СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
22 серпня 2006 року |
Справа № 20-3/056 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Голика В.С.,
Фенько Т.П.,
секретар судового засідання Алєєва А.М.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: Бабенко О.М., довіреність № 7585\10 від 31 серпня 2005 року,
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Гоголь Ю.М.) від 11 травня 2006 року по справі № 20-3/056
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя (вул. 7 Ноября, 3,Севастополь,99042)
3-тя особа
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсними прийнятих 10 березня і 25 травня 2005 року відповідачем повідомлень-рішень НОМЕР_1 та НОМЕР_2 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 833,38грн. і штрафних санкцій 26.686,95грн., усього 27.520,33грн.
У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і додатково просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення НОМЕР_3, НОМЕР_4 про визначення такого ж податкового зобов'язання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після припинення дії свідоцтва платника єдиного податку (з 1 жовтня 2004 року) позивач перевищив встановлений законом об'єм операцій, що підлягають оподаткуванню (3.600 неоподаткованих мінімумів), 21 грудня 2004 року - 78.443грн., а тому обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість виник у позивача до 20 січня 2005 року.
Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що останні 12 календарних місяців (а саме за 9 місяців 2004 року) позивач перевищив встановлений законом об'єм доходу - 3.600 неоподаткованих мінімумів, а тому був зобов'язаний до 20 жовтня 2004 року надати заяву про реєстрацію платником податку, після реєстрації 30 грудня 2004 року платником податку позивач не надав податкову декларацію за цей податковий період.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що до 1 жовтня 2004 року позивач був платником єдиного податку і мав дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) у розмірі 526.249,76грн., заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість позивач надав 29 грудня 2004 року, за період з 1 жовтня до 29 грудня 2004 року позивач здійснив операції, що підлягають оподаткуванню, на суму 157.131,40грн. і 470,25грн., а з 21 до 29 грудня 2004 року -на 69.743грн., податок з якої у сумі 833,38грн. позивач не сплатив, податкову декларацію за грудень 2004 року не надавав.
Позивач у порядку Кодексу адміністративного судочинства України подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, позов задовольнити, вважаючи рішення прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки, викладені у рішення суду, не відповідають обставинам справи.
Відповідно до пункту 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України апеляційною інстанцією скарга прийнята до розгляду у порядку Кодексу адміністративного судочинства України.
З заперечень на апеляційну скаргу слідує, що відповідач з її доводами не згідний, тому що спеціальним законом встановлений податковий період, протягом якого при досягненні 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, особа зобов'язана надати до податкового органу заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, це 12 календарних місяців.
Розпорядженням заступника голови суду судді Волков К.В. і Черткова І.В. замінені на суддів Голика В.С. і Фенько Т.П.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи заперечень на апеляційну скаргу.
Позивач не скористувався правом на участь у судовому засіданні. Про місце та час судового засідання позивач був сповіщений належним чином : 6 липня 2006 року заказаною кореспонденцією з повідомленням за вказаним позивачем містом знаходження (АДРЕСА_1) надіслана повістка, яка повернута за закінченням строку зберігання.
Апеляційний господарський суд перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухав пояснення представника відповідача та дослідивши письмові докази, встановив наступне.
10 березня 2005 року заступником керівника Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя Єршовою І.В. на підставі акту перевірки НОМЕР_5 прийнято податкове повідомлення-рішення НОМЕР_1 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 833,38грн. і штрафних санкцій 26.686,95грн., усього 27.520,33грн. (а.с. 18).
Платником податку вказане визначення такого податкового зобов'язання було оскаржено у адміністративному порядку. Але скарги позивача залишені без задоволення, рішення про визначення податкового зобов'язання -без змін. Про що податковими органами різних рівнів були прийняті та направлені платнику податків мотивовані рішення (а.с. 11-13, 32-34). У зв'язку з закінченням строку сплати вказаного податкового зобов'язання прийняти податкові повідомлення-рішення (які також є предметом спору) :
НОМЕР_2 (а.с. 35 чи 56),
НОМЕР_3(а.с. 57),
НОМЕР_4(а.с. 58).
З вказаного акту перевірки (а.с. 19-30) вбачається, що підставою для донарахування податку і застосування штрафних санкцій сталося те, що позивач з 1 жовтня 2004 року перейшов з особливої системи оподаткування (єдиного податку) на загальну, за 3 квартал 2004 року позивач мав об'єм оподаткованих операцій 466.8979,76грн., за 9 місяців 2004 року - 526.249,76грн., тобто за останні 12 календарних місяців оподаткуємий дохід позивача перевищив встановлений законом об'єм (3.600 неоподаткуємих мінімумів доходів чи 61.200грн.), а тому позивач після припинення дії свідоцтва платника єдиного податку був зобов'язаний зареєструватися платником податку на додану вартість.
Заперечення позивача до акту перевірки залишені відповідачем без задоволення (а.с. 14-17, 36-38, 76-78).
Позивач не оскаржує встановлених перевіркою відповідача обставин і це підтверджується письмовими доказами :
зі свідоцтв про сплату єдиного податку і про реєстрацію платником податку на додану вартість та заяв позивача слідує, що позивач у 1-3 кварталах 2004 року був зареєстрований платником єдиного податку (а.с. 59), 14 вересня 2004 року позивач відмовився від сплати єдиного податку (а.с. 61), 29 грудня 2004 року надав заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість (а.с. 62), 30 грудня 2004 року отримав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість (а.с. 41, 63),
звіт платника єдиного податку свідчить про те, що за 9 місяців 2004 року позивач мав об'єм виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) у розмірі 226.249,76грн. (а.с. 60),
договір з доповненнями до нього підтверджує, що позивач здійснював операції, що підлягають оподаткуванню (а.с. 44-46, 8-10).
Але позивач вважає, що до встановленого законом об'єму оподаткованих операцій, по досягненню якого необхідно зареєструватися платником податку, не можна включати операції, які здійснені у період, коли позивач був платником єдиного податку.
Відповідно до пунктів 9.3 і 9.4 статті 9 Закону України „Про податок на додану вартість” N168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (з змінами на 30 грудня 2004 року, далі Закон України №168\97-ВР) особи, що підпадають під визначення платників податку згідно з статтею 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження; реєстраційна заява має бути подана (надіслана) органу державної податкової служби не пізніше двадцятого календарного дня, що настає за останнім днем дванадцятимісячного періоду, зазначеного у пункті 2.1 цього Закону.
Згідно до пункту 2.1 статті 2 названого Закону платником податку є особа, обсяг оподатковуваних операцій з поставки товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається з наведених вище обставин, позивач станом на 30 вересня 2004 року перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (61.200грн.), тому що мав дохід у сумі 526.249,76грн., про що заявив податковому органу надав звіт (а.с. 60).
Апеляційний господарський суд вважає помилковим посилання позивача на приписи частини 7 статті 4 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (у редакції Указу N 746/99 від 28 червня 1999 року) та пункт 2 постанови Кабінета Міністрів України N507 від 16 березня 2000 року „Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N727”.
Тому що ці норми законодавства регулюють питання відмови від застосування спрощеної системи оподаткування, але ці норми є відсиланнями по відношенню до питання про реєстрацію платником податку на додану вартість особи, яка до отримання свідоцтва платника єдиного податку не була зареєстрована платником податку на додану вартість.
Так, пункт 2 Кабінета Міністрів України роз'яснює, що у такому випадку реєстрація платником податку на додану вартість здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Таким законодавством є статті 9 та 2 Закону України №168\97-ВР, які не передбачають виключення з загального правила визначення кола осіб, що є платником податку, а саме не передбачає будь-яких особливостей для визначення періоду, за який перевищується встановлений об'єм 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі для осіб, які раніше були зареєстровані платниками єдиного податку.
Також є неспроможними посилання позивача на частину 2 статті 13 Декрету Кабінета Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” N13-92 від 26 грудня 1992 року (з змінами на 30 грудня 2004 року), яким встановлений порядок визначення доходу, який підлягає оподатковуваню.
Тому пункту 2.1 статті 2 Закону України №168\97-ВР до обсягу операцій, які урахуються при визначенні досягнення 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, відносить операції, що підлягають оподаткуванню згідно до вимог цього Закону, а не інших законів по оподаткуванню. Про що вказано у пункті 1.1 цього Закону : оподаткування - це оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до пункту 1.4 та підпункту 3.1.1 Закону України №168\97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, при цьому до поставки товарів не належать операції з передачі товарів у межах договорів комісії (консигнації), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.
Однак позивач самостійно задекларував факт отримання за 9 місяців 2004 року доходу від реалізації товарів (робіт, послуг) у розмірі 526.249,76грн. (а.с. 60), а відповідно до пункту 5.1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” N2181-III від 21.12.2000 року (з змінами) самостійно визначене платником податків у податкової декларації податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
Крім того, позивач не довів господарському суду того, що 526.249,76грн. за 9 місяців 2004 року отримані не від реалізації товарів (робіт, послуг), а наданий договір з додатком до нього є лише наміром сторін договору надати (отримати) послуги у межах договору комісії, однак цей договір не свідчить про фактичні взаємовідношення позивача з контрагентом і не спростовує вказаних у звіті позивача обставин отримання певного доходу.
Стосовно висновків фахівця - економіста (а.с. 50-53), апеляційний господарський суд вважає, що такий письмовий висновок не є висновком судового експерту чи письмовим доказом, тому що не відповідає поняттям статей 82 і 79 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не є засобом доведення, і на підставі частини 1 статті 69 вказаного Кодексу не приймаються як доказ.
На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована і задоволенню не підлягає, підстав для скасування (зміни) судового рішення не має.
Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 11 травня 2006 року у справі №20-3\056 залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністратівного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді В.С. Голик
Т.П. Фенько