18 серпня 2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Левченка Є.Ф.,   Лихути Л.М.,   Романюка Я.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Сімферопольського міського відділення № 39 Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про витребування суми заощаджень, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на  рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 18 листопада 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 вересня 2004 року,

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 18.11.2003 р., залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6.09.2004 р., яким в позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на рахунках Сімферопольського міського відділення № 39 ВАТ “Державний ощадний банк України” станом на 2.01.1992 р. знаходилися грошові вклади позивачки, на які в подальшому були відкриті компенсаційні рахунки.

Відмовляючи в позові, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки питання повернення грошових заощаджень громадян врегульовано Законом України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, а механізм їх повернення - постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2003 р. №  382 “Про виплату в 2003 році громадянам України грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України”, яка діяла на час розгляду справи в суді.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під  час  розгляду  справи  в  касаційному   порядку   суд перевіряє  в  межах  касаційної  скарги  правильність застосування судом першої  або  апеляційної  інстанції  норм  матеріального  чи процесуального  права  і  не  може  встановлювати або (та) вважати доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені  в  рішенні   чи відкинуті   ним,   вирішувати   питання   про   достовірність  або недостовірність того чи іншого доказу,  про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України, як підстави для скасування рішень.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 332, 336  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 18 листопада 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 вересня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :

____________________  Є.Ф. Левченко

                                 ____________________  Л.М. Лихута

____________________   Я.М. Романюк