У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29.04.10                                                                                               Справа №27/317/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

   , Хуторной В.М.

при секретарі: Акімова Т.М.

За участю представників:

від позивача –  Вініченко С.В. (довіреність № 18-19 від 15.03.2010 р.)

від відповідача –ОСОБА_3 (паспорт серія: НОМЕР_1 від 28.12.2006 р.)

                               ОСОБА_4 (довіреність № 100 від 09.12.2009 р.)

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 (м. Приморськ Запорізької області)

на рішення господарського суду Запорізької області  від  21.01.2010 р.   

у справі  № 27/317/09

за позовом              Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»  

                                (м. Запоріжжя)

до відповідача       Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3

                                 (м. Приморськ Запорізької області)

про  стягнення суми,

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 (з урахуванням уточнення позовних вимог) 7200,00 грн. основного боргу за договором оренди № 59 від 14.05.2009 р. та 7317,00 грн. пені за неналежне виконання умов договору.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.01.2010 р. у справі              № 27/317/09 (головуючий суддя Дроздова С.С., судді Даценко Л.І., Носівець В.В.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 7200,00 грн. заборгованості та 1000,00 грн. пені. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 138,60 грн. державного мита та 224,48 грн. витрат на інформаційно-технічне  забезпечення  судового  процесу. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано нормами ст.ст. 525, 526, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст.ст. 231, 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Задовольнивши позовну вимогу про стягнення пені частково, господарський суд послався на те, що відповідно до ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.  

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Фізична особа –підприємець ОСОБА_3 (відповідач у справі) звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 21.01.2010 р. у справі № 27/317/09 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що господарський суд при вирішенні спору не з’ясував такої важливої обставини, як наявності договору оренди, в розумінні поняття не тільки підписання, а саме укладання, у формі та за змістом, встановленими вимогами чинного законодавства. Зауважує, що на час перерахування коштів згідно договору оренди № 59 від 14.05.2009 р. зазначений договір не можна вважати укладеним, оскільки сторони не досягли згоди всіх істотних умов договору, а саме: строк передачі майна не визначено і майно негайно не передано; об’єкти майна не наділені індивідуальними ознаками для визначення особливостей їх найму, що свідчить про неузгодженість предмету договору; не зазначено вартість орендованого майна, що є необхідним для визначення об’єму непереданого в оренду майна та встановлення рівня зменшення орендної плати у зв’язку із зменшенням предмету оренди. За наведених обставин, за твердженням заявника, спірний договір не відповідає вимогам ст.ст. 202, 203, 638, 759, 765, 795 ЦК України і не може вважатися укладеним, тому позивач не має права вимагати його виконання.

Також заявник вказує на залишення поза увагою суду ненадання позивачем витребуваних доказів –актів приймання-передачі орендованого майна, а також неприйняття судом заходів до відкладення розгляду справи для з’ясування всіх обставин справи.

Порушення норм процесуального права заявник вбачає в тому, що господарським судом Запорізької області, в порушення ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розглянуто справу за відсутності представника відповідача, який з поважних причин не зміг з’явитися у судове засідання. Крім того зауважує, що в судовому засіданні було розглянуто заяву позивача про уточнення (збільшення) позовних вимог, яку відповідач отримав лише 25.01.2010 р. і не мав можливості надати відзив.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 19.03.2010 р. апеляційна скарга Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 прийнята до провадження та призначена до розгляду на 29.04.2010 р.

Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1158 від 29.04.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Зубкова Т.П., судді: Хуторной В.М., Шевченко Т.М.,

Позивач у справі –Відкрите акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів»–проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечує. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на скаргу.

Вважає, що господарський суд, керуючись законом, у відповідно сті з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи розглянув спір та виніс рішення, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судово му процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Вказує на те, що при укладанні договору оренди № 59 від 14.05.2009 р. сторонами було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов. При цьому позивач відзначає, що строк дії вказаного договору сплинув 15.09.2009 р. і спору щодо передачі та користування майном між сторонами у період його дії не виникало, ніякий заяв щодо його недійсності або внесення змін до договору від відповідача не надходило.

Посилаючись на все вищевикладене, просить залишити  апеляційну скаргу  відповідача без задоволення, а  оскаржуване  рішення суду –без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав наведені у відзиві доводи в обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу відповідача, вважає вимоги заявника апеляційної скарги  надуманими та такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні відповідач –ФОП ОСОБА_3, який особисто представляв свої інтереси, та його представник за довіреністю в повному обсязі підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі. Додатково представник відповідача наголосив на тому, що обумовлені Договором об’єкти оренди не були передані відповідачу в повному обсязі, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

За клопотанням представників сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

14.05.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів»(надалі –Орендодавець, позивач у справі) та Фізичною особою –підприємцем  ОСОБА_3 (надалі –Орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди № 59, за умовами якого Орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування: більярдна інв. № 1000161- площею 67,0 кв.м.; тенісна інв. № 1055523 –площею 76,44 кв.м.; автостоянка інв. № 2008637 –площею 714,0 кв.м.; бар з прилежною територією інв. № 1000236 –площею 146,5 кв.м.; кіоск інв. № 1000053 з земельною ділянкою –площа кіоску –12 кв.м., зем. ділянки –30 кв.м.; електромобілі у кількості 3 штук та інше майно; схема-план приміщень наведені у додатку № 1; строком на 3 місяці з 01 червня по 01 вересня 2009 р.; об’єкти оренди є власністю ВАТ «ЗЗФ» (п. 1.1 Договору).

За змістом п. 2.2 вказаного Договору прийом передача майна здійснюється шляхом підписання сторонами актів приймання-передачі.   

Пунктом 3.1 Договору сторонами узгоджено, що ціна орендної плати фіксована (згідно протоколу відкритих торгів) і загальна вартість договору складає 35000,00 грн. з ПДВ за три місяці. Оплата Орендарем орендної плати здійснюється на умовах                  20000,00 грн. - до 25.05.2009 р. та 15000,00 грн. - до 20.07.2009 р.

Згідно з п. 8.2 Договору за кожний день прострочення оплат, передбачених п. 3.1 даного договору, Орендар сплачує пеню в розмірі 0,5% від відповідної суми заборгованості.

01.06.2009 р. Орендодавець передав об’єкти оренди Орендарю за відповідними актами прийому-передачі (акр. справи 11 –15).

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 20000,00 грн. сплачено відповідачем 27.05.2009 р. за квитанцією № 99155.199.1, тобто з простроченням в два дні. Орендну плату у розмірі 15000,00 грн. відповідач до 20.07.2009 р., як то передбачено умовами Договору, не сплатив. Оплата частини боргу в сумі 7800,00 грн. була здійснена відповідачем поетапно: за квитанціями від 22.07.2009 р., 24.07.2009 р., 28.07.2009 р., 03.08.2009 р., 05.08.2009 р., 10.08.2009 р. –по 1000,00 грн.;  07.08.2009 р. –1500,00 грн. та 27.08.2009 р. –300,00 грн.

Залишок боргу становить 7200,00 грн.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 7200,00 грн. основного боргу за договором оренди № 59 від 14.05.2009 р. та 7317,00 грн. пені за неналежне виконання умов договору стали предметом  судового розгляду у даній справі.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню,  в силу наступного.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки  можуть  виникати  безпосередньо  з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішень суду.

За своєю правовою природою Договір, за яким між позивачем і відповідачем склалися господарські правовідносини, є договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалось вище, умовами Договору, а саме п. 3.1, передбачено, що за користування орендованим майном Орендар повинен сплатити Орендодавцю фіксовану ціну: 35000,00 грн. (20000,00 грн. –до  25.05.2009 р., 15000,00 грн. –до  20.07.2009 р.).

Однак, як встановлено господарським судом Запорізької області, орендна плата відповідачем в обумовленому Договором розмірі та в строк не внесена, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 7200,00 грн. Вказані обставини відповідач не заперечив.

