У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
08.04.10 Справа №22/233/09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
, Хуторной В.М.
при секретарі: Акімова Т.М.
За участю представників:
від позивача – Прохода І.В. (довіреність № 01/43 від 02.03.2010 р.),
від відповідача –ОСОБА_3 (довіреність серія: ВМО № 496708 від24.11.2009 р.)
ОСОБА_4 (паспорт серія: НОМЕР_1 від 25.10.1997 р.)
від третьої особи –не з’явився
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (м. Запоріжжя)
на рішення господарського суду Запорізької області від 29.12.2009 р.
у справі № 22/233/09
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України
по Запорізькій області (м. Запоріжжя)
до відповідача Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (м. Запоріжжя)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління статистики у Запорізькій області (м. Запоріжжя)
про стягнення суми та зобов’язання виконати певні дії
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (з урахуванням уточнення позовних вимог) 20785,52 грн. неустойки за користування неповернутим (після припинення дії договору оренди) приміщенням; виселення відповідача з державного нежитлового приміщення № 125 загальною площею 31,7 м2, розташованого на другому поверсі одинадцятиповерхової будівлі за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, та зобов’язання на підставі акта приймання-передачі повернути його балансоутримувачу –Головному управлінню статистики у Запорізькій області.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.12.2009 р. у справі № 22/233/09 (суддя Скиданова Ю.О.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 20785,52 грн. В частині виселення відповідача з індивідуально визначеного державного нерухомого майна провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України. Стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України 207,85 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що, з огляду на закінчення терміну дії спірного договору оренди та відсутність у позивача наміру продовжувати строк його дії, вимоги позивача про зобов’язання відповідача сплатити неустойку за неправомірне користування майном є обґрунтованими.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Фізична особа –підприємець ОСОБА_4 (відповідач у справі) звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 29.12.2009 р. у справі № 22/233/09 скасувати та припинити провадження у справі.
З підстав, викладених в апеляційній скарзі та доповненнях на неї, заявник вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права.
Посилається, зокрема, на те, що господарським судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не надано належної оцінки тій обставині, що надане позивачем до матеріалів справи повідомлення про вручення поштової кореспонденції № 4677374 від 30.10.2008 р. не містить особистого підпису ФОП ОСОБА_4, а тому не може вважатися належним доказом отримання відповідачем листа позивача про припинення дії договору оренди. Вважає помилковим відхилення судом заявленого відповідачем у зв’язку з викладеним клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.
Недоведеність факту отримання відповідачем листа про припинення дії договору, за ствердженням заявника, свідчить про те, що орендар не міг виконати вимоги орендаря по незалежним від нього причинам, і за наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 613 ЦК України, виконання зобов’язання має бути відстрочене на час прострочення кредитора. Наведене, на його думку, є також підставою для зменшення відповідно до ст. 616 ЦК України розміру неустойки, яка стягується з боржника.
Заявник наголошує, що впродовж дії договору та після закінчення його строку ним належним чином виконувалися взяті на себе договірні зобов’язання щодо сплати орендної плати і при цьому, орендодавець не заперечував проти користування майном, що підтверджується прийняттям платежів від відповідача, а напроти, зобов’язав орендаря застрахувати орендоване майно. Вказане, за твердженням заявника, дає підстави вважати, що орендодавець не заперечував проти подальшої оренди майна відповідачем.
Також заявник зазначає про недотримання орендодавцем приписів ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»щодо письмового попередження орендаря про намір використовувати майно для власних потреб не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії договору, що, на його думку, робить неправомірним посилання позивача на лист № 13-13-04974 як на підставу припинення Договору оренди.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.03.2009 р. апеляційна скарга Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 прийнята до провадження та призначена до розгляду на 08.04.2010 р.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 888 від 08.04.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Зубкова Т.П., судді: Хуторной В.М., Яценко О.М.
Позивач у справі –Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області –проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечує. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на скаргу.
Вказує на те, що з огляду на приписи ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 264 ГК України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та зважаючи на наявність повідомлення відповідача листом від 29.10.2008 р. № 13-13-04974 про припинення дії договору оренди, що підтверджується повідомленням про вручення поштової кореспонденції, відповідач зобов’язаний був повернути об’єкт оренди на умовах зазначених у договорі. Нарахування неустойки вважає правомірним, оскільки користування орендованим майном відповідачем продовжувалось після закінчення строку дії договору без правових на те підстав.
Щодо доводів апеляційної скарги про прийняття орендодавцем сплати за оренду позивач зауважує, що плата орендних платежів здійснювалася відповідачем на власний розсуд і зазначене не може бути підставою вважати договір оренди продовженим на новий термін.
Посилаючись на все вищевикладене, представник позивача просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду –без змін.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вищевикладені доводи в обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу, вважає рішення місцевого господарського суду законним і обґрунтованим, а вимоги заявника апеляційної скарги – надуманими та такими, що не підлягають задоволенню.
Третьою особою –Головним управлінням статистики у Запорізькій області –відзиву на апеляційну скаргу не надано. Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином.
Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.
Представник відповідача (заявника апеляційної скарги) в судовому засіданні у повному обсязі підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї.
За клопотанням присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, заслухавши представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
03.04.2006 р. між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України (надалі – Орендодавець, позивач у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (надалі –Орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди індивідуально визначеного державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Головного управління статистики у Запорізькій області, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення № 125 на другому поверсі одинадцятиповерхової адміністративної будівлі, загальною площею 31,7 м2, розміщене за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75 (надалі –майно), яке знаходиться на балансі головного управлінні статистики у Запорізькій області (надалі –Балансоутримувач), вартість якого визначена відповідно до Звіту про незалежну оцінку та висновку про його вартість становить50693,16 грн. за станом на 30.06.2007 р. (п. 1.1 та п. 1.2 Договору оренди).
За актом прийому-передачі (додаток № 1 до Договору) майно передано відповідачу.
Договором про зміни № 1 від 07.05.2008 р. сторонами внесені зміни до Договору оренди щодо розміру орендної плати та обов’язків орендаря.
Пунктом 10.1 Договору оренди сторони узгодили, що цей Договір укладено на 1 рік, що діє з 01.11.2007 р. по 01.11.2008 р.
Пунктом 10.4 Договору оренди передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються договором про зміни, що є невід’ємною частиною Договору при обов’язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти переданим в оренду майном. У разі не досягнення домовленості щодо умов договору, переважне право Орендаря на укладення договору оренди припиняється.
Відповідно до п. 10.6 Договору оренди, він припиняє свою дію, в тому числі, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Орендодавець своїм листом від 29.10.2008 р. (вих. № 13-13-04974), з посиланням на роз’яснення Фонду державного майна України від 07.08.2008 р. № 1016-11131, а також пункт 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та частину 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію держаного майна»повідомив відповідача, що орендоване ним майно не може бути об’єктом оренди та довів до відома останнього, що після закінчення строку дії Договору оренди, на новий термін його подовжено не буде. Також у листі зазначено, що припинення договору здійснюється шляхом підписання акта приймання-передачі майна, та вказано про направлення відповідачу для підпису трьох примірників даного акт, які після належного оформлення необхідно повернути на адресу Орендодавця до 01.12.2008 р.
Отримання відповідачем цього листа підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції № 4677374 від 31.10.2008 р. (арк. справи 15).
Проте, відповідач після закінчення строку дії Договору оренди не звільнив спірне приміщення та не повернув його в установленому законодавством і зазначеному у договорі порядку.
Предметом судового розгляду у даній справі стали позовні вимоги про стягнення з відповідача 20785,52 грн. неустойки за користування неповернутим приміщенням; виселення відповідача з державного нежитлового приміщення № 125 загальною площею 31,7 м2, розташованого на другому поверсі одинадцятиповерхової будівлі за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, та зобов’язання на підставі акта приймання-передачі повернути його балансоутримувачу –Головному управлінню статистики у Запорізькій області.
Колегія суддів, заслухавши представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для перебування орендаря (відповідача) у спірному приміщенні після настання строку, зазначеного в укладеному сторонами Договорі. Правовідносини сторін за договором оренди комунального майна регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та спеціальним Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (із змінами та доповненнями).
