ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. розглянув у судовому засіданні справу №4/235

за позовом  Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Гермес” с.Степківка Первомайського  району  Миколаївської   області

до  приватного  підприємства “Зерноторгова компанія  “Хлібодар” м.Кіровоград

про  визнання  договору  поставки  недійсним.   

Представники сторін:

від позивача - участі не брав   ;

від відповідача - Плиска Ж.В. , довіреність № 3/д-04-06  від 24.04.06 ;

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про  визнання  недійсним договору  поставки борошна вищого  гатунку №18/04-06 від 18.04.2006  року ,  укладеного між  позивачем  та  відповідачем.

Відповідач відзив на позов  подав, вимоги   заперечив.

Справа розглядається на підставі ст. 75 ГПК України за наявними в ній доказами та матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд  -

                                       ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2006 року між позивачем  та  відповідачем  укладено договір  № 18/04-06 на  поставку  борошна вищого ґатунку в кількості 60 тонн за ціною 1200,00 грн за одну тонну з урахуванням ПДВ, за яке Відповідач зобов'язався розрахуватися з позивачем  згідно пункту 4.2 даного договору  в термін 7 календарних днів.

На виконання умов  вказаного  договору  19 квітня 2006 року позивачем  через  свого працівника   Уманського О.І. поставлено 20250 кг борошна вищого ґатунку, згідно накладної № 8 від 19.04.06 р., та передано по довіреності серії ЯНК № 908067 від 19 квітня  2006 р. представнику відповідача  Коваленку С.В.

Укладений договір поставки від 18.04.2006 р. за № 18/04-06 між позивачем  та відповідачем  підписаний від імені  позивача  експедитором Уманським О.І. замість  директора товариства Потапова О.О. Згідно статуту ТОВ «Гермес» право підпису на укладання договорів має тільки директор товариства Потапов О.О.  Позивач  просить  визнати вказаний  договір поставки недійсним, оскільки   директор товариства «Гермес» Потапов 0.0. знав, що експедитор буде продавати борошно вищого ґатунку у м. Кіровоград і підписав накладні на відписку товару, а про укладання договору, директор нічого не знав. Про цей договір дізнався з отримання претензії від Відповідача.

У  відзиві  представник  відповідача  позовні  вимоги заперечив  повністю, оскільки  вважає, що  спірний  договір  було  укладено за  допомогою засобів  факсимільного  зв'язку  та  не  протирічить вимогам  законодавства.  Згідно до  ч.1  ст.207 Цивільного  кодексу України правлчин  вважається таким, що вчинений у  письмовій  формі, якщо  його  зміст зафіксований в  одному  або кількох   документах,  у  листах, телеграмах, якими обмінялись  сторони.  Правочин  вважається  таким,  що вчинений  у   письмовій  формі, якщо  воля  сторін  виражена за  допомогою  телетайпного, електронного  чи  іншого технічного  засобу  зв'язку. Спірний  договір  було  укладено за  допомогою  засобів  факсимільного  зв'язку, що  не протирічить  вказаним  вище  нормам

Проаналізувавши  правовідносини, що виникли  між  сторонами спору  та  надавши  їм правову  оцінку, господарський  суд   прийшов  до  переконання, що  позовні  вимоги  не  ґрунтуються  на   положеннях  права, в  позові  слід  відмовити зі  слідуючих  підстав.

В  позовній  заяві  та  в  наданому  на вимогу  суду  обґрунтуванні позовних  вимог (а.с. 35)   позивач  фактично  не   навів  правових  підстав  для  визнання  договору   поставки  недійсним,   доказів    про наявність  обставин на   підставі   як5их  можна  зробити  висновок  про недійсність    спірного  договору  не  навів.    Суд  не приймає  до уваги  посилання  у  вказаних  документах на  ст.215  Цивільного  кодексу України (а.с.4) та  ст.ст.181, 182  Господарського  кодексу  України, оскільки  воно  зроблено  на рівні  особистих  міркувань   позивача та  не  підтверджується  наданими  ним  до  суду  доказами.

Поряд  з цим,  господарський  суд  вважає, що  правовідносини  між  сторонами спору   підпадають під  дію  ст.241  Цивільного  кодексу  України  у  відповідності   до   положень  якої правочин, вчинений представником з  перевищенням повноважень, створює, змінює,  припиняє цивільні  права та  обов'язки особи, яку  він  представляє, лише  у  разі наступного  схвалення правочину цією  особою.  Правочин вважається  схваленим, зокрема у  разі, якщо  особа,  яку  він  представляє,  вчинила  дії,  що  свідчать  про прийняття  його  до виконання.  Наступне схвалення  правочину особою, яку  представляють, створює,  змінює і  припиняє цивільні  права і  обов'язки з  моменту вчинення  цього  правочину. Як  вбачається  з  матеріалів  справи,  Уманський  О.І.  згідно  до  наказу №30  від  29.09.2005  року  був  призначений   на  посаду експедитора  на підприємство   позивача з 01.10.05  року,  договір  з   відповідачем    ним  був   укладений   18.04.06 року, причому    посадова  особа- головний  бухгалтер  відповідача  Мартинова   К.Г. засвідчила  підпис  Уманського  на вказаному  договорі з  метою поставки  першої  партії  товару   якраз  на  виконання  умов  вказаного  договору. Службове  розслідування  по факту   укладення  договору  Уманським  від імені  позивача та затвердження  Мартиновою К.Г.  вказаного  договору  не  проведено, незважаючи  на   постанову загальних  зборів товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Гермес” від 24.04.06  р. Вказані  обставини  засвідчують  про визнання   директором  підприємства  позивача  умов  укладеного  Уманським   спірного  договору. Крім  того, на користь   висновку суду  про   схвалення   вказаного  правочину особою,  яку представляв  Уманський, тобто  директора  підприємства  Потапова О.О.  засвідчують  послідуючі  дії  цієї  посадової  особи, а  саме:  погодження  та  підпис накладної №8 від 19.04.2006  року  на  відпуск 20250  кг  борошна вищого  гатунку,  рахунку №30/30 від  30.03.04  року з  терміном  оплати  до  20.04.06  року.  При  цьому  суд приймає  до уваги  пояснення   представника  позивача   Мартинової  К.Г. що  на  рахунку №30/03   помилково вказана  дата виписки 30.03.04  року, оскільки  рахунок виписано  після   проведення  поставки   борошна   та  передачі його  представнику  відповідача.

Факт  затвердження  справжності  підпису  Уманського на  договорі  від  18.04.06 р. №18/04-06  печаткою  підприємства  з відома  головного  бухгалтера  Мартинової  К.Г. підтверджується  наказом №33 від 29.10.2005  року  про призначення відповідального за  збереження  печатки підприємства  позивача.

Обставини   укладення   спірного  договору та  дії  Уманського О.І.  в інтересах  підприємства позивача   також  підтверджується  його особистим  поясненням директору  ТОВ “Гермес”.

За  приписом   ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою  недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У  відповідності  до  ч.1 ст. 203 Цивільного  кодексу  України, зміст правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. З ст. 215 Цивільного  кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не  встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За  правилом  ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських   відносин   з   порушенням   хоча   б   одним   з   них   господарської  компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вказано в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.78р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” з наступними змінами / при розгляді справ про визнання угоди недійсною слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу.  

Задовольняючи позов у такій справі, суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Згідно з роз’ясненнями президії ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.99р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” / з наступними змінами / необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленим.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною  є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу та обставин щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, входять до предмету доказування в судовому процесі. Один лише факт визнання   перевищення  свої повноважень  працівником   позивача Уманським О.І.   не може бути достатньою підставою для визнання такої угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 215  Цивільного  кодексу  України.

Викладені в позовній заяві  та підтримані  в  судовому  засіданні  представниками  позивача припущення, що особа, яка підписувала  спірний  договір від імені відповідача -комерційний  директор  Коваленко  С.В.,  не  був  працівником   відповідача та не мав  відповідних  повноважень,  спростовуються  наданою  відповідачем в  судове засідання  довіреністю від 02.03.06  року на  виконання   правовстановлюючих  дій  Коваленку  С.В. та наказом  №2  від  01.03.2006 року  про  призначення  його  на  посаду  комерційного  директора.

Крім  того,  господарський  суд    виходить  з  вимог   ст.33 Господарського  процесуального кодексу України    про  те, що   кожна  сторона  повинна  довести ті  обставини,  на  які вона  посилається  як  на  підставу  своїх  вимог і  заперечень.  Докази  подаються  сторонами  та  іншими  учасниками судового  процесу.  Визнавши  правомірність укладеного  між сторонами  договору  №18/04-06 від 18.04.06  р. та  відсутність  підстав  для  його  визнання  недійсним, господарським  суд  вважає безпідставними та необґрунтованими   вимоги  позивача  щодо  повернення  борошна  вищого  гатунку в  кількості  20250 кг.  Питання  про  вішкодування  позивачу  вартості  поставленого   борошна вищого  гатунку  на виконання умов  вказаного  договору в позовних вимогах  не  ставилось та не  є  предметом   розгляду   у  даному  спорі.

Поряд з  цим,  господарський  суд вважає  за можливе  у  відповідності  до ст. 90  Господарського процесуального  кодексу  України  направити   прокурору  Кіровського району м.Кіровограда  повідомлення  про  проведення  перевірки  стосовно  працівників  відповідача, в  діях  яких,  на думку  представника  позивача,  можливі  ознаки  дій, що  переслідуються  у кримінальному порядку.  

На підставі статті 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового  процесу  покладаються на позивача виходячи із суті  прийнятого рішення.

На підставі викладеного та керуючись    ст.ст.33,36,43,49,66,75,82,84,85,116 ГПК України, господарський суд , -            

                                                      В И Р І Ш И В:

В задоволені  позовних вимог  повністю  відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.