Справа № 2- а-1439/2009 р.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
“23” грудня 2009 р. м. Рені
Суддя Ренійського місцевого загального адміністративного суду Одеської області Бешлієва Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області про визнання протиправною відмови у нарахуванні та виплаті соціальної державної допомоги згідно із ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та зобов’язання здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком із забезпеченням її виплати за 2006-2008 роки, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного Фонду України у Ренійському районі Одеської області, в якому просить визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати їй щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком за період з 2006 р. по 2008 р. на суму 4471 грн. 20 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є дитиною війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV (зі змінами та доповненнями), має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. 10.03.2009 року нею на адресу відповідача було направлено письмове звернення з вимогою здійснити нарахування належної їй, як дитині війни, соціальної державної допомоги в вище означеному розмірі за 2006-2008 роки та забезпечити виплату цієї допомоги, але Управління пенсійного Фонду України у Ренійському районі відмовило їй в гарантованому Конституцією України та ст. 6 вищевказаного Закону праві.
Відмову відповідача ОСОБА_2 вважає незаконною, посилаючись у позові на порушення з боку Управління пенсійного Фонду України у Ренійському районі ст.ст. 19, 22, 92 Конституції України, рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Позивач в наданій суду заяві підтримала заявлений позов в повному обсязі, справу просить розглянути за її відсутністю в порядку письмового провадження, на відшкодуванні судових витрат пов’язаних з розглядом справи не наполягає.
Управління пенсійного Фонду України у Ренійському районі Одеської області також просить розглянути справу у відсутності їх представника в порядку письмового провадження, в наданих до суду запереченнях позов не визнає, в задоволенні його просить позивачеві відмовити, посилаючись зокрема на слідуючи обставини: ст аттею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-ІV передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Згідно ст. 7 цього ж Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Стаття 95 Конституції України визначає, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, а також розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом «Про Державний бюджет України». Норми, які вводяться цим законом діють протягом бюджетного року та є пріоритетними відносно інших законів. Згідно з п. 5 ст.18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-ІV страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та не підлягають вилученню з Пенсійного фонду України або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 цього ж Закону забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на цілі, не передбачені цим Законом. Статтею 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року № 3235 встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальних захист дітей війни» запроваджуються у 2006 році поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Пунктом 3 прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було визначено, за результатами виконання Державного бюджету України за перше півріччя 2006 року внести Верховній Раді України пропозиції щодо подальшого поетапного впровадження статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але, за результатами виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" у І півріччі 2006 року, Кабінетом Міністрів України так і не було запроваджено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто протягом 2006 року не діяли норми ст. 6 означеного Закону.
Крім того, вимоги позивача щодо нарахування і виплати щомісячної державної соціальної допомоги з 01.01.2006 р. відповідач вважає неправомірними і тому, що положення статті 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не визнавалися такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Заперечуючи проти інших заявлених вимог позивача щодо нарахування та виплати соціальної державної допомоги в розмірі 30% за 2007 і 2008 роки, відповідач також зазначив, що ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року № 489-V встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із ним Законом зупинити н 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195 з урахуванням статті 111 цього закону.
Статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 встановлено, що положення статей 71 та 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними.
Таким чином, по заперечення відповідача норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є діючими з 09.07.2007 р., але разом з тим, Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" не передбачені виплати відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни". В запереченнях також зазначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, питання, пов'язані з підвищенням пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зазначена норма не регулює. Виходячи з цього, по запереченням відповідача, ця норма Закону не передбачає застосування мінімального розміру пенсії, для визначення розмірів пенсій відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», до 01 січня 2008 року механізм реалізації Закону № 2195 не був врегульований, тому питання визначення величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус "дитина війни", у законодавчому порядку вирішено не було.
На теперішній час, по ствердженню відповідача обчислення пенсій та підвищень передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян". Зокрема, частиною 8 цієї постанови передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,10 гривні, з 1 липня - 48, 20 та з 1 жовтня - 49,80 гривні.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, а також проаналізувавши положення діючого законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого врядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Ця конституційна норма являється важливою правовою гарантією забезпечення основних прав і свобод особистості в державі, впорядковує діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливе свавілля з боку держави та її органів. Діяльність зазначених органів, посадових осіб повинна здійснюватись на основі правових актів, у їх межах і за процедурою, встановленою цими актами.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення в державі здійснюється органами Пенсійного фонду України. Згідно Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджено Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р., Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади і здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах. Основним завданням органів Пенсійного фонду України та його головних управлінь на місцях є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно з законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до положень ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 року з послідуючими змінами визначає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Згідно ст. 7 цього ж Закону фінансування забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої Світової війни ( 02 вересня 1945 року) було менше 18 років.
Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до соціальної категорії – «дитина війни» і має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується копіями документів, які знаходяться в матеріалах адміністративної справи:
- - копією паспорту громадянина України на ім’я ОСОБА_2;
- - копією довідки Управління праці та соціального захисту населення Ренійської районної Державної адміністрації на ім’я ОСОБА_2 , яка підтверджує право позивача користуватися пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
На звернення позивача до Управління пенсійного фонду України в Ренійському районі щодо підвищення пенсії дітям війни, вона отримала відповідь з відмовою, в якій, зокрема, зазначено, що в даний час надання державних соціальних гарантій дітям війни та поліпшення їх соціального захисту здійснюється комплексно виходячи з соціально-економічного становища країни та фінансових можливостей Державного бюджету України. Ст. 95 Конституції України визначено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, а також розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються законом про Державний бюджет України. Далі, в отриманій позивачем відмові зазначено, що норми, які вводяться вище означеним законом діють протягом бюджетного року та є пріоритетними відносно інших законів. У 2007 році, виходячи з фінансових можливостей держави, згідно зі ст.11 Закону України «Про Державній бюджет України на 2007 рік» підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачувалось особам які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни, в 2008 році згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» дітям війни виплачується підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Не погодившись з такою відмовою ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом.
Пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України „ Про державний бюджет України на 2006 рік"» від 19.01.2006 р. № 3367-ІV пункт 17 ст. 77 вказаного Закону виключено, а ст. 110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни визначений не був, тому фінансування виплат підвищена пенсії дітям війни згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (ст. 6 ) з державного бюджету у 2006 році не проводилося, тому вимоги позивача щодо нарахування та виплати їй недоплаченої державної соціальної допомоги з 01.01.2006 року до 01.01.2007 року задоволенню не підлягають. Приходячи до такого висновку, суд враховує також те, що вищевказані положення Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» не визнавалися неконституційними, тому погоджується з запереченнями відповідача в цій частині, оскільки для проведення позивачеві спірних виплат за 2006 рік відсутні правові підстави.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік. Статтею 111 цього ж Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Про те, відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо такого зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яки не відповідають Конституції України визнано і положення ст. 111 вищеназваного Закону.
Так, в вищеназваному рішенні Конституційного Суду України, зокрема, зазначено, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У ст. 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. Внаслідок зупинення на певний час дії чинних Законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму ( частина 3 ст. 46 Конституції України) та порушується гарантоване у ст. 48 Конституції право кожного на достатній життєвий рівень. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Метою і особливістю Закону «Про Державний бюджет України» є забезпечення належних умов для реалізації інших законів України, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті Закону «Про Державний бюджет України» мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України).
В рішенні Конституційного Суду України також зазначено, що виходячи з положень Конституції України ( ст.ст. 85 ч. 1, п. 3, 91, 92 ч. 2. п. 3, 95, 96, 97, 98) норм Бюджетного Кодексу України ( ст. 38 ч. 2) вбачається що Закон «Про Державний бюджет України» як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших Законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим Законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних Законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України. Таке ж положення закріплено і в частині 3 ст. 27 Бюджетного Кодексу України. Оскільки предмет Закону «Про Державний бюджет України» чітко визначений у Конституції України, вищеназваному Бюджетному Кодексі України, то цей Закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими Законами України.
Проаналізувавши зазначені положення Конституції України, Бюджетного Кодексу України, практику зупинення Законом «Про Державний бюджет України» дії інших Законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення Законом «Про Державний бюджет України» дії інших Законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших Законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено Законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 ст. 6, частині 2 ст. 8, частині 2 ст. 19, статтям 21, 22, пункту 1 ч. 2 ст. 92, частинам 1, 2, 3 ст. 95 Конституції України. Ст. 152 Конституції України визначає, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» на яку посилається відповідач у своїх запереченнях та якою керувався відповідач у 2007 році втратила чинність саме з 09.07.2007 року. Відповідачем суду не надано доказів, щодо вжиття заходів для здійснення підвищення позивачу пенсії в 2007 році після прийняття рішення Конституційним Судом, не має в матеріалах справи і доказів того, що така державна соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком позивачеві в 2007 році виплачувалась.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що з 09.07.2007 році - з дня прийняття рішення Конституційним Судом України № 6-рп/2007, відновлено право позивача ОСОБА_2 на нарахування та отримання підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» розділ 2, яким, зокрема, внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», набирає чинності з 01.01.2008 року.
Підвищення пенсії, за таких обставин, яке передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( в редакції до 01 січня 2008 року) підлягало нарахуванню та виплаті позивачеві у період з 09.07.2007 по 31.12.2007 року.
Згідно з п. 41 розділу 2 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, який набрав чинності з 01.01.2008 року, ч. 1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена в новій редакції. Так, в ній, зокрема, зазначено, що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 грн., з 01 липня - 48,2 грн., з 01 жовтня -49,8 грн.
На даний час відповідач нараховує і виплачує позивачу пенсію за віком із надбавкою, як «дитині війни», відповідно до п. 8 вищеназваної Постанови Кабінету Міністрів від 28.05.2008 року № 530, що підтверджується запереченнями відповідача на позов. У відповідності до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Щомісячна доплата до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до названого спеціального закону, є «дітьми війни». Таким чином, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян України, які є «дітьми війни», на соціальний захист.
22 травня 2008 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 10-рп/2008, згідно якого положення п. 36-100 розділу 2 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними. Таким чином, з 22 травня 2008 року відновлено право позивача ОСОБА_2 на нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Враховуючи попереднє своє рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, Конституційний Суд в своєму вищеназваному рішенні прийшов до висновку, що Конституція України не надає Закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів, тому Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. Крім того, в рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 сказано, що зі змісту частини другої ст. 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно Законом України «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у ст. 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у Законі «Про Державний бюджету України» не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.
Виходячи з вищевикладеного, встановлена частиною 3 ст. 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.
Суд вважає, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених Законів, що визнані неконституційними. Із цього випливає, що при розрахунку розміру надбавки до пенсії як дитині війни слід керуватися ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Для значної кількості громадян України, в тому числі пенсіонерів, пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня, який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого Законом, тому звуження змісту і обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів згідно вимог ст. 22 Конституції України не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-14 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Ст. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність: з 01 січня - 470 грн., з 01 квітня - 481 грн., з 01 липня - 482 грн., з 01 жовтня - 498 грн. Ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» спочатку встановлено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01 січня - 380 грн., з 01 квітня - 387 грн., а з 01 жовтня - 395 грн. Потім вказана стаття була змінена Законом України від 15.03.2007 року № 749-5 та викладена в новій редакції з 28.03.2007 року, в ній прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 01 січня - 380 грн., з 01 квітня - 406 грн., з 01жовтня - 411 грн.
При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено було встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 ст. 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 01 квітня та з 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 ч. 1 цієї статті, збільшений на 1%, що складає відповідно: 410 грн. 06 коп. та 415 грн. 11 коп.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача про те, що до 01 січня 2008 року механізм реалізації Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не був врегульований, тобто питання визначення величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни» у законодавчому порядку вирішено не було, а також про те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» не передбачені були виплати відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зі наступних підстав.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір, або встановлював інший розмір немає, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми закону за відсутності іншого механізму визначення мінімальної розміру пенсії за віком не є підставою для відмови позивачу в реалізації конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як «дитині війни».
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу, встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року визначається у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
На думку суду, не дивлячись на те, що Закон не встановлює в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку її за ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», це не означає, що Законом не визначено мінімального такого розміру. Як було зазначено вище, найменший розмір соціальної гарантії в 2007 і в 2008 роках, встановлений ч. 3 ст. 46 Конституції України, як база для нарахування пенсій, соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, становить розмір мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Менше цього мінімуму ні пенсій, ні інші види соціальних виплат бути не можуть.
Виходячи з наведеного, розмір мінімальної пенсії за віком в розумінні ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» як основа для розрахунку доплати, не може бути меншим ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму визначеного Законом, яким є прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність. Цей мінімальний розмір бази нарахування ні в якому разі не може бути перешкодою для реалізації громадянином свого права на отримання відповідної доплати. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що можливо застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму і це не бути суперечити вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, на думку суду, якщо прямо не встановлено для Закону «Про соціальний захист дітей війни» розміру бази нарахувань підвищень, але зроблено посилання на категорію «мінімальна пенсія за віком», як на відповідну основу нарахування, яка є категорією соціальної гарантії відповідно до ст. 46 Конституції України, органи державної і виконавчої влади повинні керуватися нормами Конституції України і Законів України, виходячи з мінімальних соціальних гарантій, встановлених Законами України і не можуть порушувати норми ст. 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Таким чином, при наявності конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій, визначеним законом, являється порушенням державою своїх конституційних зобов’язань перед громадянами України.
Виникнення подібних правовідносин, пов’язаних з реалізацією права на отримання надбавки відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», пов’язано з принципом юридичної визначеності. Вказаний принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у Конституції України і других актах.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування Практики Європейського Суду з прав людини», при розгляді справ суди України застосовують Конвенцію про захист прав людини і її основоположних свобод та протоколи до Конвенції, а також практику Європейського Суду - як джерело права.
Ст. 8 КАС України також передбачає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. При вирішенні справи суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до вимог ч.1 ст.1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.2000 року, користування будь-яким правом, яке визнане законом, повинно бути забезпечено державою виконанням його без будь-якої дискримінації.
Позиція Європейського Суду що до принципу юридичної визначеності викладена у справі «Yvonne van Duym v.Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office)», де зокрема, зазначено, що означений принцип означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть, якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Принцип юридичної визначеності пов’язаний з іншим принципом - відповідальності держави. Цей принцип полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання своєї відповідальності.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. Якщо в державному бюджеті відсутні кошти на виплату щомісячних надбавок «дітям війни», утворюється ситуація правової невизначеності що до джерела коштів, з яких повинна виплачуватися означена надбавка. Разом з тим, така обставина, як відсутність коштів у бюджеті, не може бути підставою для порушення права громадянина на соціальний захист, що включає в себе і право на отримання надбавки до пенсії згідно зі ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».
Розглядаючи справу «Кечко проти України» (заява № 63134), Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави вправі визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. ( п.23 Рішення). У зв’язку з вищенаведеним, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis. Європейський суд не прийняв до уваги аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Згідно з вимогами ст. 8 ч. 3 і 4 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. В той же час забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач не довів суду правомірності своєї бездіяльності що до не нарахування та виплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, у зв’язку з чим заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині. Відмова відповідача провести такі дії за вказаний період також, на думку суду, неправомірна..
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних повноважень.
Наділивши дітей війни, певним правовим статусом, який включає в себе і право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема правом на отримання зазначеної в законі надбавки до пенсії, держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є «дітьми війни», але не виконала своїх зобов’язань через Пенсійний фонд України, який є центральним органом виконавчої влади, таким чином порушено ст. 22 Конституції України, згідно якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Доводи позивача в цій частині, на думку суду, знайшли своє підтвердження в суді, тому порушені його права підлягають захисту шляхом зобов’язання відповідача вчинити певні дії.
В заявлених позовних вимогах позивач просить зобов’язати відповідача здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки на суму 4471 грн. 20 коп. та забезпечити її виплату. Враховуючи вищевикладені обставини, ці вимоги підлягають часткову задоволенню тільки за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 по 31.12.2008 року. Розрахунок невиплаченої щомісячної соціальної державної допомоги має бути виконаний компетентним органом - відповідним Управлінням Пенсійного Фонду України за вищевказаний період з урахування фактично проведених нарахувань та виплачених сум. Інші заявлені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не відносяться до компетенції відповідача по справі.
Що до строків звернення позивача до адміністративного суду за захистом своїх прав суд враховує наступне. Згідно ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленного цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 та 4 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, якщо не встановлено інше і обчислюється цей строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Згідно матеріалів справи позивач отримала відмову що до нарахування та виплати щомісячної соціальної державної допомоги в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком як дитина війни 13.03.2009 року, а звернулась в суд з позовом 06.05.2009 року, тобто без пропуску строку. Крім того, ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року встановлює, що суми пенсій, які не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
На підставі вищевикладеного,
Керуючись ст.ст. 6, 19, 22, 46, 48, 95, 152 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/ 2007 від 09.07.2007 року, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/ 2008 від 22.05.2008 року, ст.ст.3, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ч. 1 ст.ст.6, 7, 8, 11, 71 ч. 2, 3, 86, 99, 104, 122ч. 3, 158-163 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Ренійському районі Одеської області про визнання протиправною відмови в нарахуванні та виплаті соціальної державної допомоги згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни та зобов’язання здійснити нарахування зазначеної допомоги в розмірі 30% відсотків мінімальної пенсії за віком із забезпеченням її виплати за 2006-2008 роки - задовольнити частково.
Визнати протиправними відмову та бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області що до не нарахування і виплати підвищення пенсії за віком ОСОБА_2, як «дитині війни», у період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року згідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Ренійському районі Одеської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно з урахуванням фактично виплачених сум за рахунок коштів Державного бюджету України.
У задоволенні інших вимог позивачу ОСОБА_2 - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя: підпис Т.А.Бешлієва
копія вірна: суддя
секретар
Постанова не вступила в законну силу.
Суддя: