Справа №22-1224/06 Головуючий в суді 1-ї інстанції Закопайло В. А.
Категорія 18 Доповідач в суді апеляційної інстанції Медведєва Л.П.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Луганської області і складі:
Головуючого - Медведєвої Л.П.
Суддів - Галан Н.М.
Борисова С.А. при секретарі - Меженській М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в М.Луганську справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Резерв-Плюс" в м.Попасна Луганської області на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 17 листопада 2005 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю „Резерв-Плюс" про стягнення суми позику,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням позовна заява ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю. „Резерв-Плюс" про стягнення боргу за договором позики задоволена частково. З Товариства з обмеженою відповідальністю „Резерв-Плюс" на користь ОСОБА_1стягнуто 50 000 гривень / п'ятдесят тисяч гривень/, за ОСОБА_1визнано право власності на нерухоме майно, а саме : будівлі з підвалом, кондитерського цеху, цеху ККС та приколійного складу загальною площею 2 489, 4 кв.м, які розташовані за адресою : м.Попасна, вул..АДРЕСА_1 та магазину загальною площею 125,9 кв.м, який розташований за адресою : м.Попасна, вул..АДРЕСА_2 в задоволенні позову в частині стягнення суми нарахованої пені за несвоєчасне виконання обов'язків за договором позики у розмірі 2 315 000 гривень відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю заявлених позовних вимог, з Товариства з обмеженою відповідальністю „Резерв-Плюс" на користь держави стягнуто мито у розмірі 860 гривень 25 копійок.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю „Резерв-Плюс" просить рішення скасувати, як незаконне і безпідставне, та постановити нове рішення, яким в позовній заяві ОСОБА_1. відмовити внаслідок необґрунтованості, стягнути з останнього держмито в установленому законом розмірі.
У судовому засіданні представники відповідача апеляційну скаргу підтримали та пояснили, що судом першої інстанції постановлено рішення, яке суперечить нормам матеріального та процесуального права. Позивач дійсно надав товариству кошті в сумі 32 750 гривень, однак, не в якості позики, а як внесок в збільшення статутного фонду, про що
було прийнято рішення на зборах товариства, на яких брав участь і позивач, як засновник. На виконання цього рішення позивач особисто вніс кошти на рахунок товариства і в документі про перерахунок зазначив, що це внесок засновника.
Позивач у судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача не визнав, пояснив, що по договору позики він перерахував на рахунок відповідача 32 750 гривень, які складають вартість придбаного майна Попаснянського заводу продтоварів, а решту суму грошей за договором позики, він передав особисто учаснику товариства ОСОБА_2 у присутності директора підприємства ОСОБА_3 та інших осіб - працівників підприємства, ніяких письмових документів про передачу грошей не складалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши письмові матеріали по справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення . колегія суддів встановила наступне.
В серпні 2005 року позивач - ОСОБА_1. звернувся до суд\ з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю .,Резерв-Плюс" в м.Попасна Луганської області, про стягнення суми боргу за договором позики. В обгрунтування позовної заяви позивач в ній вказав, що 15 квітня 2003 року між ним га відповідачем було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідач) в тимчасове оперативне управління кошти у розмірі 50 000 / п'ятдесят тисяч/ гривень строком на один рік для купівлі нерухомого майна АТЗТ „Попаснянський завод продтоварів". Відповідач зобов'язався повернути кошти в строк до 15 квітня 2004 року. Однак, він в передбачений договором строк суму боргу по договору позики йому у добровільному порядку не повернув. Відповідно до п.З договору у випадку неповернення суми позики, відповідач зобов'язан був виплачувати йому пеню у розмірі 10%, а відповідно до п.4 договору протягом 30 календарних днів після закінчення строку дії договору, все нерухоме майно, яке було придбано відповідачем на кошти, надані ним, переходе у його власність. Згідно договору купівлі-продажу відповідач на надані ним кошти придбав комплекс нежилих приміщень. Просив стягнути з відповідача основну суму боргу за договором позики у розмірі 50 000 /п'ятдесят тисяч / гривень, пеню в розмірі 2 315 000 гривень два мільйони триста п'ятнадцять тисяч гривень/,визнати за ним право власності на комплекс нерухомого майна /будівлю з підвалом, кондитерський цех, будівлю цеху ККС , прирельсовий склад/ загальною площею 2489,4 кв.м, які розташовані за адресою : м.Попасна, вул..АДРЕСА_1а також нежиле приміщення / магазин/, загальною площею 125,9 кв.м, розташоване за адресою : м.Попасна, вул..АДРЕСА_2
Судом першої інстанції за результати розгляду цивільної справи були встановлені наступні обставини та відповідно до них наступні правовідносини.
На підставі рішення зборів засновників ТОВ ..Резерв-Плюс" від 07.06.2002р. позивач, який є громадянином Російської Федерації, був прийнятий до товариства та включений у склад засновників. Згідно до установчого договору від 17.06.2002р. внесок кожного із засновників складав 8 700 гривень, а взагалі розмір статутного фонду товариства станом на 19.01.2004. складав 26 1000 гривень. 15.04.2003р. між позивачем та відповідачем в особі директора ОСОБА_3., який діяв відповідно до Статуту-товариства, дійсно та відповідно до вимог діючого законодавства був укладений договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу строком на один рік у тимчасове оперативне управління грошові кошти у розмірі 50 000 гривень для придбання нерухомого майна АТЗТ „ Попаснянський завод продтоварів", згідно договорів купівлі-продажу від 14.04.2003р. через Брокерську контору №НОМЕР_1, а відповідач зобов'язався повернути зазначену суму до 14 квітня 2004 року.
