Справа № 22Ц -520 /2006 р. Головуючий 1-й інстанції: Димитров В. I.
Категорія- 21 Суддя-доповідачч апеляційного суду: Галущеико О. І
УХВАЛА
14 березня 2007р. Судова колегія судової палати в цивільних справах
Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої: Вовненко Г.Ю.
суддів: Колосовського С.Ю.
Галу щенка О.І.
при секретарі: Плотник С.А.
за участю: представників:
позивача- ОСОБА_2
відповідача- Луговсько В. В.
третьої особи - Требукової О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.01.2007 р., у справі за
позовом
ОСОБА_1до ВАТ "ЗАНГАС - ЮГ" про збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я,
встановила:
03.08.2006 р. ОСОБА_1. звернувся з позовом до ВАТ "ЗАНГАС - ЮГ" про збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Позивач зазначав, що підчас роботи у відповідача отримав ушкодження здоров'я.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21.11.2002 р., яке набрало законної сили постановлено про відшкодування відповідачем на його користь втраченого заробітку у розмірі 64 грн. 89 коп.
В зв'язку із збільшенням в Україні розміру мінімальної заробітної плати до 375 грн. має бути збільшений і розмір відшкодування втраченого заробітку.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив про задоволення позову та збільшення відшкодування до 468 грн. 75 коп.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від
09.01.2007 р. постановлено про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення посилаючись на те, що внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, суд помилково дійшов висновку стосовно необгрунтованності його позовних вимог.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р. № 1105-ХІУ ( далі- Закон № 1105-ХІУ), ст.. ст.. 1,2, 10 зазначеного Закону, всі особи, які працюють на умовах трудового
2
контракту, є застрахованими особами з дня набрання чинності цим законом, а тому мають право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої підчас виконання трудових обов'язків.
Забезпеченню за правилами цього Закону мають право також і ті особи, право яких на відшкодування такої шкоди було передбачено раніше діючим законодавством.
Правила Закону № 1105-ХІУ передбачають право застрахованих осіб, які отримують відшкодування шкоди, на збільшення розміру її щомісячної виплати.
Підставою для цього, згідно з вимогами ст. 29 Закону № 1105-ХІУ, зокрема, є зміна ступеня втрати професійної працездатності; підвищення розміру мінімальної заробітної плати; зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки.
В той же час, згідно з вимогами ст.. 38 Закону № 1105-ХГУ, страхові виплати підлягають припиненню на весь час проживання застрахованої особи за кордоном в країні, з якою не укладено міжнародної угоди стосовно таких виплат.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням суду від 21.11.2002 р. позивачу призначена страхова виплата втраченого заробітку, яку має сплачувати ВАТ "ЗАНГАС - ЮГ", оскільки на час прийняття такого рішення підприємство не передало до Фонду соціального страхування від нещасного випадку особову справу потерпілого.
Рішення суду в частині відповідальності підприємства за відшкодування втраченого заробітку грунтується на положеннях ч.2 ст.7 Прикінцеві положення Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'якове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001 р. № 2272-Ш, якими визначено, що Фонд сплачує страхові виплати працівникам, які потерпіли на виробництві до 01.04.2001 р., з того часу, коли підприємство передало до Фонду документи, які підтверджують право на страхові виплати.
Звертаючись з позовом про збільшення розміру щомісячної виплати втраченого заробітку позивач не надав документів, що підтверджують ступінь втрати професійної працездатності.
Крім того, він зазначив, що проживає за кордоном в країні з якою Україна не має угоди про продовження виплати страхових виплат, особам, що виїхали з її території на постійне місце проживання.
Суд повно та всебічно дослідив зазначені обставини, дав належну оцінку наданим доказам і прийшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Зазначений висновок суду грунтується на положеннях коментованих законів про те, що матеріальне забезпечення потерпілих від нещасного випадку на виробництві відбувається за правилами загальнообов'язкового державного соціального страхування та, що в разі виїзду потерпілого за кордон, воно припиняється, незалежно від того Фонд чи підприємство, яке не передало особової справи потерпілого, здійснюють це забезпечення.
Доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст.ст.. 1197, 1208 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки ці норми стосуються випадків відповідальності юридичної особи, яка не є страхувальником потерпілого.
3
Не мають бути враховані і посилання на те, що позивач повернувся на Україну, оскільки спір вирішено судом до зміни ним місця постійного проживання в Ізраїлі.
Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.01.2007 р. -залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.