Нежитлове приміщення, загальною площею 31,7 м2, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, є об’єктом державної власності і знаходиться на балансі Головного управління статистики у Запорізькій області.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором (п. 4 ст. 284 ГК України).
Як свідчать обставини справи та не заперечується сторонами, строк дії Договору оренди було встановлено до 01.11.2008 року.
За визначенням ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Як вже зазначалось вище, пунктом 10.4 Договору оренди сторонами узгоджено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються договором про зміни, що є невід’ємною частиною Договору при обов’язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти переданим в оренду майном. У разі не досягнення домовленості щодо умов договору, переважне право Орендаря на укладення договору оренди припиняється.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено місячний термін, протягом якого орендодавець або орендар можуть заявити про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку. Таку заяву заінтересована сторона може також подати і до закінчення строку дії договору оренди.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та ст. 764 ЦК України умовою припинення договору є, зокрема, наявність відповідної заяви орендодавця протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.
При цьому законодавчо не встановлено, в якій формі повинно бути висловлене таке заперечення –у вигляді заяви або листа, втім зміст такого документу повинен свідчити про відсутність наміру у орендодавця на продовження орендних відносин після закінчення строку дії договору.
На виконання цієї умови позивач своїм листом від 29.10.2008 р. (вих. № 13-04974), тобто до закінчення строку його дії, повідомив відповідача про припинення Договору оренди та неможливість його пролонгації після закінчення строку дії договору, а також вказав на необхідність підписання направлених відповідачу актів приймання-передачі майна. Ці дії позивача відповідають вимогам ст.ст. 6, 627, 759, 763, 764 ЦК України.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 2-30/392-2008 р. від 12.05.2009 р., в якій вказано, що має значення лише те, чи збіг встановлений місячний термін, оскільки саме із його закінченням пов’язане настання такого юридично значимого наслідку як продовження дії договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Водночас, сторони договору не обмежені в праві заявити про припинення або зміну умов договору як протягом одного місяця після закінчення дії договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії вказаного договору.
Вказаний лист позивача колегія суддів розцінює як заяву про припинення договору оренди у зв’язку із закінченням строку його дії та заперечення проти продовження дії договору на новий термін.
Заперечення відповідача щодо безпідставності прийняття судом першої інстанції вказаного листа в якості доказу щодо своєчасного та належного попередження його про припинення договору з огляду на відсутність у листі такої вказівки колегією суддів до уваги не приймаються з наведених вище обґрунтувань.
Законом України «Про оренду державного та комунального майна»(статтею 26 Закону) встановлено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено, приватизації об’єкта оренди орендарем (за участю орендаря), банкрутства орендаря, загибелі об’єкта оренди.
Також, статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) об’єкту оренди, ліквідації суб’єкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення) об’єкта оренди. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
В силу статті 631 Цивільного кодексу України після закінчення строку договору він не породжує для сторін можливості здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до договору; відтак, після припинення дії договору оренди через закінчення строку, на який його було укладено, цей договір оренди не може бути в подальшому відновлено з поновленням його дії (якщо інше не буде передбачено домовленістю сторін).
Для відновлення зобов'язальних правовідносин сторін в межах договору оренди після закінчення строку дії первісного договору, за наявності відповідної згоди особи, уповноваженої представляти власника майна, сторонам належить укласти новий договір відповідно до загального порядку укладення договорів оренди комунального майна, встановленого статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Таким чином, зважаючи на умови укладеного між сторонами Договору оренди та приписи наведених норм права, а також приймаючи до уваги відсутність домовленості між сторонами, колегія суддів констатує, що строк дії Договору оренди припинився 01.11.2008 р. у зв’язку із закінченням його терміну і підстав вважати його продовженим не має.
Пунктом 5.13 Договору оренди сторонами передбачено, що у разі припинення або розірвання Договору, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства Орендар зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дати розірвання (припинення) повернути Орендодавцеві або Балансоутримувачу, за вказівкою Орендодавця, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на дату передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві (Балансоутримувачу, за вказівкою Орендодавця) збитки, що виникли у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря. Протягом вказаного в цьому пункті терміну Орендар несе відповідальність за збереження орендованого майна. Якщо орендар затримав повернення майна Орендодавцю, з наступного дня після закінчення терміну повернення майна, Орендар несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна.
