Справа № 22-6317-2006 Головуючий у 1 інстанції - Курова О.І.
Категорія- 21 Доповідач Гурова О.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2006 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючої - Гурової О.М.,
суддів - Голубинського А.М., Молчанова С.І.,
при секретарі - Миснянко М.П.,
за участю - представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Жданівка Донецької області на рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 5 травня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Жданівка Донецької області про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Жданівка Донецької області звернулось до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 5 травня 2006 року, яким були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 і стягнуто на його користь з відповідача 25000 грн.
Відповідач просив скасувати ухвалене судове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань", згідно з яким фонд відшкодовує моральну шкоду при наявності висновку медичних органів. Витяг з акту огляду на МСЕК від 27.09.2005 р. стосовно позивача не містить відомостей про наявність факту спричинення йому моральної шкоди, а інших документів, які б підтверджували такий факт позивач суду не надав. Враховуючи також, що п.27 ст. 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено дію абзацу четвертого ст. 1 пп."є" п. 1 ч.1 ст. 21, ч. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань" відповідач просив постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1, посилався на те, що позивач працював на шахті „Жданівка" з 2000 р. в якості прохідника на роботах з повним робочим днем в підземних умовах. 10 травня 2003 р. з ним стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого отримав тяжку черепно-мозкову травму голови і висновком МСЕК від 27.09.2003 р. йому вперше була встановлена стійка втрата працездатності у розмірі 30% у зв'язку з вказаним каліцтвом та визнано інвалідом 3-ї групи. При переогляді в 2004 р. ступінь втрати працездатності була збільшена до 70% і встановлена 2 група інвалідності.
Висновком МСЕК від 27.09.2005 р. вказаний розмір втрати працездатності та група інвалідності були підтверджені на строк до 2007 р. Враховуючи тяжкість стану здоров"я, необхідність додаткових зусиль для організації його життя, порушення звичайних життєвих стосунків, суд вважав за можливе стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 25000 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд 1-ї інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Встановлено, що судом при розгляді даної справи таких порушень припущено не було, тому підстави для скасування рішення відсутні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах з шахтою „Жданівська", де працював прохідником на роботах з повним робочим днем в підземних умовах. 10 травня 2003 р. з ним стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого отримав тяжку черепно-мозкову травму голови і висновком МСЕК від 27.09.2005 р. йому була встановлена стійка втрата працездатності у розмірі 70% у зв'язку з вказаним каліцтвом та визнано інвалідом 2-ї групи.
Відповідно до ст. 21 п.1 пп. „е" та ст. 28 Закону України „Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов»язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я, виплачуючи йому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Відшкодування моральної шкоди застрахованим особам є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника і передбачено ст. 1 згаданого Закону незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р., моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв"язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я.
Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров"я тощо.
Ушкодження здоров"я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов"язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Встановлення Законом обов"язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпшим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Встановлюючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, суд першої інстанції урахував конкретні обставини справи, характер і ступінь моральних страждань позивача, перебування останнього на лікуванні у зв'язку із серйозною травмою, постійні приступи головного болю, погіршення стану здоров"я, координації руху та нормального укладу життя і обгрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позову про стягнення моральної шкоди.
Рішення суду відповідає вимогам процесуального і матеріального права і підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Дзержинську про втрату позивачем права на відшкодування моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки спірні правовідносини виникли під час дії Закону України «„Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві...», який передбачає відшкодування потерпілим на виробництві моральної шкоди і до вказаного Закону не внесені відповідні зміни. Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не скасована відповідальність відповідача перед позивачем в
частині відшкодування моральної шкоди, а тому він не має зворотної сили.
Інші доводи відповідача про необхідність додаткових висновків МСЕК про спричинення позивачу моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки не грунтуються на Законі.
Керуючись статтями 308,315 ЦПК України, Апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань в м. Жданівка відхилити.
Рішення Совєтського районного суду м. Макіїївки від 5 травня 2006 року залишити без зміни.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань в м. Жданівка витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ у розмірі 1 грн. 50 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили.