У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

         7 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді  Синельщікової О.В.

Суддів Летягіної О.В.

при секретарі Яковенко Л.Г.

Іванові О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державного казначейства України, треті особи – ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди, яка завдана внаслідок злочину за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Білогірського районного суду АР Крим  від 10 лютого 2010 року,

                                                  В С Т А Н О В И Л А:

             ОСОБА_5 звернувся з позовом до Державного казначейства України  про відшкодування  матеріальної шкоди, яка завдана внаслідок злочину.

             Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.08.2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 йому були завдані тілесні ушкодження. 25.08.2007 року  він звернувся із заявою до Білогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим.  03.11.2007 року Білогірським РО була винесена постанова про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Вказана постанова була скасована постановою прокуратури АР Крим від 28.11.2007 року.  На теперішній час постановою слідчого СВ Білогірського РО провадження по справі зупинено. Факт завдання йому тілесних ушкоджень підтверджується висновком експерта від 25.12.2007 року. У зв’язку з  завданням йому тілесних ушкоджень проходив лікування у Білогірській центральній лікарні, витративши на лікування 1511 грн. 37 коп., які просив стягнути з Державного казначейства України.

             Представник Державного казначейства України у своїх письмових запереченнях позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що Державне казначейство України не може бути належним відповідачем по справі, оскільки майнова шкода, яка завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, відшкодовується саме державою, а не Державним казначейством України. У даному випадку особа, яка вчинила злочин, не встановлена, але слідство по даній справі триває, тому позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими.  

          Рішенням Білогірського районного суду АР Крим  від 10.02.2010 року ОСОБА_5 у задоволені позову відмовлено.

          В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати, постановити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог. Вважає, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам по справі.

          Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з  того, що  зазначені вимоги не ґрунтуються на нормах права.      

          З такими висновками повністю погоджується колегія суддів.

           Позивач  ОСОБА_5  просить стягнути з Державного казначейства  України  у відшкодування  завданої йому  злочином  шкоди витрат у розмірі - 1511 гривень 37 коп., які він поніс у зв’язку з  лікуванням  після отриманих ним тілесних ушкоджень.  

           При цьому позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається на положення статей  1195 ч.1 та 1177 ч.1, 1202 ч.1 ЦК України.

           Проте,  ч.1 статті 1177 ЦК України передбачається, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої майну  фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюється законом.

             Застосування даної  статті закону колегія суддів вважає не можливим, оскільки  позивач просить відшкодувати  шкоду завдану здоров’ю  та витрати на лікування, а не шкоду завдану  майну  позивача.    

              З положень  ч.1 статті 1195 ЦК України передбачається, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичної особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому у тому числі витрати на лікування, придбання ліків.  

               Ч.1 статті 1202  ЦК України  передбачається, що  відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю  потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

               Судом було встановлено, що 25 серпня 2007 року у Білогірському РВ ГУ МВС України в АР Крим зареєстрована заява ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 йому завдано тілесних ушкоджень .

                28 листопада 2007 року прокуратурою АР Крим скасована постанова від 3 листопада 2007 року про відмову в порушенні кримінальної справи та порушена кримінальна справа за ознаками злочину передбаченого ст.296 КК України.

                 1 липня 2009 року слідчім СВ Білогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим  провадження по кримінальній справі зупинено на підставі  п.3 ст.206 КПК України.

                 Тобто на час звернення  позивача до суду  особа, яка заподіяла злочину відносно ОСОБА_5 винною не визнана.

                  До того ж зі змісту  позовної заяви не  зрозуміло чому саме  позов заявлений до  Державного казначейства України.

                 Якщо  позивач мав на увазі  вимоги до Держави в особі Державного казначейства України, то він повинний був   навести передбачені законом підстави відшкодування шкоди саме з держави, оскільки зазначені підстави чітко визначені законом.      

                 Виходячи з наведеного, колегія суддів  вважає рішення суду законним та обґрунтованим і підстав для задоволення  апеляційної скарги не знаходить, оскільки  апелянтом не наведено  будь-яких  законних підстав для задоволення позову.

              На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, –

У Х В А Л И Л А :

             Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

             Рішення Білогірського районного суду АР Крим від 10 лютого 2010 року залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

          Судді: