Справа 2-434/2010 р.  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          29 червня 2010 року Золочівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого – судді       - Юхименко О. М.

при секретарі                    - Озерської Ю. М.

розглянувши у попередньому  судовому засіданні в смт.Золочів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Харківської області про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії, -  

ВСТАНОВИВ:

  Позивач звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з позовом, в якому просить  визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Харківської області, зобов‘язати Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Харківської області здійснити  перерахунок призначеної пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком починаючи з 1 квітня 2007 року  з урахуванням виплачених сум. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він є інвалідом 3-ї групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році, отримує державну та додаткову пенсії, передбачені статтями 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи». Відповідач, не вживає ніяких заходів, щоб привести їх у відповідність до чинного законодавства України та не повною мірою здійснює виплати основної та додаткової пенсії. А також просить зобов’язати відповідача  виплати заборгованість недоплачених сум основної та додаткової пенсії виходячи з розміру 300% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2007 року, призначити основну та додаткову пенсію та виплатити йому  витрати на ІТЗ та витрати по оплаті послуг на правову допомогу.

Позивач свої позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з’явилася, надала до суду заперечення в якому  просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, пославшись на те, що всі виплати відповідачем були здійснені в межах діючого законодавства і будь-яких порушень прав позивача з боку відповідача не було, а також просить справу слухати за її відсутності.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом ІІІ групи захворювання, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Золочівському районі Харківської області про що свідчить видане йому посвідчення серіїНОМЕР_1  (а.с.10).    

Відповідно до частини першої  ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом.

    Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивних територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-ХІІ.

    Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

     Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  передбачає, що особам, віднесеним до 1 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам 3 групи – 50 % мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до ст.53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

    Нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до 1 категорії та у зв’язку з втратою годувальника.

    Згідно ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання і пенсія у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

    Частина четверта статті 54 цього Закону передбачає, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

    Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року щодо внесення змін, зокрема і до ст.ст.50,54  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнані такими, що не відповідають Конституції України.

    Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх діючи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

    Зі змісту ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що за основу нарахування пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

    Суд не бере до уваги положення ч.3 ст.28 вищезазначеного Закону, де зазначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

    Відповідно до ч.3 ст.67 зазначеного Закону, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2,3,4 категорій та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

    Частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

    Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-ПІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

    Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних видання загальнодержавної сфери розповсюдження.

    Залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму  статтею 62 Закону   України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VІ, що набрав чинності з 1 січня 2008 року було встановлено мінімальний розмір пенсії за віком  із 1 січня 20007 року -380 гривень, із 1 квітня 2007 року -406 гривень, із 1 січня 2008 року -470 гривень, із 1 квітня 2008 року -481 гривня, із 1 липня 2008 року -482 гривні, із 1 жовтня 2008 року -498 гривень, який необхідно застосовувати під час перевірки законності дій відповідача щодо проведення перерахунку пенсій та невиплати недорахованої суми пенсій.

Вказані зміни  внесені підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.

Отже в період з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року нарахування та виплата державної  та додаткової пенсії позивачу була проведена у відповідності до положень закону, що діяв у вказаний період і суми виплаченої державної та додаткової пенсії перерахунку не підлягають.

Щодо нарахування та виплати державної та додаткової пенсії позивачу за період з 01.01.2009 року по  31.01.2009 року то вони на думку суду   підлягають задоволенню з огляду на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» ні будь-якими іншими нормативно-правовими актами не встановлено обмежень щодо подібних виплат.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50 та 54  Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлений цим же Законом.  

Оскільки пенсія позивачу має визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, тому відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у перерахунку пенсії.

 Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги на оздоровлення основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що   зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача призначити пенсію як інваліду 3 групи захворювання, пов’язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ч.4 ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено такі повноваження.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» №590 від 27.04.2006 року витрати, пов'язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення якщо компенсація сплачується іншою особою, не повинна перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того,   що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Однак, позивачем, крім копії рахунку на суму 500 грн., акт приймання-передачі послуг від 09.06.2010 р., ксерокопії квитанції про сплату позивачем на рахунок ТОВ «Надія» 500 грн., інших доказів оплати цієї допомоги (оригіналу квитанції), відомостей про кількість часу, протягом якого йому надавалися такі правові послуги, у зв"язку з чим неможливо визначити розмір компенсації витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення на його користь судових витрат на правову допомогу не підтверджені належними доказами, а тому  не підлягають задоволенню.  

 Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є  частково обґрунтованими  та відповідно такими, що підлягають частковому задоволенню.

Позивач, як постраждалий внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, звільнений від сплати судових збору.

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» Пенсійний фонд України, та його органи на місцях звільнений від сплати державного мита, а   витрати з ІТЗ слід стягнути з відповідача на користь позивача у розмірі 120 грн., оскільки від їх сплати відповідач не звільняється.  

Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України,  рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008,  ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 6, 10-11, ст.ст.57-60, ст.84, ст.88, ст.208, ч.1-3 ст.209, ст.ст.212-215, ст.218, ст.223, ст.292, 294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

            Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Золочівському районі Харківської області – задовольнити частково.

 Визнати   протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Харківської області .  

            Зобов‘язати  Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону України «Про загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування» за період  з 1 квітня 2007 року  по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по  31 грудня 2009 року та з 1 січня 2010 року з урахуванням виплачених сум.

Стягнути  з Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Харківської області на користь ОСОБА_1 сплачені ним витрати на  інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.  

У задоволенні іншої частини заявлених вимог – відмовити.

 Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку п.4 ст. 295 ЦПК України. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у вищезазначений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

        Головуючий: