Цивільна справа №2-1801-1\10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 червня 2010 року місто Київ
Солом’янський районний суд міста Києва під головуванням судді Мельника В.В. при секретарі Глушко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт» про стягнення заробітної плати,
в с т а н о в и в :
У березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі 5.500 грн., посилаючись на те, що з січня 2007 р. по грудень 2008 р. він перебував у трудових відносинах з відповідачем, де працював на посаді бортпровідника.
Позивач зазначав, що при звільненні з роботи уповноважений орган власника виплатив йому лише основну заробітну плату, однак згодом він дізнався, що при звільненні йому не були виплачені премії за рейси «хасидської програми», які позивач виконував протягом 2007-2008 років.
Посилаючись на те, що неодноразові звернення до відповідача із заявами про виплату премій залишені без задоволення, позивач просив задовольнити позов.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав позов та просив про його задоволення, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що при звільненні позивача з роботи у грудні 2008 року підприємство провело з позивачем остаточний розрахунок. Умовами колективного договору на 2006-2007 роки, що був укладений між адміністрацією і трудовим колективом ЗАТ «Авіакомпанія «Аеросвіт», не передбачено преміювання бортпровідників за виконання польотів за «хасидськими програмами». Згідно «Положення про оплату праці бортпровідників директорату сервісу пасажира на борту ВС комплексу сервісу пасажира», затвердженого наказом №702 від 29.10.2007 р., з метою заохочення бортпровідників, створюється фонд для преміювання, та директор директорату сервісу пасажиру на борту повітряного судна може використовувати даний фонд для преміювання за виконання робіт за спеціальними програмами. Представник відповідача пояснив, що відповідного розпорядження про заохочення позивача шляхом встановлення йому премії за виконання робіт за «хасидськими програмами» не видавалось.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно вимог частин 1 і 2 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов
виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника,
результатів його праці та господарської діяльності підприємства,
установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
В ідповідно до загальних положень статей 1 і 2 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства і що за своєю структурою заробітна плата складається: з основної — винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків); із додаткової — винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат — винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.
Як роз‘яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 7, 8 постанови від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки відповідно до ст. 97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, – власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, – з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з’ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами.
При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування..
У судовому засіданні встановлено, що з лютого 2007 р. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ЗАТ «Авіакомпанія «Аеросвіт», де працював на посаді бортпровідника відділу пасажиру на борту ПС Директорату сервісу пасажиру на борту ПС Комплексу сервісу пасажиру (наказ №214-ос від 15.02.2007 р.)
Наказом №3834-ос від 03.12.2008 р. ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за власним бажанням у відповідності до ст. 38 КЗпП України з виплатою йому компенсації за невикористану відпустку у кількості 58 календарних днів за період з 22.01.2007 р. по 22.01.2008 р. (4 дні) та за період з 22.01.2008 р. по 03.12.2008 р. (54 календарних дні). Цим же наказом здійснено утримання із заробітної плати позивача у сумі 856 грн. за неповернутий формений одяг.
При звільненні з роботи уповноважений орган власника провів з позивачем остаточний розрахунок за фактично відпрацьований період з виплатою компенсації за невикористану відпустку, за виключенням залишкової вартості неповернутого форменого одягу.
Згідно п. 6.2 «Положення про оплату праці бортпровідників директорату сервісу пасажира на борту ВС комплексу сервісу пасажира», затвердженого наказом №702 від 29.10.2007 р., з метою матеріального заохочення бортпровідників за виконання особливо важливих завдань і реалізацію додаткових програм авіакомпанії створюється фонд для преміювання в розмірі 1.000 доларів США щомісячно.
Директор директорату сервісу пасажиру на борту повітряного судна може використовувати даний фонд для преміювання працівників за виконання робіт за спеціальними програмами, зокрема, перевезення паломників-хасидів, виконання спеціальних рейсів (а.с.а.с. 34-35).
Таким чином, зазначеним положенням про оплату праці бортпровідників не було передбачено обов‘язкової виплати премій бортпровідникам за виконання робіт по перевезенню паломників-хасидів , а передбачалось лише право керівника директорату сервісу пасажиру на борту повітряного судна використовувати фонд для преміювання працівників за виконання робіт по перевезенню паломників-хасидів.
У судовому засіданні встановлено, що відповідних наказів (розпоряджень) про заохочення позивача шляхом встановлення йому премій за виконання робіт за «хасидськими програмами» директор директорату сервісу пасажиру на борту повітряного судна не видавав.
Згідно дослідженого у судовому засіданні колективного договору на 2006-2007 роки, що був укладений між адміністрацією і трудовим колективом ЗАТ «Авіакомпанія «Аеросвіт», преміювання бортпровідників за виконання польотів за «хасидськими програмами» не передбачалось.
Відповідно до вимог статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не було порушено прав та охоронюваних законом інтересів позивача в частині оплати його праці під час перебування у трудових відносинах з ЗАТ «Авіакомпанія «Аеросвіт»..
Наведене дає суду підстави дійти висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 94, 97, 115 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», статтями 209, 212- 215, 218 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт» про стягнення заробітної плати відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано Апеляційному суду міста Києва через Солом’янський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду міста Києва через Солом’янський районний суд міста Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мельник В.В.