Часткова передача грошей за договором позики відбулася 25.04.2003р., коли позивач особисто вніс готівкою до установи банку суму у розмірі 32 750 гривень, інша частина грошей за договором позики у розмірі 17 250 гривень була передана особисто позивачем представникам відповідача ОСОБА_2. і ОСОБА_3..
Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції, зазначив, що судом було встановлено, що загальна сума, на яку було придбано нерухоме майно, складає 36 025 гривень. Представники відповідача не надали доказів на підтвердження своїх заперечень, які б свідчили про те, що саме представниками відповідача для викупу з аукціону всього нерухомого майна АТЗТ „Попаснянський завод продтоварів" була сплачена інша сума коштів у розмірі 3 275 гривень. На думку суду наявність саме цієї обставини є підставою вважати обгрунтованими докази позивача про те. що ним дійсно на виконання умов договору позики була передана відповідачу сума у розмірі 50 000 гривень. При цьому суд не прийняв до уваги посилання представників відповідача на те, що ці кошти були внесені позивачем як внесок до Статутного фонду підприємства, т. як такі посилання спростовуються актом документальної перевірки та копією установчого договору, згідно до яких внесок кожного із засновників складав 8 700 гривень, а загальний розмір статутного фонду товариства станом на 19.01.2004р. складав 26 100 гривень.
Вирішуючи позов в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання обов'язків за договором позики, судом відповідно до вимог ч.2 ст.258 ЦК України відмовлено позивачу у задоволенні цієї частини позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання за ним права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно з вимогами ст..ст.6,627.1046-1050 ЦК України визнав, що договором позики були передбачені умови, які є обов'язковими для сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що загальна сума позову складає 86 025 гривень, позивач був звільнений від оплати державного мита до закінчення розгляду справи за суттю, вирішив стягнути державне мито з відповідача у розмірі одного відсотка від загальної суми позову 860 гривень 25 копійок.
Колегія суддів за результатами розгляду справи за апеляційною скаргою встановила, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, виходячи з наступного.
Колегія суддів вважає, що дійсно між сторонами по справі було укладено договір позики грошових коштів.
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні / позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів / суму позики/ або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У тому випадку, якщо передання грошових коштів за договором позики здійснюється безготівкоюдо право власності позичальника виникає з моменту зарахування таких коштів на його рахунок у банку.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач вніс на рахунок відповідача у банку грошові кошти в сумі 32 750 гривень, про що є письмовий документ.
Однак, письмових доказів передання позивачем як позикодавцем, відповідачу -позичальнику по встановленим правовідносинам, грошових коштів в сумі 17 250 гривень немає. Тому судом першої інстанції неправомірно задоволено позов позивача по стягненню з відповідача цієї суми.
Виходячи із вимог ст.. 1046 ЦК України позивач має право у разі неповернення відповідачем суми позику, вимагати від відповідача повернення йому суми позики.
Зазначена норма закону не передбачає такої умови по договору позики, як передання позичальником позикодавцеві у випадку неповернення суми грошових коштів по договору позики / суми позики/, належного позичальнику майна
Подібні умови відповідно до ст..1052 ЦК України, відносяться до засобів забезпечення виконання зобов'язання позичальником та мають 6} ти оформлені належним чином наприклад, забезпечення виконання позичальником зобов'язаннь по договору позики може бути здійснено шляхом укладення сторонами договору застави певного майна.
Договір позики є одностороннім, тобто, в силу цього договору обов'язки позичальника повернути позикодавцю суму позики або таку ж кількість речей того ж роду і якості, кореспондує лише право позикодавця вимагати повернення предмету позики За договором позики позичальник повинен повернути предмет договору, відповідно до вимог ст.. 1048 ЦК України, тому колегія суддів вважає, що договір позики між сторонами по справі в частині права власності позикодавця на майно позичальника є хибним.
Таким чином, колегія суддів вважає рішення в частині визнання за позивачем права власності на нерухоме майно незаконним.
Клопотання відповідача в апеляційній скарзі про стягнення з позивача державного мита відповідно до суми позики, колегія суддів залишає без розгляду, так як це питання вирішується судом першої інстанції.
При викладених обставинах колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції змінити, в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми позики 50 000 гривень та визнання права власності на нерухоме майно скасувати та постановити нове рішення по суті позовних вимог , в решті частині рішення залишити без змін.
Керуючись ст..ст.209, 303, 307, 309 ЦПК України
ВИРІШИЛА :
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 17 листопада 2005 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю „Резерв-Плюс" про стягнення суми позики змінити.
В частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Плюс"на користь ОСОБА_1суми позики 50 000 гривень і а визнання за ОСОБА_1права власності на нерухоме майно скасувати і постановити нове рішення по суті позовних вимог, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Рсчерв-Плюс" - м.Попасна. Луганська обл., вул. Ціолковського.7. на користь ОСОБА_1суму позики 32 750 гривень / тридцять дві тисячі сімсот п'ятдесят гривень/, у задоволенні позовної заяви про визнання за ОСОБА_1права власності на нерухоме майно у вигляді будівлі з підвалом, кондитерського цеху, цеху ККС та приколійного складу загальною площею 2 489.4 кв.м, які розташовані за адресою: м.Попасна, Луганська обл.. вулАДРЕСА_1та магазину загальною площею 125.9 кв.м, який розташований за адресою: м.Попасна. Луганська обл... вул.АДРЕСА_2, відмовити.
У решті частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак, може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді