У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 10 серпня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою цивільного відповідача ОСОБА_1 на вирок Брянківського міського суду Луганської області від 30 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 21 жовтня 2005 року.

         Вироком  міського суду

ОСОБА_2,

                                     уродженця м. Джанкой АР Крим,

жителя м. Брянка Луганської області,

раніше судимого:

-    1 червня 1998 року Брянківським районним

судом за ст.ст.141 ч.2, 206 ч.2, 42 на 3 роки

позбавлення волі з конфіскацією майна,

- засуджено за ч.3 ст.289 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, на три роки позбавлення волі.

Постановлено стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_1 на користь:

- ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 13 827 грн. 91 коп. та 5 000 грн. - моральної шкоди;

- ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.

         Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 21 жовтня 2005 року вирок Брянківського міського суду Луганської області від 30 червня 2005 року щодо ОСОБА_2 змінено. Рішення суду в частині цивільного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди відповідно 5 000 грн. та 1 000 грн., скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. В частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди,  уточнено суму і остаточно визначено - 13 136 грн. 91 коп.

         Як визнав суд, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він, працюючи автомийником на автомийці ІНФОРМАЦІЯ_1 приватного підприємця ОСОБА_1, що розташована АДРЕСА_1, 29 листопада 2004 року, приблизно о 19 годині 30 хвилин, без належного оформлення за усною домовленістю із ОСОБА_4, прийняв автомобіль “Деу-Ланос”, державний номерний знак НОМЕР_1, яким останній керував на підставі  доручення, для  мийки у нічний час.

         30 листопада 2004 року, приблизно о 0 годин 30 хвилин, ОСОБА_2 незаконно заволодів вказаним транспортним засобом, виїхав на ньому із риміщення автомийки на автодорогу “Алчевськ-Стаханов”. Зустрів там  ОСОБА_5, з яким на тому ж автомобілі повернувся до робочого місця, де разом із останнім вживав алкогольні напої. Після цього ОСОБА_2 знову незаконно заволодів автомобілем, виїхав разом із ОСОБА_5 на автодорогу “Алчевськ-Стаханов”, де скоїв ДТП і пошкодив зазначений автомобіль.

         У касаційній скарзі цивільний відповідач ОСОБА_1 просить судові рішення у справі щодо ОСОБА_2 в частині цивільного позову скасувати. Вважає, що засуджений заволодів транспортним засобом потерпілого  не у зв'язку із виконанням ним своїх обов'язків по мийці та охороні приміщення. Суд, при визначенні розміру цивільного позову не урахував вину потерпілого, який на порушення уставу “ПП ОСОБА_1” залишив засудженому авто та ключі від нього. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що не був повідомлений про час слухання справи апеляційним судом.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновок суду першої інстанції, щодо винності ОСОБА_2 у незаконному заволодінні транспортним засобом і заподіянні матеріальної шкоди потерпілим ґрунтується на сукупності досліджених доказів, є правильним, і цивільним відповідачем не оскаржується.

Що стосується доводів ОСОБА_1, про безпідставне стягнення коштів на відшкодування матеріальної шкоди саме з нього, а не з особи винної у її заподіяні, то вони не заслуговують на увагу. Як суд першої, так і апеляційної інстанцій, на підставі зібраних доказів дійшли висновку, що ОСОБА_2, як видно із трудової угоди, перебував із приватним підприємцем ОСОБА_1 у трудових відносинах.

Зі справи видно, що мийка автомобілів працює цілодобово. Винний, який до того ж виконував обов'язки охоронника, як працівник підприємства, прийняв від потерпілого ОСОБА_4 автомобіль і ключі від нього для мийки авто і його охорони. Тобто вчинив дії, що входили в коло його обов'язків.

Потерпілий, передаючи свій автомобіль ОСОБА_2, усвідомлював, що віддає його працівнику “ПП ОСОБА_1”.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що матеріальна шкода, котра була заподіяна потерпілому, спричинена винним діями працівника “ПП ОСОБА_1”, тобто ОСОБА_2.

З огляду на наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог цивільного відповідача.

Керуючись ст.394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

у задоволенні касаційної скарги цивільному відповідачу ОСОБА_1 відмовити.

Судді:

Кравченко К.Т.                   Дороніна В.П.             Заголдний В.В.