Справа №2а-2424/10р.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 березня 2010 року м. Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Агафонова С.А.
при секретарі судового засідання – Кузьмінській В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області
Про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про закінчення провадження від 30.06.2009 р.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з даним позовом до Білоцерківського міськрайонного суду як адміністративного в порядку ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства. Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що державний виконавець, порушуючи ст.ст. 2, 30 та 50 Закону України "Про виконавче провадження" закінчив виконавче провадження шляхом винесення відповідної постанови від 30.06.2009 р., а тому просив визнати неправомірною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав повністю, зазначив, що рішення по його справі винесено законно, набрало чинності, а отже підлягає примусовому виконанню, а державний виконавець не бажає забезпечувати виконання з незрозумілих для позивача причин.
Відповідач в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений відповідно до ст. 38 Кодексу адміністративного судочинства України - телефоном, враховуючи встановлений законом, скорочений строк розгляду даної категорії справ. Причини неявки суду невідомі. Суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача, позивач не заперечує.
Заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази суд дійшов до висновків, які мотивує наступним чином.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до виконавчого листа № 2а-15008, що був виданий на ім’я позивача 05.12.2008 р. державний виконавець повинен був забезпечити виконання відповідного рішення Білоцерківського міськрайонного суду про зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації провести виплату за 2008 р. на користь ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення в сумі 2355 грн.
Дане рішення на момент розгляду справи не виконане, а виконавче провадження закінчене.
Виходячи із змісту оскаржуваної постанови, відповідач застосовував ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої, якщо рішення суду неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені ст. 87 даного Закону, після чого виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду або іншого органу, який видав виконавчий документ.
Суд не може погодитися з такою позицією відповідача та вважає, що норми даних статей Закону застосовані неправильно.
В ст. 46 Конституції України, закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, і яке гарантується виплатою пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, і мають забезпечувати достатній рівень життя.
Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами забезпечення здійснення цього права. Так, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, забезпечуються соціальні гарантії потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС та відповідно до якого позивач має право на отримання одноразової допомоги на оздоровлення.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України . Оскільки рішення Білоцерківського міськрайонного суду, на підставі якого позивачу був виданий виконавчий лист набрало законної сили, воно, відповідно до зазначеної норми Конституції, підлягає обов’язковому виконанню.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Суд вважає, що винесення відповідачем постанови про закінчення виконавчого провадження порушує загальноєвропейський принцип, встановлений ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", який зазначає, що "…кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру". Тому факт невиконання рішення суду позбавляє громадянина можливості захисту та відновлення його порушених прав, що, на думку суду, є неприпустимим.
Згідно ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, із змісту постанови не випливає, що відповідач вчинив всі необхідні дії та здійснив всі необхідні заходи щодо забезпечення повного та своєчасного виконання рішення суду, як того вимагають норми ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження".
Вирішуючи даний спір, суд також взяв до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Належним чином викликаний відповідач до суду не з’явився, доказів правомірності свого рішення не надав, чим порушив норму вказаної вище частини статті.
Враховуючи все вище наведене, суд вважає, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята з порушенням норм українського та міжнародного права, є протиправною, а тому підлягає скасуванню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст.4 Декрету КМ України "Про державне мито".
На підставі вищезазначеного, керуючись ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", ст.ст. 19, 46, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 9, 38, 71, 181, Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 2, 5, 30 та 50 Закону України "Про виконавче провадження" суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Постанову державного виконавця Маєвської Д.В. про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2009 р. за виконавчим провадженням № 12119651 визнати протиправною та скасувати.
Від сплати судового збору сторони звільнити
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови.
Суддя С.А. Агафонов