Справа № 2-998/10

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

       11 червня 2010 року                                                                       Індустріальний районний суд

                                                                                                                м. Дніпропетровська

У складі:

    Головуючого     – судді Галічого В.М.

    При секретарі     – Баштаненко І.О.

    Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд»,  Приватного підприємства «Кріт-Регіон», про визнання права проживання на житлове приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2010 року позивач звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Відкритого акціонерного товариства Будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд»,  Приватного підприємства «Кріт-Регіон», ОСОБА_2, третя особа – Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, про визнання права проживання на житлове приміщення .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що між ОСОБА_1 та  ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» був укладений трудовий договір, у зв’язку з чим позивачу було надано кімнату № 5 у гуртожитку,  розташованому   за адресою: АДРЕСА_1, у якому вона зареєстрована. Але  частина гуртожитку (літера А-5: 2-й, 3-й, 4-й, 5-й поверхи) за адресою: АДРЕСА_1, в якій проживає відповідач, знаходиться у приватній власності ОСОБА_2, право власності якої зареєстроване у встановленому порядку. За договором управління майном від 23.03.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3,  ОСОБА_2 передала в управління зазначене нерухоме майно приватному підприємству «Кріт-Регіон» з правами укладати договори, зокрема, найму (оренди); здійснювати інші правочини щодо цього майна без письмової згоди установника управління; вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління; від імені власника встановлювати на свій розсуд плату за проживання; стягувати заборгованість по сплаті за комунальні та інші послуги, плати за користування житлом; подавати позови про виселення з гуртожитку; управляти майном особисто без довіреності; вчиняти фактичні та юридичні дії, пов’язані з управлінням майном.  Але ПП «Кріт-Регіон», посилаючись на ЗУ «Про іпотеку» надсилає позивачу листи з вимогою звільнити жиле приміщення, у якому зареєстрована та проживає відповідач, оскільки відповідач користується жилим приміщенням і комунальними послугами, але не сплачує за них взагалі, відмовляється укласти договір найму житла у письмовій формі, укладення якого є обов’язковим умовою згідно з чинним законодавством України. У зв’язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом та просила суд визнати за нею право на місце проживання у кімнаті АДРЕСА_1

Позивач та її представник у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що право на проживання позивача у кімнаті АДРЕСА_1 не оспорюється, оскільки таке право набуто позивачем на підставі спеціального ордеру.

Суд, заслухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідач вселилася до кімнати № 5 зазначеного гуртожитку на підставі спеціального ордеру, який видавався їй у зв’язку з укладенням між ОСОБА_1 та  ВАТ БМФ «Дніпроважбуд»  трудового договору. На даний час в кімнаті проживає та зареєстрована відповідач ОСОБА_1 (а.с. 7).

Відповідач - ПП «Кріт-Регіон» є управителем майном власника  згідно з договором управління майном від 23.03.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і діє в межах прав, визначених зазначеним договором та у відповідності з чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, а також інших громадян у період роботи  або навчання можуть використовуватися гуртожитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 ЖК України інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися у гуртожитку у зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину

Крім того диспозиція ст. 391 ЦК України передбачає усунення перешкод у користуванні та розпорядженні своїм майном, що ніяк не пов’язано з не оплатою відповідних платежів за користування комунальними послугами з боку відповідачів.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки свобода договору полягає передусім у вільному вияві волі сторін на вступ у договірні відносини, позивач не надав суду доказів того, що існує обов’язок відповідачів укласти договір найму житла із актів державних органів або із добровільно прийнятого стороною зобов’язання.

Згідно ст. 60 ЦПК  України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки само по собі визнання за нею права на місце проживання у кімнаті АДРЕСА_1 додатково не потребується. Таке право набуто відповідачем на підставі спеціального ордеру, і таке право відповідачем не оспорюється.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 391, 396, 627  ЦК України, ст.ст. 127-132 ЖК України, ст. ст. 10, 11, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

    У задоволенні позову - відмовити у повному обсязі.  

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано.

У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у двадцятиденний строк апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після закінчення такого строку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                                       В.М. Галічий