Справа №2-434/2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

                     29 червня 2010 року Лохвицький  районний  суд  Полтавської  області в складі :

                                 головуючого судді –                  Савинського Г.Б.

                                 при секретарі –                           Бодик К.М.

        розглянувши  у  відкритому судовому  засіданні  в  м. Лохвиця, Полтавської  області справу  за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов»язання суб»єкта владних повноважень нарахувати і виплатити 30% надбавку до пенсії, як дитині війни, за період з 1 січня 2006р. по 31  грудня 2009р. включно, -

   в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до Лохвицького районного суду Полтавської області з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області, посилаючись на те, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на підставі яких йому повинна була нараховуватися соціальна допомога. Та у відповідності Рішення Конституційного Суду України №10-пр/2008 від 22.05.2008р. також були визнанні неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасувати їх. Разом з тим, відповідач в порушення вимог ст.124 Конституції України, не здійснив нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії у 2006-2007 роках, а в 2008-2009 виплачував не повністю. Позивач просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому несплачену щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 6429.60 грн. за 2006-2009 роки.

Позивач до суду не з'явився, але направив заяву в якій просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача до суду не з`явився, але направив заперечення в якому просить справу розглядати без їх участі, позовні вимоги не визнають повністю. В запереченні на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України не приймалось. Оскільки рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, таким чином на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Крім того, законодавчо не визначено механізму нарахування підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в 2006-2007 роках. А у 2008 році дітям війни виплачувалось підвищення у розмірі 10 відсотків.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що позивач є дитиною війни в розумінні ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд звертає увагу на те, що позивач в позовній заяві просить суд поновити пропущений за поважних причин строк для звернення до суду для захисту своїх прав, при цьому не вказав ці поважні причини, які призвели до пропуску, передбаченого діючим законодавством, строку.

У відповідності ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Стаття 257 ЦК України передбачила, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд приходить до висновку з врахуванням того, що позивачем не зазначені причини пропущення позовної давності, про неможливість захисту порушеного права. Суд визнає за розумне застосувати позовну давність і рахувати позовні вимоги в межах періоду в три роки з дня звернення позивача до суду, тобто з 20.04.2007р. по 31.12.2009р. Суд також зазначає, що пунктом 17 ст. 77 та ст. 110 Закону України від 20.12.2005р. « Про державний бюджет на 2006 рік » дію ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни » було зупинено. Вказаний Закон в подальшому скасований не був і не  визнавався неконституційним. При таких обставинах вимоги позивача у випадку визнання судом поважними причини пропущення позовної давності задоволенню за період з 2006р. по 20.04.2007р. не підлягали.

Оскільки порушення прав позивача тривало з 09 липня 2007 по 31 грудня 2007 року і припинилося лише з 01 січня 2008 року після внесення змін до Закон України «Про соціальний захист дітей війни», строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону від 18.11.2004р. № 2195-ІV, набрав чинності 01.01.2006р.) і не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Пунктом 12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет на 2007/рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено, як і в 2006 році було зупинено цю ж норму Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається Звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 ст.71 «Про Державний бюджет на 2007 рік». Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року зворотньої дії в часі не має, відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Тому задоволенню підлягають вимоги позивача лише за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суддя приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, ч.3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van duyn v. Home Office (Case 41/74 van duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь - якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного закону.

Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України», здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем-проживання позивача є Управління Пенсійного фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області. Таким чином, Управління пенсійного фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області є належним відповідачем по даній справі.    

  З 01 січня 2008 року по 31.12.2009р. позивачу було нараховане та виплачувалося зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли в наслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в Лохвицькому районі Полтавської області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням  п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

  У відповідності п.5.4 Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року Конституція України у ст..92 визначила сфери, зокрема бюджету, які мають врегульовуватися виключно законом. Законом про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Дербюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Отже, відповідач з 01.01.2009 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідного управління Пенсійного фонду України нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.

Оскільки порушення прав позивача тривало з 09.07.2007 по 31.12.2007 року і припицилося лише з 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тому, зважаючи на це, строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено.

На підставі викладеного, керуючись ст.64 Конституції України, ст.ст.3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Рішеннями Конституційного Суду України     № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р., Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.10, 11, 212, 215 ЦПК України, суд-

р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Відмовити в поновленні пропущений строк для звернення до суду, застосувавши позовну давність, визнавши позовні вимоги в межах періоду в три роки з дня звернення позивача до суду, тобто з 20.04.2007р. по 31.12.2009р

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням йому на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати : зі сплати судового збору у розмірі  60.60 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120.00 грн.

       На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження рішення суду до Апеляційного суду Полтавської області  протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                                                                           Г.Б. Савинський      

Згідно: голова суду                               Г.Б. Савинський

         ст. секретар                         С.Б. Городецька