Пунктом 2.3 Договору оренди сторони визначили, що обов’язок по складанню акта прийому-передачі покладається на сторону, яка передає майно.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договору. Якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з умовами п. 9.3 Договору оренди за відмову Орендаря на вимогу Орендодавця повернути орендоване майно у разі припинення дії Договору, Орендар відшкодовує Орендодавцю неустойку в розмірі подвійної орендної плати за останній повний місяць оренди за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання Договору, до підписання акту прийому-передачі, що підтверджує фактичне повернення орендованого майна.
Однак, як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено сторонами, відповідач у визначені діючим законодавством та Договором строку орендоване майно не повернув. Згідно складеного між сторонами акта приймання-передачі до договору оренди № 2321/д від 01.11.2007 р. державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Головного управління статистики у Запорізькій області об’єкт оренди передано балансоутримувачу 29.10.2009 р., тобто під час розгляду справи господарським судом.
Враховуючи неправомірність та безпідставність користування відповідачем спірним нежитловим приміщенням –об’єктом Договору оренди, який фактично припинив свою дію з 01.11.2008 р., та вищезазначені приписи норм чинного законодавства України, а також з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правомірним висновок суду про обґрунтованість нарахування відповідачу неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, згідно розрахунку позивача за період з 02.11.2008 р. по 29.10.2009 р., та стягнення 20785,52 грн.
Також колегія суддів погоджується з висновками господарського суду щодо припинення провадження у справі в частині заявлених позовних вимог щодо виселення відповідача із орендованого приміщення та зобов’язання на підставі акта приймання-передачі повернути його балансоутримувачу –Головному управлінню статистики у Запорізькій області у зв’язку із відсутністю предмета спору.
Доводи відповідача щодо недотримання орендодавцем приписів ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»щодо письмового попередження орендаря про намір використовувати майно для власних потреб не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії договору колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Матеріалами справи підтверджено, що позивачем належним чином, у встановленому договором та Законом порядку було повідомлено відповідача про припинення Договору оренди та відсутність наміру на його пролонгацію.
Безпідставними є посилання відповідача на те, що сплата ним орендної плати та не повернення цих платежів, а також звернення орендодавця до нього з вимогою застрахувати об’єкт оренди є підставою вважати Договір оренди продовженим. По-перше, внесення орендної плати не може свідчити про продовження сторонами дії договору на новий термін, оскільки орендарем було заявлено про відсутність наміру на продовження орендних відносин після закінчення строку його дії. Крім того, внесені відповідачем суми були враховані позивачем при розрахунку заявленої до стягнення неустойки. Вимоги ж позивача щодо здійснення відповідачем дій по страхуванню об’єкта оренди були обумовлені тим, що у зв’язку із неповерненням майна ризик випадкового його знищення або пошкодження за умовами договору покладається на орендаря.
Щодо посилання відповідача на недоведеність факту отримання ним листа позивача про припинення дії договору оренди та, з огляду на це, відсутність його вини у порушенні, колегія суддів відзначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, лист про припинення дії договору оренди від 29.10.2008 р. № 13-13-04974 було направлено позивачем на адресу ФОП ОСОБА_4 за містом його проживання (реєстрації): АДРЕСА_1, що підтверджується реєстром відправлення рекомендованої кореспонденції від 30.10.2008 р. Згідно підпису на повідомленні про вручення поштової кореспонденції № 4677374 від 30.10.2008 р. зазначений лист отримано 31.10.2008 р. за вказаною адресою, і зворотного відповідачем не доведено. Доводи відповідача про відсутність його особистого підпису на повідомленні колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки факт вручення поштової кореспонденції є підтвердженим.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.
Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на її заявника (відповідача у справі).
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (м. Запоріжжя) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 29.12.2009 р. у справі № 22/233/09 залишити без змін.
Хуторной В.М.