КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
11.05.10 Справа № 9/164
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Рудченка С.Г. (доповідач по справі),
суддів:
Корсакової Г.В.
Мельника С. М.
при секретарі судового засідання Лебедєвій С.В.,
за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 11.05.2010 р.,
розглянувши апеляційні скарги госпрозрахункового підприємства «Заготівельник»районного споживчого товариства «Козельщина» та ОСОБА_3 на рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2010 р.,
у справі № 9/164 (суддя –Тимошенко К.В.),
за позовомгоспрозрахункового підприємства «Заготівельник»районного споживчого товариства «Козельщина»,
довідкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»,
третя особаОСОБА_3,
провизнання договорів недійсними,
В С Т А Н О В И В:
Госпрозрахункове підприємство «Заготівельник»районного споживчого товариства «Козельщина»звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про відновлювальну кредитку лінію від 10.04.2008 р. № 67-2008, договору застави єдиного майнового комплексу ЦМК-67-2008 та договору поруки від 10.04.2008 р. № П-67-2008.
Рішенням господарського суду від 18.02.2010 р. відмолено у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору про відновлювальну кредитну лінію від 10.04.2008 р., в решті позову провадження у справі припинено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач та третя особа звернулися до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.
Ухвалами апеляційного господарського суду від 26.03.2010 р апеляційні скарги госпрозрахункового підприємства «Заготівельник»районного споживчого товариства «Козельщина»та ОСОБА_3 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.04.2010 р. за участю повноважних представників учасників судового провадження.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 20.04.2010 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено у зв’язку з неявкою позивача.
Представник позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник третьої особи підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.
У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, між госпрозрахунковим підприємством «Заготівельник»районного споживчого товариства «Козельщина»(позичальник) та відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит»в особі керуючого Філією «Полтавське регіональне управління»відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(банк) був укладений договір про відновлювальну кредитну лінію № К-67-2008 від 10.04.2008 р., відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 200 000, 00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 16.03.2009 р. та сплатити за користування кредитними коштами відсотки в розмірі 12% річних (а.с. 13-14).
В той же день, між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»(заставодержатель) та громадянином України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (заставодавець) був укладений договір застави єдиного майнового комплексу ЦМК-67-2008 для забезпечення повернення кредиту, виданого госпрозрахунковому підприємству «Заготівельник»районного споживчого товариства «Козельщина»за кредитним договором № К-67-2008 від 10.04.2008 р., відповідно до умов якого заставодавець передає в заставу заставодержателю наступне майно: єдиний майновий комплекс підприємства –заставодавця, який складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також право на торговельну марку та інші права, які належать заставодавцю (а.с. 15-17).
Крім того, між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»(кредитор), фізичною особою ОСОБА_3 (поручитель) та госпрозрахунковим підприємством «Заготівельник»районного споживчого підприємства «Козельщина»(боржник) був укладений договір поруки № П-67-2008 від 10.04.2008 р., згідно до умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати в повному об'ємі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № К-67-2008 від 10.04.2008 р. (а.с. 19).
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Отже, позивач просить визнати недійсними договір про відновлювальну кредитну лінію № К-67-2008 від 10.04.2008 р., договір застави єдиного майнового комплексу ЦМК-67-20С від 10.04.2008 р. та договір поруки № П-67-2008 від 10.04.2008 р. посилаючись на те, що вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України, так як грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, а також на те, що надання і одержання кредитів в іноземній валюті можливо лише при одержанні відповідної індивідуальної ліцензії однією із сторін і що така ліцензія у сторін відсутня.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Таким чином, угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.
Відповідно до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Пунктом 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України, отже місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про безпідставність посилання позивача на норму даної статті, оскільки вона не містить заборони щодо застосування іноземної валюти при кредитуванні.
Крім того, заявники апеляційних скарг однією з підстав визнання вищевказаних договорів недійсними вказують на припис ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно умов якого на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, в тому числі, операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Проте, колегія апеляційного господарського суду не вбачає будь-яких обмежень стосовно граничного розміру сум та строків повернення кредитів в іноземній валюті, що надаються чи одержуються резидентами України, а отже здійснення резидентами операцій по наданню чи одержанню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України, тому сторони спірного кредитного договору за своєю домовленістю правомірно визначили валюту кредитування –долар США.
Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Згідно ч. З ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України допускається у випадках, встановлених законом.
Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями.
У відповідності з частиною сьомою статті 20 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач до таких органів не відноситься, а отже позивачеві не належить право на звернення до суду у разі недотримання вимог законодавства щодо обов'язковості отримання ліцензії для здійснення певного виду господарської діяльності.
Крім того, колегія апеляційного господарського суду вважає необхідним зазначити, що в даному разі госпрозрахункове підприємство «Заготівельник»районного споживчого товариства «Козельщина»відповідно до договору про відновлювальну кредитну лінію № К-67-2008 від 10.04.2008 р. не здійснювало валютні операції, оскільки валюту для нього банк купував на міжбанківському валютному ринку України в якості уповноваженої фінансової установи, яка має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, а потім при видачі коштів з рахунку, за заявою позивача, конвертирував (переводив) куплену валюту в гривню або гривні переводив в долар США при сплаті відсотків за даним договором.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов’язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.
Дослідивши вищевикладене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору про відновлювальну кредитну лінію № К-67-2008 від 10.04.2008 р, оскільки позивачем належним чином не доведені обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.
Разом з тим, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про припинення провадження у справі в частині визнання недійсними договорів застави єдиного майнового комплексу від 10.04.2008 р. ЦМК-67-2008 та договору поруки від 10.04.2008 р. № П-67-2008 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки однією із сторін за даними договорами є фізична особа - ОСОБА_3, тому стороною у справі про визнання недійсними договорів, укладених за участю фізичної особи, також має бути фізична особа, а отже даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Враховуючи вищенаведене, колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги госпрозрахункового підприємства «Заготівельник»районного споживчого товариства та ОСОБА_3 на рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2010 р. не підлягають задоволенню, рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2010 р. у справі № 9/164 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 80, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційні скарги госпрозрахункового підприємства «Заготівельник»районного споживчого товариства та ОСОБА_3 на рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2010 р. залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2010 р. у справі № 9/164 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 9/164 повернути до господарського суду Полтавської області.
Головуючий суддя: Рудченко С.Г.
Судді:
Корсакова Г.В.
Мельник С. М.
Дата відправки 14.05.10