КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22а-313/07 Головуючий у І інстанції Гуль В.В. Суддя-доповідач Глущенко Я.Б.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 серпня 2007 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Глущенко Я.Б ,
суддів Бараненка І.І., Малиніна В.В.,
при секретарі Маркевичі Т.Л.,
за участю представника відповідача - КМУ - Білецького О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2006 року у справі за адміністративними позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Кузнецовської міської ради Рівненської області, про часткове оскарження нормативно-правового акту, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом про визнання п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 939 від 20.09.2005 року «Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині встановлення трьохмісячного строку для звернення за отриманням грошових компенсацій та соціальних виплат при зміні місця проживання таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів вищої юридичної сили.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2006 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, посилається на те, що оскільки Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» законодавцем не було встановлено будь-яких строків для звернення потерпілих громадян за отриманням передбачених цим Законом виплат, то п. 3 оскаржуваної Постанови КМУ не відповідає положення вказаного Закону. Крім того, вважає, що судом неправильного застосовано ст. 99 КАС України стосовно обчислення строку на звернення до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який заперечував проти скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, проте рішення місцевого суду має бути змінено з наступних підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 2, 201 ч. 1 п. 1 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду, якщо суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Відмовляючи в позові, суд встановив, що Пунктом 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильсько катастрофи, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 936 від 20 вересня 2005 року передбачено, що у разі зміни місця реєстрації або місця роботи громадянин для отримання виплати за новим місцем реєстрації або місцем роботи подає протягом трьох місяців заяву та довідку про отримані виплати (нарахування).
Позивач вважає, що спірний пункт Порядку не відповідає ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлює право на їх одержання без обмеження будь-яким строком, а отже оскаржувана Постанова звужує передбачені законом права.
Проте такі твердження позивача не ґрунтуються на Законі.
Згідно п. 6 статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особи, що віднесені до категорії 2, мають право на компенсацію 25 відсотків вартості продуктів харчування за медичними нормами.
На виконання Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Постановою Кабінету Міністрів України № 936 від 20 вересня 2005 року і був затверджений Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачене Законом право постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи осіб, віднесених до категорії 2, на компенсацію 25 відсотків вартості продуктів харчування за медичними нормами не виключає, не скасовує та не зменшує.
В свою чергу, Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних і соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи розроблений з метою вдосконалення системи проведення соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок ЧАЕС та визначає механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд законно та обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1.
Між тим, як на підставу для відмови у позові суд послався ще і на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки наведені ним у рішенні підстави про відмову в задоволенні позову є взаємовиключні.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в один рік.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З огляду на зміст зазначених норм процесуального права, їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував і відмовив у задоволенні позову як за безпідставністю, так і за спливом строку позовної давності.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з відмовою позивачу в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2006 року змінити.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді: