У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.06.10                                                                                       Справа №14/297-14/71

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі:  Савченко Ю.В.

За участю представників сторін:

від позивача  –      Радов В.О. (НОМЕР_1 від 16.03.1999 р., директор);

                             Уфімцева К.Ю. (довіреність б/н від 01.03.2010 р.)              

від відповідача-1 – не з’явився

від відповідача-2 – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційної скарги  Приватного підприємства «Радомір»(м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2009 р.                                    у справі № 14/297-14/71

за позовом           Приватного підприємства «Радомір»(м. Запоріжжя)

до відповідача-1 Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_5.»                    

                              (с. Максимівка Вільнянського р-ну Запорізької області)

до відповідача-2  Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_5.»

                               (с. Максимівка Вільнянського р-ну Запорізької області)

про стягнення суми,          

та

за зустрічним позовом Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_5.»

                                          (с. Максимівка Вільнянського р-ну Запорізької області)

до відповідача           Приватного підприємства «Радомір»(м. Запоріжжя)

про визнання договору зберігання № 25 від 02.08.2001 р. недійсним,

Приватне підприємство «Радомір»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_5.» та  Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_5.» 736292,88 грн. за договором схову майна № 25 від 02.08.2001 р. та договором поруки від 02.08.2001 р.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції Селянським (фермерським) господарством «ОСОБА_5.» (відповідачем-2  у справі) було подано зустрічний позов про визнання недійсним договору зберігання № 25 від 02.08.2001 р.

Ухвалою від 10.01.2007 р. зустрічна позовна заява прийнята господарським судом Запорізької області для спільного розгляду з первісним позовом.  

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2009 р.  у справі                 № 14/297-14/71  (суддя Хоролець Т.Г.) в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, Приватне підприємство «Радомір»(позивач за первісним позовом у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду від  13.05.2009 р.  у справі № 14/297-14/71 та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, зазначає, що в своєму рішенні суд посилається, як на безспірний доказ підробки договору схову майна № 25 від 02.08.2001 р. та договору поруки від 02.08.2001 р., на висновок Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Запорізькій області за № 2028 від 14.11.2006 р. Проте, на думку заявника, рішенням господарського суду Запорізької області від 10.01.2007 р. по справі № 16/412д-20/84д-14/196д-15/33 5д/06-22/254д/06 вже була дана оцінка цьому доказу, а саме, в рішенні суду зазначено, що «посилання позивача (СФГ «ОСОБА_5.») на висновок експерта  № 2028 від 14.11.2006 р. відділу експертизи матеріалів, речовин, виробів із медико - біологічної експертизи НДЄКЦ при УМВС України в Запорізькій області, як на доказ підробки спірного Договору (договір поруки від 02.08.2001р.), не може бути прийнятий судом...».

Зауважує, що, всупереч приписів ст. 35 ГПК України, цей, нібито, встановлений факт, так само як і висновок почеркознавчої та судово-технічної експертизи Харківського НДІСЕ № 9690 від 03.01.2006 р., предметом дослідження якої були договір зберігання № 25 від 02.08.2001 р. та договір поруки від 02.08.2001 р., безпідставно не враховано судом при винесенні рішення по даній справі.

Вважає таким, що не відповідає діючому законодавству, твердження суду першої інстанції про те, що висновки експертів по кримінальній справі № 14180302 є належними письмовими доказами в розумінні ст. 36 ГПК України.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на висновок експерта № 49 від 31.08.2006 р. НІЕКЦ при УМВС України в Запорізькій області, який міститься в матеріалах кримінальної справи          № 14180302 та залучений до матеріалів справи № 14/297-14/71, відповідно до якого, по первинним документам обліку не відбувалося руху по рахункам, якими обліковується продукція, яка передавалася на зберігання по договору № 25 від 02.08.2001 р. за накладними. Суд першої інстанції вважає цей висновок безспірним доказом, який спростовує позовні вимоги ПП «Радомір»по первісному позову. Однак, в рішенні господарського суду Запорізької області від 10.01.2007 р. та в постанові Запорізького апеляційного господарського суду від 12.04.2007 р. по справі  № 16/412д-20/84д-14/196д-15/335д/06-22/254д/06 зазначається, що договір поруки б/н від 02.08.2001 р. є дійсним, а сама порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Наголошує, що в матеріалах справи наявна розписка ОСОБА_5 (відповідача-2), датована 10.07.2001 р., про те, що ним отримано від Радова Володимира Олександровича (позивача) на відповідальне зберігання товарно-матеріальні цінності та с/г техніку на суму 280000,00 грн. Заявник стверджує, що ця розписка була складена на півмісяця раніше договору схову майна № 25 від 02.08.2001 р. і передувала йому у якості підтвердження взятих на себе відповідачем-2 зобов'язань.

Стосовно висновку експерта № 49 від 31.08.2006 р.ШЕКЦ при УМВС України в Запорізькій області заявник зазначає наступне:

У висновку експерта сказано, що в накладних на передачу матеріальних цінностей не вказаний номер і дата видачі довіреності на право отримання цінностей. Однак згідно інструкції про порядок реєстрації виданої, поверненої і використаної довіреності на отримання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 р. № 99, довіреність видається тільки, коли переходить право власності на ТМЦ. У даній ситуації довіреність не була видана, оскільки право власності на ТМЦ не переходило. Товар був наданий на відповідальне зберігання і у зв'язку з цим враховувався по дебету забалансового рахунку 023 «Матеріальних цінності на відповідальному зберіганні», по кредиту вказаного рахунку ніяких операцій не проводилися, оскільки ТМЦ не були повернені Поклажодавцю. Вартість переданих на зберігання матеріальних цінностей продовжує числитися на окремому субрахунку відповідного рахунку по обліку активів.

У документах бухгалтерського обліку ПП «Радомір»за 2001 рік, 2002 рік (журналах-ордерах, оборотно-сальдових відомостях, головних книгах), представлених для дослідження, операції по обліку основних засобів ПП «Радомир»відбиті по дебету рахунку № 10, субрахунки № 104 на підставі прибуткових документів. Записи по кредиту і кредитові обороти по субрахунку № 104 «Машини і устаткування»в 2002 році не зроблені, оскільки кредитовий оборот має на увазі під собою вибуття основних засобів, яке може бути тільки внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом. Передача на зберігання основних засобів не спричиняє за собою переходу права власності і тому кредитових оборотів проведено не було.

Бухгалтерський рахунок № 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва», призначений для обліку всіх видів сільськогосподарської продукції, ПП «Радомір»не використовував в своїй діяльності, оскільки цей рахунок обліку використовують підприємства, що мають статус сільгосппідприємств або з підсобним сільськогосподарським виробництвом, згідно інструкції по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291, для ПП «Радомір»це товар, який враховується на субрахунку  № 281 «Товари на складі»оскільки вказаного вище статусу підприємство не має.

ПП «Радомір»в бухгалтерському обліку використовував рахунок № 20 «Виробничих запасів», згідно інструкції по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291, призначений для узагальнення інформації про наявність і рух тих, що належать підприємству запасів сировини і матеріалів, запасних частин, палива і так далі. По дебету рахунку № 20 «Виробничі запаси»ПП «Радомір»відобразив надходження запасів, згідно прибуткових накладних від постачальників. У висновку експерта сказано, що в бухгалтерському обліку ПП «Радомір»відсутні субрахунки до рахунків № 201 «Сировина і матеріали»№ 207 «Запасних частин»            № 203 «Паливо». Але згідно інструкції по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, вказані вище рахунки самі є субрахунками до рахунку № 20 «Виробничі запаси»і в інструкції не зазначено, що субрахунки можуть мати субрахунки. Виробничі запаси, що числяться на рахунку № 20, передані на зберігання Хранителеві, не відбиті по кредиту, вказаного вище рахунку, оскільки право власності не переходило до Хранителя. Запаси є власністю підприємства і числяться на його балансі. У ПП «Радомір»є всі прибуткові документи від постачальників.

Згідно цих документів ПП «Радомір»відобразив дебетові обороти по вказаних вище рахунках. Далі ці ТМЦ були передані на зберігання Хранителеві. Передача товарно-матеріальних цінностей була оформлена накладними на зберігання по кількості і вартості відповідно до Інструкції № П-6 і Інструкцією № П-7. По договорах зберігання у відповідності с п. 1.31 ст. І Закону № 283 і п. 1.4 ст., Закону         № 168 продаж товарів (майна) –це будь-які операції, які здійснюються згідно договорам купівлі-продажу, міни, постачання і іншим цивільно-правовим договорам, що передбачають передачу прав власності на такі товари. До продажу не відносяться операції по передачі товарів в межах договорів комісії (консигнації), поручительства, доручення, зберігання (відповідального зберігання), довірчого управління, оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі. В даному випадку не має місця перехід права власності, оскільки власникові мають бути повернені ті ж ТМЦ, які здавалися на зберігання.

Вищевикладене, на думку заявника, свідчить, що висновок експерта № 49 від 31.08.20О6 р. НІЕКЦ при УМВС України в Запорізькій області є неоднозначним та необґрунтованим.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2009 р. апеляційна скарга Приватного підприємства «Радомір»  прийнята  до провадження та призначена до розгляду на 28.08.2009 р. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 15.10.2009 р. Ухвалою ЗАГС від 15.10.2009 р. на підставі ст.ст. 31, 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався на 10.12.2009 р. В судовому засіданні оголошувалась перерва до  05.02.2010 р. На підставі ст. 77 ГПК України  розгляд справи відкладався на 24.03.2010 р., на 20.05.2010 р.            В судовому засіданні оголошувалась перерва до  09.06.2010 р., до 25.06.2010 р.

Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду            № 1444 від 09.06.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя   Зубкова Т.П.,  судді Кричмаржевський В.А., Мойсеєнко Т.В.

Відповідачі (за первісним позовом) – Селянське (фермерське) господарство «ОСОБА_5.»та Селянське (фермерське) господарство «ОСОБА_5.»– апеляційну скаргу позивача за первісним позовом не визнають.

Відповідач-1 (за первісним позовом) –Селянське (фермерське) господарство «ОСОБА_5.» –письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідач-2 (за первісним позовом) –Селянське (фермерське) господарство «ОСОБА_5.»–свою правову позицію виклав у письмовому відзиві на скаргу та доповненнях до нього. Зокрема, вважає, що господарським судом правомірно та обґрунтовано зроблено висновок про те, що ПП «Радомір»належними доказами не доведено передачу СФГ «ОСОБА_5.»на зберігання ТМЦ за договором зберігання   № 25 від 02.08.2001 р. Наголошує, що судом під час розгляду справи повністю та всебічно були досліджені обставини справи і докази, надані сторонами, та їм дана належна оцінка.

Посилаючись на вищевикладене, відповідач-2 просить рішення господарського суду у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

В судовому засіданні 25.06.2010 р. представники позивача за первісним позовом (заявника скарги) у повному обсязі підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у поданих додатково письмових поясненнях до неї.

Відповідачі-1,-2 повноважного представника в судове засідання 25.06.2010 р. не направили, про причини неявки не повідомили. Про час та місце розгляду апеляційної скарги відповідачі були повідомлені належним чином (при оголошенні перерви в судовому засіданні  09.06.2010 р.).

За клопотанням представників сторін  апеляційний  розгляд  справи  здійснювався  без  застосування  технічних засобів  фіксації  судового  процесу.

За згодою присутніх в судовому засіданні 25.06.2010 р. представників позивача (за первісним позовом) колегією суддів в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, лише якщо заявник  обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

           Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги та доданих до неї документів, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

02.08.2001 р. між Приватним підприємством «Радомір»(Поклажодавцем, позивачем за первісним позовом у справі) та Сільським (фермерським) господарством «ОСОБА_5.»(Зберігачем, відповідачем-2 за первісним позовом у справі) було укладено договір схову майна № 25 (далі –Договір схову), за умовами якого Поклажодавець передає, а Зберігач зобов’язується зберігати майно –сільськогосподарську техніку, сільгоспінвентар, сільгоспдобрива, паливно-мастильні матеріали та повернути це майно в схоронності.

          Пунктом 1.2 Договору схову передбачено, що Зберігач забезпечує схоронність майна переданого на зберігання та бере на себе повну матеріальну відповідальність.

          Зберігач самостійно визначає умови та порядок зберігання майна Поклажлдавця на території та приміщеннях розташованих за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, с. Максимівка (п. 1.3 Договору схову).

          Права та обов’язки сторін визначені в розділі 2 Договору схову.

          Так, за умовами п. 2.1 Договору схову, Зберігач зобов’язаний, зокрема, повернути протягом 3-х діб прийняте на зберігання майно за першою вимогою Поклажодавця.

Відповідно до п. 3.2 Договору схову майно приймається на зберігання по кількості та вартості, визначеним накладними.

Пунктом 5.1  Договору схову передбачено, що у випадку втрати (недостачі)  переданого на зберігання майна Зберігач зобов’язується відшкодувати недостачу шляхом оплати його вартості за цінами зазначеними в накладних, у строк 7 днів.

Договір вступає в дію з моменту його підписання Сторонами і діє до          31.12.2005 р. (п. 6.1 Договору схову).

02.08.2001 р., тобто в день укладення Договору схову, між Приватним підприємством «Радомір»(Кредитором, позивачем за первісним позовом у справі) та Сільським (фермерським) господарством «ОСОБА_5.»(Поручителем, відповідачем-1 за первісним позовом у справі)  було укладено договір поруки (далі –Договір поруки), за яким Поручитель зобов’язався перед Кредитором відповідати за виконання або неналежне виконання зобов’язань за Договором схову укладеним між ПП «Радомір» (Кредитором, позивачем за первісним позовом) та Сільським (фермерським) господарством «ОСОБА_5.» (Боржником, відповідачем-2 за первісним позовом у справі).

Відповідно до п. 2 Договору поруки підставою для зобов’язання по даному договору є Договір схову № 25 від 02.08.2001 р. укладений між ПП «Радомір»та СФГ «ОСОБА_5.». Вартість майна забезпеченого порукою визначається вартістю зазначеної в накладній про передачу майна на зберігання Боржнику.

За умовами п. 3 Договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Боржником своїх зобов’язань по договору, вказаному в п. 2 даного договору, а саме: за втрату, недостачу або пошкодження майна переданого Боржнику Кредитором на зберігання.

Згідно із п. 5 Договору поруки, якщо протягом 7-ми днів після отримання вимоги про оплату неповерненого Боржником майна по договору забезпеченого даною порукою і Поручитель не здійснить оплату, він зобов’язаний сплатити Кредитору також штраф в розмірі 5% вартості наповненого Боржником майна.

В силу п. 6 Договору поруки він збігається зі строком дії договору, передбаченим  в  п. 2 даного договору.

За змістом позовної заяви ПП «Радомір», за накладними від 24.09.2001 р., від 31.05.2002 р., від 30.09.2002 р., від 31.10.2002 та від 01.11.2002 р., ним на зберігання було передано СФГ «ОСОБА_5.»майно на загальну суму  812981,31 грн.   30.12.2002 р. СФГ «ОСОБА_5.»на вимогу ПП «Радомір»було повернуто майно на суму 134100,00 грн., що, нібито, підтверджується актом приймання-передачі від 30.12.2002 р..

Вимоги ПП «Радомір»(вих. № 6 від 17.02.2003 р. та № 7 від 17.02.2003 р.) про повернення майна залишені відповідачами без задоволення.

Матеріали по даній справі передавалися до правоохоронних органів, призначалися експертизи для встановлення всіх обставин справи.

Предметом  судового розгляду у даній справі стали первісні позовні вимоги  про стягнення з Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_5.» та  Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_5.» на користь ПП «Радомір» 736292,88 грн. за договором схову майна № 25 від 02.08.2001 р. та договором поруки від 02.08.2001 р.,  і  зустрічні  позовні вимоги СФГ «ОСОБА_5.»про  визнання недійсним договору зберігання № 25 від 02.08.2001 р., укладеного між ПП «Радомір» та  СФГ                 «ОСОБА_5.».

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Первісні позовні вимоги у даній справі ґрунтуються на Договорі схову майна    № 25 та Договорі поруки б/н, датованих 02.08.2001 р.,  коли був чинним Цивільний кодекс УРСР 1963 р.,  тож спірні правовідносини (на момент їх виникнення) повинні були відповідати нормам ЦК УРСР.

Статтею 151 Цивільного кодексу УРСР визначено, що в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 413 Цивільного кодексу УРСР за договором схову  одна  сторона  (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.

Приписами статті 191 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що за договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

В якості доказів, що нібито підтверджують передачу позивачем СФГ «ОСОБА_5.»ТМЦ  на загальну суму  812981,31 грн. за Договором схову, ПП «Радомір»надано суду копії накладних: від 24.09.2001 р. (пшениця 4-го класу у кількості 150 тонн на суму   45000,00 грн. та насіння соняшнику у кількості 82 тонни на суму 65600,00 грн., всього на суму 110600,00 грн.), від 31.05.2002 р. (посівний матеріал у кількості 750 кг на суму  2784,50 грн., пшениця «Вікторія»у кількості 5 тонн на суму 4166,67 грн., добрива «БІ-58»у кількості 30 л на суму 1237,50 грн., всього на загальну суму     9826,40 грн.), від 30.09.2002 р. (запчастини до сільгосптехніки та автотранспорту на загальну суму 18141,48 грн.), від 31.10.2002 р. (матеріальні цінності на загальну суму 28647,43 грн.) та від 01.11.2002 р. (сільгосптехніка, добрива та інші матеріальні цінності на загальну суму 645766,00 грн.).

За твердженням ПП «Радомір», 30.12.2002 р. на його вимогу  СФГ «ОСОБА_5.»було повернуто зі схову майно (техніку) на загальну суму 678881,31 грн., що, нібито, підтверджується Актом приймання-передачі від 30.12.2002 р.

Вивчивши надані позивачем (за первісним позовом) документи, колегія суддів погоджується з висновком  суду першої інстанції про те, що вони не відповідають вимогам ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України і не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів, на підставі яких можна встановити наявність обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Матеріали справи свідчать, що оскільки відповідачі (за первісним позовом) проти визначеної позивачем суми боргу, як і сам факт укладання та підписання Договору схову та Договору поруки, заперечували, для  встановлення всіх обставин матеріали даної справи передавались до правоохоронних органів для проведення перевірки стосовно обставин укладення ПП «Радомір»та СФГ «ОСОБА_5.»договору поруки від 02.08.2001 р. і стосовно обставин укладення ПП «Радомір»та СФГ «ОСОБА_5.»договору схову № 25 від 02.08.2001 р.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 28.11.2003 р. СВ Орджонікідзевського РО ЗГУ УМВД України в Запорізькій області була порушена кримінальна справа                      № 14180302 по факту підробки документів (договору зберігання № 25 від 02.08.2001 р. та договору поруки б/н від 02.08.2001 р.) за ознаками злочину, передбаченого ч. 1            ст. 358 КК України.

17.12.2006 р. СВ Орджонікідзевського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області прийнята постанова по кримінальній справі № 14180302, якою провадження по справі було припинено у зв'язку із неможливістю встановлення особи, яка скоїла злочин.

В ході слідства по кримінальній справі № 14180302 були проведені судово-бухгалтерська експертиза (Висновок НІЕКЦ при УМВС України в Запорізькій області           № 49 від 31.08.2006 р.) та судово-технічна експертиза (Висновок  НІЕКЦ УМВС України в Запорізькій області № 2028 від 14.11.2006 р.).

Зокрема, згідно Висновку № 2028 від 14.11.2006 р. під час проведення судово-технічної експертизи було встановлено, що підписи, виконані від імені ОСОБА_5 та директора ПП «Радомір»ОСОБА_13 на договорі зберігання № 25 від              02.08.2001 р., вчинені пізніше зазначеної дати (02.08.2001 р.) на строк більш ніж півроку, найбільш імовірний строк більше одного року.

За висновками судово-бухгалтерської експертизи (на вирішення якої було поставлено питання щодо підтвердження документами бухгалтерського обліку ПП «Радомір»передачі ТМЦ згідно договору зберігання № 25 від 02.08.2001 р. по наданим ПП «Радомір»накладним на загальну суму 812981,31 грн.), даними бухгалтерського обліку ПП «Радомір»не підтверджується передача таких ТМЦ на зазначену суму на зберігання СФГ «ОСОБА_5.».

На думку заявника, висновок судово-бухгалтерської експертизи № 49 від 31.08.2006 р. є неоднозначним та необґрунтованим.

При цьому  позивач (за первісним позовом) наполягає на тому, що при передачі майна на зберігання за договором схову № 25 від 02.08.2001 р. не повинна була видаватися довіреність на право отримання цінностей, та що в цій частині висновок експерта від 31.08.2006 р. суперечить закону, а саме п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених та використаних довіреностей на отримання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.1996 р. (далі Інструкція № 99) не повинен застосовуватися до договору схову № 25 від 02.08.2001 р.

Даний висновок позивача (за первісним позовом)  є хибним, з огляду на те, що   в п. 2 Інструкції № 99 зазначено, що основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі –цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Позивач (за первісним позовом) вважає, що в договорі схову немає такої сторони, як покупець, та майно по Договору схову не передавалося безоплатно, оскільки договір схову № 25 від 02.08.2001 р. є оплатним, а тому цей пункт Інструкції № 99 не повинен застосовуватися.

Зазначені доводи оцінюються колегією суддів критично, оскільки в п. 4.1 Договору схову чітко зазначено (мовою оригіналу) «Хранение передаваемого Поклажедателем имущества осуществляется на условиях безвозмездности». Це також відмічено експертом на стор. 3 Висновку № 49.

Таким чином, за умов безоплатної передачі цінностей, та з урахуванням припису п. 2 Інструкції № 99 судовий експерт в своєму Висновку обґрунтовано зауважив, що в накладних не вказана відповідальна особа, номер та дата видачі довіреності.

При цьому колегія суддів відзначає суперечливість правової позиції позивача (за первісним позовом), який вважає неправомірним застосування до спірних відносин вимог чинного законодавства щодо оформлення довіреностей на отримання цінностей і, одночасно, в обґрунтування своїх доводів посилається на Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затверджену ухвалою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-6 від 15.06.1965 р. (Інструкція П-6) та на Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджену ухвалою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-7 від 25.04.1966 р. (Інструкція П-7).

Таке посилання позивача (за первісним позовом) є безпідставним, оскільки вказані Інструкції П-6 та П-7 застосовуються виключно в правовідносинах, які виникають з договорів поставки (в яких є така сторона, як покупець), і їх положення не стосуються правовідносин, які виникають з договорів зберігання. При цьому застосування вказаних нормативних актів можливо лише якщо сторонами в договорі зроблено відповідне застереження про це.

Крім того, позивач (за первісним позовом), з метою спростування висновку судового експерта про те, що рух по надходженням та витратам ТМЦ на відповідальному зберіганні в 2001 р., 2002 р. не підтверджений бухгалтерськими документами ПП «Радомір», наполягає на тому, що ведення забалансового рахунку                 №  023 «Матеріальні цінності          на відповідальному зберіганні»в бухгалтерському обліку не є обов'язковим, тому ПП «Радомір»його не використовувало для відображення руху активів, які знаходилися у нього на відповідальному зберіганні, зокрема, при передачі цих ТМЦ на зберігання СФГ «ОСОБА_5.».

Твердження позивача (за первісним позовом) суперечить фактичним обставинам справи.

Так, судовим експертом, після аналізу первинної документації та даних бухгалтерського обліку ПП «Радомір», на стор. 5 Висновку № 49 було зазначено, що субрахунок № 023 все ж таки використовувався ПП «Радомір», та по ньому було відображено надходження ТМЦ на зберігання в вересні 2001 р. в сумі 110600,00 грн., в жовтні 2001 р. в сумі 289800,00 грн. Бухгалтерські документи ПП «Радомір»свідчать про те, що руху по надходженням та витратам (списанню ТМЦ) по цьому рахунку протягом 2002 р. та станом на 01.01.2003 р. (тобто вже після, нібито, передання майна на зберігання СФГ «ОСОБА_5.») не відбувалося, тобто, виходячи з даних бухгалтерського обліку, ПП «Радомір»ніяких ТМЦ на зберігання СФГ «ОСОБА_5.»не передавалося.

Посилання заявника на те, що в 2001 р. ним не відображався рух по витратам на забалансовому рахунку № 023 через те, що ТМЦ не були повернені поклажедавцям, судом до уваги не приймається, оскільки такий рух повинен бути відображений як при поверненні майна поклажедавцям, так ї при передачі цього майна на подальше зберігання СФГ «Карпенко СІ», чого ПП «Радомір», в даному випадку, зроблено не було.

Стосовно доводів позивача (за первісним позовом) про те, що по надходженням та витратам на забалансовому рахунку № 023 він в 2002 р. ніяких операцій не проводив, оскільки ці операції було відображено на субрахунку № 104 «Машини та устаткування»рахунку № 10 «Основні засоби», слід зазначити, що по-перше, судовим експертом встановлено на стор. 4 Висновку № 49, що записи по кредиту або кредитові обороти по рахунку № 104 «Машини та устаткування»в 2002 році не виконані, в обліку відсутні.

По-друге, як свідчать матеріали справи, в 2002 році позивачем (за первісним позовом) отримано на зберігання по договору № 1 від 14.08.2002 р. від ПП «ОСОБА_6.»зерно пшениці 6 класу в кількості 205 тонн на суму 61500,00 грн. та по договору б/н від 17.09.2002 р. від ПП «ОСОБА_7.»соняшник в кількості 322 тонни на загальну суму 289800,00 грн.

Ці цінності в бухгалтерському обліку відносяться до категорії «Запаси», а не «Основні засоби», та враховуються на рахунках 2 класу, а не 1 класу.

Яким чином позивачем (за первісним позовом) відображав, як він стверджує, рух цих запасів на рахунках, призначених для обліку основних засобів, є незрозумілим, оскільки ці запаси повинні були бути відображені саме на рахунку               № 023.

За письмовим клопотанням представника ПП «Радомір» (заявника апеляційної скарги) в судове засідання 10.12.2009 р. Запорізьким апеляційним господарським судом було викликано експерта НІЕКЦ при УМВС України в Запорізькій області               ОСОБА_10, якою було проведено судову-бухгалтерську експертизу та складено висновок № 49 від 31.08.2006 р.

В судовому засіданні експерт ОСОБА_10 у повному обсязі підтримала висновки експертизи № 49 від 31.08.2006 р. та відповіла на запитання представників сторін.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано зроблено висновок про те, що ПП «Радомір»належними доказами не довів передачу СФГ «ОСОБА_5.»на зберігання ТМЦ за договором схову № 25 від 02.08.2001 р.

При цьому  колегія суддів звертає увагу на те, що в Акті-приймання-передачі від 30.12.2002 р. зазначено (мовою оригіналу): Согласно накладних на хранение оставшейся с/продукции и пр. –нет.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно зі ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами  у процесі встановлення об'єктивної істини.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані, зокрема, встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

За змістом ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.      

Саме судову експертизу було призначено постановою ст. слідчого СВ Орджонікідзевського РО ЗГУ УМВД України в Запорізькій області Кулініч О.В. від 30.10.2006 р. по кримінальної справі № 14180302, и саме судовий експерт             Герасимов В.М. склав висновок експерта № 2028 від 14.11.2006 р.

Під час проведення цієї судово-хімічної експертизи експерт для отримання відповіді на поставлені питання застосував метод, який ґрунтується на застосуванні речовин, які містять йод. Експерт обробив підписи ОСОБА_5 та ОСОБА_13 на договорі зберігання № 25 від 02.08.2001 р. та підписи ОСОБА_4 та ОСОБА_13 на договорі поруки б/н від 02.08.2001 р. реактивом хлор-магній-йоду, після чого зміг зробити висновок про те, що підписи, виконані від імені ОСОБА_5, ОСОБА_4 та директора ПП «Радомір»ОСОБА_13 виконані пізніше зазначеного строку    (02.08.2001 р.) на строк більш ніж півроку, найбільш імовірний строк більше одного року.

Після обробки підписів реактивом хлор-магній-йоду вони фактично знищилися, що виключає проведення повторної судово-хімічної експертизи експертизі в рамках господарського процесу.

Саме тому суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення врахував вищевикладені обставини та законно прийняв як належний доказ по справі висновок судово-хімічної експертизи, проведеної під час досудового слідства по кримінальної справі № 14180302.

Враховуючи те, що проведення судово-бухгалтерської експертизи в господарському процесі було неможливо, а також той факт, що матеріали господарської справи були передані в слідчі органи саме господарським судом для проведення перевірки відносно укладення договору зберігання № 25 від 02.08.2001 р., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано та законно прийняв як належні докази по справі матеріали кримінальної справи № 14180302, зокрема висновок судово-технічної експертизи № 2028 від 14.11.2006 р. та висновок судово-бухгалтерської експертизи № 49 від 31.08.2006 р.

Експерти, які проводили експертизи по кримінальній справі попереджені про кримінальну відповідальність.

Також, слід відмітити, що в постанові  про зупинення  досудового слідства, зазначено, що вивчення всіх доказів, що містяться в кримінальній справі показало  на неправомірне використання бланків підписаних  від імені СФГ «ОСОБА_5.»та СФГ «ОСОБА_5.», в зв’язку з чим підроблено договори  зберігання, поруки невстановленою особою ( том 3 арк. справи 59-62).

Колегія суддів констатує, що докази по справі, в тому числі і висновки експертиз по кримінальній справі № 14180302 були оцінено судом першої інстанції за правилами, встановленими статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, тобто відповідно до внутрішнього переконання суду, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Спростовуючи доводи заявника апеляційної скарги також, слід зазначити наступне.

Згідно пояснень позивача (за первісним позовом), ним, нібито, було передано на зберігання СФГ «ОСОБА_5.»150 тонн пшениці 4 класу, 205 тонн пшениці 6 класу, 82 тонни насіння соняшника, ще 377 тонни насіння соняшника, бензин А-95 в кількості 200 л, дизналиво в кількості 12 660 л та інше.

Зі слів представника ПП «Радомір», зазначені ТМЦ були передані ПП «Радомір»особисто голові СФГ «ОСОБА_5.», за місцем їх подальшого зберігання, які розташовані в населених пунктах: с. Максимівка та с. Козаче Вільнянського району Запорізької області.

Згідно пояснень представника відповідача-2, у СФГ «Карпенко СІ» ніколи не було у власності або оренді приміщень, спеціально пристосованих для зберігання насіння зернових або продуктів ПММ. При цьому, представник звернув увагу суду на те, що для зберігання такої кількості зернових, яку вказав в позовній заяві позивач (за первісним позовом), необхідно мати потужності елеватора, що ніяк не відповідає тому, що було у розпорядженні СФГ «ОСОБА_5.»в період 2001-2002 р.р. Також зазначив, що теж саме стосується і зберігання ПММ. Для зберігання такої кількості дизпалива необхідно мати спеціальним образом обладнане сховище, яке, до того ж, потребує сертифікації та спеціальних заходів безпеки.

Відповідач-2 (за первісним позовом) наполягає, що таких приміщень і сховищ для зберігання насіння зернових та ПММ у СФГ «ОСОБА_5.»або особисто у ОСОБА_5 у власності або в оренді в період 2001-2002 р.р. не було, на підтвердження чого відповідачем-2 (за первісним позовом) було надано копію Довідки виконавчого комітету Максимівської сільради (вих. № 190 від 23.04.2010 р.).

Разом з тим, відповідач-2 (за первісним позовом) підтвердив, що у вказаний період (2001-2002 р.р.) в особистій власності у ОСОБА_5, перебувало приміщення автогаражу (с. Максимівка), який був набутий ним у власність після розпаювання майна колгоспу, та потрапив до нього в аварійному стані, в якому і перебував до моменту його відчуження ОСОБА_5 пізніше. При цьому відзначив, що вказане приміщення не було пристосоване для зберігання насіння зернових або ПММ.

На підтвердження зазначеного факту відповідачем-2 (за первісним позовом)  надано суду акт Вільнянської районної насіннєвої інспекції від 08.09.2004 р., в якому зазначено, що після дослідження приміщення (автогаражу в с. Максимівка), було встановлено, що воно перебуває в аварійному стані та не має водовідведення, в ньому відсутні закрома для зберігання окремих партій насіння, воно не відповідає вимогам для зберігання насіння зернових , зернобобових культур та соняшнику.

Для встановлення факту наявності/відсутності зареєстрованого за відповідачем-2 (за первісним позовом) права власності на об’єкти нерухомості (в т.ч. в селах Максимівка та Козаче Запорізької області), зареєстрованих у 2001-2002 р.р., на підставі ст. 38 ГПК України, судом апеляційної інстанції, двічі, було витребувано від ОП «Запорізьке МБТІ»документально підтверджені достовірні відомості стосовно об’єктів нерухомого майна, в т.ч. в селах Максимівка та Козаче Запорізької області, зареєстрованих у 2001-2002 р.р. за СФГ «ОСОБА_5.»(або безпосередньо за                     гр. ОСОБА_5) на праві власності.

Листами  від 19.04.2010 р. (вих. № 6118) та від 14.06.2010 р. (вих. № 7786)  ОП «Запорізьке МБТІ» повідомило апеляційному суду наступне:

У період з 2001 р. по 2002 р. за СФГ «ОСОБА_5.»право власності на об'єкти нерухомості у Вільнянському районі, Запорізькій області зареєстровано не було.

За ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1.), код - НОМЕР_2 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, автогаражу літ. А за адресою вулиця Зелена, 25-6 у с. Максимівка, Вільнянського району, Запорізької області:

з 12.10.2000 року по 20.09.2005 року на підставі свідоцтва № 10 про право власності виданого Максимівською сільською радою 12.10.2000 р. (додано копію);

з 20.09.2005 року по 27.09.2005 року на підставі дублікату свідоцтва № 10 про право власності,  виданого Максимівською  сільською радою  12.10.2000  р.  Дублікат видано 05.09.2005 р. (додано копію).

Викладене свідчить про відсутність протягом спірного періоду (коли ПП «Радомір»нібито передавались СФГ «ОСОБА_5.»на зберігання ТМЦ), у СФГ «ОСОБА_5.»  ані у власності, ані в оренді приміщень, придатних для зберігання ТМЦ, в т.ч. у вищевказаних населених пунктах.

Посилання заявника на Розписку від 10.07.2001 р., яка за твердженням позивача (за первісним позовом) свідчить про передачу останнім відповідачу-2 (за первісним позовом) ТМЦ та с/г техніки на загальну суму 280000,00 грн., є безпідставними,  оскільки вказана Розписка датована раніше, ніж Договір схову (02.08.2001 р.), а тому не стосується предмету даного спору.

Апеляційна інстанція також погоджується з судом першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_5.»  про  визнання недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР договору схову № 25 від 02.08.2001 р., укладеного між ПП «Радомір» та  СФГ «ОСОБА_5.», в силу наступного.

СФГ «ОСОБА_5.», як на підставу своїх вимог за зустрічним позовом, посилається на те, що Договір схову  СФГ «ОСОБА_5.»не укладало та не мало жодних намірів на його укладання. Стверджує, що керівник СФГ Договір схову не підписував. При цьому посилається на висновок експерта № 2028 від 14.11.2006 р. та на кримінальної справу порушену за ст. 358 ч.1 КК України по факту підробки спірного договору.

Як вже зазначалось, спірний договір схову було укладено за дії Цивільного Кодексу УРСР (1963 р.).

Стаття 48 Цивільного кодексу УРСР встановлює загальне правило про те, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

Згідно приписів ст. 41 цього ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані  на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Аналізуючи чинні на той час норми цивільного законодавства, колегія суддів відзначає, що договори є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату. Цивільно-правовий договір являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору.  

Без наявності волевиявлення неможливо здійснення будь-якої угоди.

В даному випадку, позивач за зустрічним позовом зазначає, що з його боку не могло бути волевиявлення укладати таку угоду.

Зі змісту Договору схову вбачається, що у Зберігача є лише обов’язки та відповідальність за порушення обов’язків на відміну від умов передбачених для іншої сторони.

Кожна угода укладається з метою її реального виконання.

Відповідно до ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в  потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

В силу вищезазначених приписів законодавства недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто  згоди з усіх істотних умов.

Моментом укладення договору визнається  момент досягнення  сторонами в належній формі  погодження всіх суттєвих умов договору.

Договір зберігання  є двостороннім, тобто  існують права і обов’язки у обох сторін. Навіть у  безоплатних договорах обов’язок  щодо зберігання  є взаємним.

Предметом  договору зберігання  можуть бути  як індивідуально-визначені речі, так і речі, визначенні  родовими ознаками.

Дослідивши умови Договору схову, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що сторонами не досягнуто згоди щодо предмету зберігання.

За таких обставин, оскільки  предмет договору є його істотною умовою, Договір схову є неукладеним.

Неукладена угода не породжує для сторін ані прав, ані обов’язків.

За правилами ст. 48 ЦК УРСР недійсною можливо визнати тільки укладену угоду.

За таких обставин, зустрічна позовна вимога СФГ «ОСОБА_5.» про  визнання недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР договору схову № 25 від 02.08.2001 р.  задоволенню не підлягає.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Судові витрати по розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 49 ГПК України покладаються на її заявника (позивача за первісним позовом у справі).

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний  господарський  суд  

ПОСТАНОВИВ :         

       Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Радомір»(м. Запоріжжя)  залишити без задоволення.

           Рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2009 р.                                             у  справі  № 14/297-14/71  залишити  без  змін.