Таким чином, СПД ОСОБА_3, в порушення умов п. 3.1 Договору, п. 1 ст. 286 ГК України та вищенаведених норм ЦК України, не виконав належним чином своє зобов’язання щодо своєчасної сплати орендних платежів, тому вимога позивача про стягнення вказаної суми боргу є законною і обґрунтованою.  

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7200,00 грн. заборгованості.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення пені колегія суддів встановила, що її слід задовольнити частково, але в іншому розмірі та з інших, ніж зазначено місцевим господарським судом, підстав.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які  боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»(далі –Закон)  платники коштів сплачують на  користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу  пеню у розмірі, що встановлюється  за згодою сторін.  

При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової  ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 8.2 Договору сторонами обумовлено, що за кожний день прострочення оплат, передбачених п. 3.1 даного Договору, Орендар сплачує пеню в розмірі 0,5% від відповідної суми заборгованості.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань колегія суддів погоджується з висновками суду щодо наявності у позивача права на нарахування пені. Проте її розмір при стягненні слід обмежити подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в період, за який її нараховано.

Здійснивши перерахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», колегією суддів встановлено, що, з урахуванням суми основного боргу, здійснених відповідачем оплат та передбаченого ст. 3 Закону обмеження розміру пені, стягненню підлягає пеня в сумі 865,23 грн.

У зв’язку з цим, в частині визначення суми пені, що стягується, рішення господарського суду підлягає зміні, оскільки присуджена судом до стягнення сума на   134,77 грн. перевищує суму, яка належить до стягнення.

Доводи відповідача, наведені ним у апеляційній скарзі, спростовуються вищевикладеним та наступним.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що спірний договір не відповідає вимогам ст.ст. 202, 203, 638, 759, 765, 795 ЦК України і не може вважатися укладеним, тому позивач не має права вимагати його виконання. За твердженням відповідача, сторони не досягли згоди всіх істотних умов договору, а саме: строк передачі майна не визначено і майно негайно не передано; не узгоджено предмет договору –об’єкти  майна не наділені індивідуальними ознаками для визначення особливостей їх найму; не зазначено вартість орендованого майна.

Проте, колегія суддів такі висновки відповідача вважає необґрунтованими та такими, що є недоведеними належними засобами доказування твердженнями.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічна норма закріплена в ст. 180 ГК України.

Як вбачається зі змісту Договору оренди № 59 від 14.05.2009 р., при його укладанні сторонами досягнуто згоди щодо предмету Договору (в п. 1.1 Договору наведено перелік майна, яке передається в оренду), ціни ( п. 3.1 Договору –ціна орендної плати фіксована (згідно протоколу відкритих торгів) і загальна вартість договору складає 35000,00 грн. з ПДВ за три місяці) та строку дії договору (п. 9.2 Договору –з моменту підписання до 15.09.2009 р.).

Таким чином, проаналізувавши умови спірного Договору в контексті додержання приписів норм чинного законодавства при його укладенні, колегія суддів дійшла висновку про узгодження сторонами при укладанні Договору всіх його істотних умов та про відсутність підстав вважати Договір неукладеним.

Посилання відповідача на не визначення сторонами у договорі строку передачі орендованого майна та на те, що майно негайно не передано колегія суддів відхиляє як безпідставні.

По-перше, п. 1.1 спірного Договору передбачено передання майна строком на три місяці –з 01.06.2009 р. по 01.09.2009 р., тобто строк передачі майна можна вважати узгодженим сторонами.   

Разом з тим, законодавець не встановлює такої обов’язкової умови при укладанні договору оренди, і в будь-якому разі відсутність визначення строку передачі орендованого майна не тягне за собою таких наслідків, як визнання договору неукладеним.

У відповідності з ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що прийом передача орендованого майна здійснюється шляхом підписання сторонами актів приймання-передачі (п. 2.2 Договору) і саме з цього моменту відповідач набуває права на користування орендованим майном.

