовує за цільовим призначенням водозабірні споруди та необхідне обладнання для забору води, отримала необхідні дозволи та ліцензії, що дають право на здійснення спеціального водокористування та централізованого водопостачання у зв’язку із чим має статус первинного водокористувача в порядку статті 42 Водного кодексу України.
Положеннями статті 59 Водного кодексу України встановлено, що під час здійснення спеціального водокористування для задоволення питних і побутових потреб населення в порядку централізованого водопостачання підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування.
Позивач має ліцензії на централізоване водопостачання та водовідведення від 12.04.02 р. серії АА №221925 (видана Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України) та від 10.11.05 р. серія АБ №100783 (видана Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства) на підставі яких відповідно до положень статті 59 Водного кодексу України та на підставі відповідних дозволів на спеціальне водокористування здійснює забір води безпосередньо з водних об'єктів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач (Вуглегірська ТЕС) має відповідні споруди та технічні пристрої для здійснення забору води із використанням яких, на підставі наявних дозволів на спеціальне водокористування, відповідно до статті 48 Водного кодексу України починаючи з 29.06.2000 здійснював та здійснює по цей час спеціальне водокористування, зокрема, забір води з водних об’єктів, в тому числі із каналу СДД, у зв’язку із чим, відповідно до положень статті 42 Водного кодексу України, є первинним водокористувачем
Положення частини 6 статті 49 Водного кодексу України встановлюють, що спеціальне водокористування є платним.
Відповідно до положень ст. ст. 30, 44, 49 Водного Кодексу України, позивач сплачує збір за спеціальне водокористування, тобто плату за забір води з водних об’єктів (канал СДД) та скидання в них забруднюючих речовин. Факт сплати збору за спеціальне водокористування підтверджується довідкою №3182 виданою 31.12.2006 р. Дебальцевськім відділенням Єнакіївської об’єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області, згідно із якою за 2003 рік Позивачу нарахований збір за спеціальне водокористування на суму 1 727 625 грн., за 2004 рік - 1896704 грн., за 2005 рік – 2129969 грн., за 2006 рік (станом на 31.07.2006 року) – 978195 грн., при цьому згідно із зазначеною довідкою Позивачем сплачено у 2003 році – 1 610 147 грн., у 2004 році – 1 947 624 грн., у 2005 році – 2 079 497 грн., за 2006 рік (станом на 31.07.2006 року) – 1 178 167 грн.
Поряд із сплатою збору за спеціальне водокористування позивачем на виконання умов Договору на користь Відповідача за період з лютого 2003 року по січень 2006 року включно сплачено коштів на суму 12671927,97 грн., що підтверджується наданими позивачем засвідченими копіями платіжних доручень, оригінали яких були надані суду для огляду у судовому засіданні та бухгалтерською довідкою від 15.06.2006 р. №07/9909.
Відповідач не заперечив та не спростував факт сплати на його користь коштів Позивачем згідно з умовами Договору.
Посилання Відповідача на висновки судової будівельно-технічної експертизи № 8088 від 12.12.2005 р., що була призначена Донецьким апеляційним господарським судом по справі № 33/13пд та проведена Київським НДІ судових експертиз, як на доказ факту надання позивачу послуг централізованого водопостачання, не приймаються судом до уваги у зв’язку із наступним.
Відповідно до положень частини 5 статті 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Частина 2 статті 43 ГПК України встановлює, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Проте, висновки судової будівельно-технічної експертизи не доводять факт надання відповідачем визначених Договором послуг позивачу, а містять лише думку експертів щодо поставлених перед ними питань. До того ж, висновки судової будівельно-технічної експертизи № 8088 від 12.12.2005 р. не встановлені рішенням господарського суду по справі №33/13пд, у зв’язку із чим не мають преюдиційної сили згідно положень статті 35 ГПК України.
Посилання відповідача на Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507 та Закон України „Про трубопровідний транспорт” від 15.05.1996 р. № 192, на Інструкцію „Про порядок обчислення та оплати збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту”, затверджену Наказом Мінфіну України № 231/539/118/219 від 01.10.1999 р., Постанову КМ України № 524 від 30.05.1997 р. не є належним доказом (у розумінні ст. 34 ГПК України) відповідності чинному законодавству положень Договору щодо здійснення поставки води, а також положень зазначеного Договору щодо встановлення плати за воду. До того ж покладена на відповідача, згідно із Постановою КМ України № 524 від 30.05.1997 р., функція перекидання води у маловодні регіони каналами і водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів, для виконання якої відповідач використовує, зокрема, насосні станції 1-го та 2-го підйому каналу СДД, гідротехнічні споруди каналу СДД, відповідно до ч.3 ст.48 Водного Кодексу України, не належить до спеціального водокористування.