Судом встановлено, що за даним договором об’єкти оренди передані за актами прийому-передачі, які підписані сторонами без зауважень. В актах міститься перелік, кількість орендованого майна та посилання на відповідний номенклатурний номер. За змістом договору його предмет –орендоване майно відзначено інвентарним номером. Наведене спростовує посилання відповідача на те, що об’єкти майна не наділені індивідуальними ознаками для визначення особливостей їх найму.

Також, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на приписи ст. 766 ЦК України, згідно з якими, якщо наймодавець не передає наймачеві  майно,  наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати  від  наймодавця  передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Будь-яких заперечень відносно надання майна не в повному обсязі відповідачем не заявлялось. Матеріали справи не містять жодних доказів звернення відповідача з вимогами до позивача щодо передання йому орендованого майна. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Оскільки у відповідності із умовами договору передання приміщення в оренду оформляється відповідним документом –актом передання-приймання, то і належним доказом по справі є Акт приймання-передачі орендованого майна.

Як вже зазначалося вище, акти прийому-передачі об’єктів оренди підписані сторонами без зауважень, в тому числі і особисто ПП ОСОБА_3 Будь-які заперечення щодо обсягів переданого майна з боку відповідача відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що факт передання відповідачу орендованого майна в передбаченому умовами договору обсязі є доведеним.

Також колегія суддів приймає до уваги надані позивачем двостороннє підписані сторонами акти підтвердження оренди № 438595 від 30.06.2009 р., № 438907 від                31.07.2009 р., № 439427 від 31.08.2009 р. (в рамках договору № 59 від 14.05.2009 р.), в яких наведено перелік переданого в оренду майна та зафіксовано, що вартість оренди за червень 2009 р. становить 11666,66 грн., за липень та серпень 2009 р. –11666,67 грн. Підписання зазначених актів відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно зі ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини.

Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, не надано будь-яких доказів безпідставного задоволення позовних вимог позивача.

Стосовно доводів заявника (відповідача) про порушення господарським судом при прийнятті рішення у справі норм процесуального права  колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський  судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип  змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.

Згідно зі ст. 22 ГПК України  сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов’язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи).

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості. Матеріали справи містять пояснення та заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог.

Відносно доводів відповідача про розгляд справи з урахуванням уточнення позовних вимог, які ним вчасно не отримані, колегія суддів відзначає, що вказані уточнення стосувалися лише збільшення періоду нарахування пені, по суті ж заявлені позивачем вимоги не змінювалися і відповідачу були відомі.

Крім того, за змістом статті 104 ГПК України, підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в будь-якому випадку (тобто, незалежно від правильності прийнятого рішення по суті) є розгляд справи господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду, а не за відсутності сторони, яка повідомила про поважність причин неявки в засідання суду.

Повідомлення його судом про дату, час та місце розгляду справи заявником апеляційної скарги не оспорюється.

Розгляд справи судом у разі неявки в судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не є порушенням приписів ст. 77 ГПК України та не є підставою для скасування рішення господарського суду.  

Також колегія суддів підкреслює, що відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи у разі нез’явлення представника сторони за викликом господарського суду  є правом, а не обов’язком суду, і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні. Якщо ж суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Враховуючи неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин справи, рішення місцевого господарського суду слід змінити в частині визначення суми, в якій підлягає частковому задоволенню вимога про стягнення пені: замість 1000,00 грн. пеню слід стягнути в сумі 865,23 грн. В решті частини рішення господарського суду першої інстанції  залишається без змін.

У відповідності зі ст. 49 ГПК України судові витрати за позовом покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими вимог. Судові витрати за апеляційною скаргою покладаються  на  її  заявника (відповідача у справі).

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 (м. Приморськ Запорізької області) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 21.01.2010 р. у справі                       № 27/317/10 змінити, резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3                   (м. Приморськ Запорізької області) на користь Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»(м. Запоріжжя) 7200,00 грн. основного боргу, 865,23 грн. пені, 120,35 грн. державного мита та 195,64 грн. витрат на інформаційно-технічне  забезпечення  судового  процесу. Видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

Видачу наказу із вказівкою необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.

 Хуторной В.М.