Інших належних доказів того, що відповідач надає позивачу визначені Договором послуги відповідач не надав.
Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку, що спірний Договір порушує законні права позивача та не відповідає нормам законодавства України про що свідчить наступне.
Відповідно до ст. ст. 43, 49 Водного кодексу України позивач має право на спеціальне водокористування, яке здійснює на підставі відповідних дозволів, за що сплачує встановлений чинним законодавством збір. Згідно із статтею 56 Водного кодексу України це право може бути обмежено або припинено лише органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування (по відношенню до позивача – це Державне управління екології та природних ресурсів у Донецькій області).
В порушення вимог Водного Кодексу України пункти 6.1., 6.2., 7.4. спірного Договору містять положення, відповідно до яких відповідач має право на припинення водокористування позивача у разі несвоєчасної оплати за подачу води, не встановлення позивачем приладу обліку води, порушення справи про банкрутство, невиконання позивачем інших умов Договору та в інших непередбачених законодавством випадках.
При цьому, суд не приймає до уваги помилкове посилання відповідача у відзиві на те, що право на припинення водокористування йому надає виникнення форс-мажорних обставин, оскільки відповідно до положень статті 110 Водного кодексу України такі обставини є підставою для звільнення водокористувачів від відповідальності за порушення водного законодавства і не є підставою для виникнення або реалізації цивільних прав та обов’язків, у тому числі права на припинення водокористування.
Не є належним доказом у розумінні ст. 34 ГПК України посилання відповідача на те, що припинення водокористування є оперативно-господарською санкцією, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 235 ГК України умова про застосування таких санкцій повинна бути передбачена в договорі, по-друге, на момент укладання спірного Договору поняття „оперативно-господарські санкції” законодавство не містило, а сам ГК України набув чинності вже після укладання спірного договору.
Відповідно до положень ст. 44 Водного Кодексу України водокористувач зобов’язаний своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства. При цьому, закон не передбачає обов’язку первинного водокористувача здійснювати оплату на користь суб’єкта господарювання, у користування або господарському віданні якого знаходиться водний об’єкт. До того ж, наявність витрат Відповідача на утримання водного об’єкту (канал СДД) не може бути підставою для встановлення ним плати за воду в зв’язку з тим, що це не передбачено чинним законодавством.
Доводи про те, що відповідач є державним комерційним підприємством, суб’єктом господарювання, який діє на принципах підприємництва, створений з метою отримання прибутку, надає послуги централізованого водопостачання містам, підприємствам та іншим водоспоживачам, а також те, що господарська діяльність підприємства здійснюється на підставі договорів, які укладаються з іншими суб’єктами господарювання, не може бути підставою для встановлення плати за спірним Договором з врахуванням того, що Відповідач не надає Позивачу зазначених у договорі послуг.
Не приймається судом до уваги посилання відповідача на розпорядження голови Донецької облдержадміністрації від 04.07.2006 року № 304, розпорядження голови Донецької облдержадміністрації від 13.01.2004 р. №9 (з врахуванням змін внесених розпорядженням голови Донецької облдержадміністрації від 30.07.2004 р. № 319) оскільки встановлені ними тарифи на послуги водопостачання підлягають застосуванню виключно тоді, коли ці послуги фактично надаються.
Крім того, відповідно до статті 30 Водного кодексу України збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об’єктів та за скидання забруднюючих речовин. Відповідно до статті 46 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року1264-XII із змінами і доповненнями, збори за використання природних ресурсів, до яких відносяться і води згідно статті 5 зазначеного закону, спрямовуються на виконання робіт по відтворенню, підтриманню цих ресурсів у належному стані.
За таких обставин умови Договору про встановлення плати, зокрема пункти 5.2, 5.3 Договору, є незаконними.
Зазначене у відзиві посилання відповідача на те, що правовідносини із сплати позивачем збору за спеціальне водокористування є податковими правовідносинами і не регулюються нормами цивільного права не приймаються судом до уваги у зв’язку що у цій справі розглядається питання недійсності спірного Договору з підстав його невідповідністю законодавству, зокрема, водному законодавству, нормами якого встановлений обов’язок водокористувачів, в тому числі і позивача, сплачувати збір за спеціальне використання водних ресурсів (стаття 44 Водного кодексу України).
Зазначені у п.8.5 Договору нормативні акти, зокрема Закон № 2918-111, Наказ №65. Наказ №30, визначають правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, умови забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою (завдання Закону № 2918-111), запроваджують порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації (завдання Наказу № 65), встановлюють порядок технічної експлуатації систем і споруд водопостачання і каналізації міст та інших населених пунктів (завдання Наказу №30). Відносини між позивачем та відповідачем щодо здійснення позивачем відповідно до положень статей 42, 43 Водного Кодексу України свого права на спеціальне водокористування з використанням спеціально створеної позивачем системи, а не систем і споруд водопостачання і каналізації міст та інших населених пунктів, не можуть регулюватися вищенаведеними нормативними актами (Закон № 2918-111, Правила №65, Правила №30), спрямованими на регулювання відносин щодо надання послуг по постачанню питної води, прийманню стічних вод до комунальної каналізації, а також експлуатація систем і споруд водопостачання і каналізації міст та інших населених пунктів.
03.02.2005 року Постановою Донецького апеляційного господарського по справі №11/419 між тими ж сторонами був встановлений факт нерозповсюдження на взаємовідносини між позивачем та відповідачем приписів Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10.01.2002 р. № 2918-111, Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України затвердженими Наказом Державного комітету України про житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року № 65, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України затвердженими Наказом Державного комітету України про житлово-комунальному господарству від 5 липня 1995 року № 30. Про роз’яснення зазначеної постанови Донецьким апеляційним господарським судом була прийнята ухвала від 04.08.2005р. по справі №11/419.
Факти встановлені рішенням суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ст. 35 ГПК України).
За таких обставин умови Договору (пункт 8.5 Договору) щодо розповсюдження приписів Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10.01.2002 р. № 2918-111, Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України затвердженими Наказом Державного комітету України про житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року № 65, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України затвердженими Наказом Державного комітету України про житлово-комунальному господарству від 5 липня 1995 року № 30 на неврегульовані Договором взаємовідносини між позивачем та відповідачем є незаконними.
Наявність згоди між сторонами щодо укладення Договору та за всіма його істотними умовами не позбавляє позивача прав оспорювати дійсність Договору у судовому порядку.
Враховуючи те, що зміст спірного Договору не відповідає нормам Водного Кодексу України суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 48 Цивільного Кодексу Української РСР, що діяв на час укладення Договору.
Відповідно до частини 1 статті 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Враховуючи вищевикладеного, керуючись ст. ст. 6, 30, 42 - 45, 46, 48, 49, 52, 55, 56, 59 Водного Кодексу України, ст. ст.48, 59 Цивільного кодексу УРСР та на підставі ст.ст. 42, 43, 22, 33, 35, 36, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш ИВ:
Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго” в особі структурного підрозділу Вуглегірська ТЕС ВАТ „Центренерго” м. Світлодарськ Донецької області до відповідача, Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет» в особі Часів-Ярського районного управління Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет» м. Часів-Яр Донецької області про визнання Договору на зовнішнє централізоване водопостачання № 7 від 15.01.2003 р. недійсним, - задовольнити.
Визнати недійсним з дати укладання Договір на зовнішнє централізоване водопостачання № 7 від 15.01.2003 р., укладений між ВАТ „Центренерго” в особі структурного підрозділу Вуглегірська ТЕС ВАТ „Центренерго” м. Світлодарськ (84792 м. Світлодарськ, Донецька область) та ДВП по зовнішньому централізованому водопостачанню „Укрпромводчормет” в особі структурного підрозділу Часів-Ярського районного управління Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет» м. Часів-Яр (85108, Донецька область, м. Часів-Яр, вул. З.Космодем`янської, 3).
Стягнути з Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню „Укрпромводчормет” в особі структурного підрозділу Часів-Ярського районного управління Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет» м. Часів-Яр Донецької області (85108, Донецька обл., м. Часів-Яр, вул. З.Космодем`янської, 3) на користь Відкритого акціонерного товариства „Центренерго” в особі структурного підрозділу Вуглегірська ТЕС Відкритого акціонерного товариства „Центренерго” м. Світлодарськ Донецької області (84792, м. Світлодарськ, Донецька область) витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.
Видати накази.
У судовому засіданні 03.08.2006р., за погодженням сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення.
Повний текст рішення підписаний 04.08.2006р.
Суддя Чернота Л.Ф.
Надруковано 5 примірників:
2 позивачу
2 відповідачу
1 у справу