Судове рішення #9983518

№ 2-3115/10  

    Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

  21 червня 2010 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:  

  головуючого судді           Клочко І.В.,  

при секретарі                                   Козинець М.О.  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними щодо перерахунку допомоги, -  

  ВСТАНОВИВ:  

  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва із позовними вимогами про визнання дій протиправними щодо перерахунку допомоги. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зупинення дії та внесення змін відповідно до зазначеної статті визнане рішеннями Конституційного суду України неконституційними, а тому просить визнати дії відповідача щодо виплати щомісячної допомоги – неправомірними. Зобов’язати відповідача перерахувати та сплатити їй в повному обсязі, як дитині війни недооплачене щомісячне підвищення до пенсії із розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006р. по 01.04.2010р. в сумі 5534,10 грн., зобов’язати відповідача призначити їй щомісячне підвищення до пенсії, відповідно до положення ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Стягнути витрати по сплаті за надання правової допомоги в розмірі 300 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.  

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги за викладеними в позові обставинами та просила суд задовольнити в повному обсязі.  

Представник відповідач в судове засідання з’явився, проти задоволення позову заперечував та вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими. Крім того, зазначив, що позивач пропустила трирічний строк позовної давності.  

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.  

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний статус дітей війни», дитина війни — особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.  

Відповідно до копій паспорту та пенсійного посвідчення,  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус дитини війни (а.с.10-13) та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва.  

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний статус дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, виплачуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком (стаття в редакції, що діяла до набрання чинності змін, внесених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007).  

Статтею 6 закону України  «Про соціальний статус дітей війни» (у редакції, що діє з 01.01.2008р.) встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.  

Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.  

Пунктом 12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено, як і в 2006 році було зупинено цю ж норму Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік».  

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих іктів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI у Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (Відомості Верховної Ради України, 2005р., №4,ст. 94; 2006р., №9-11,ст.96; №19-20,ст. 166; 2007р. №7-8, ст.66): текст статті 6 викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.  

Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».  

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік».  

Рішень щодо аналогічних норм Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» Конституційним Судом України не приймалось.  

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19,пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».  

У відповідності до положень статті 147 Конституції України, Конституційний Суд України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.  

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України.  З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.  

За змістом ст. 152 Конституції України врегульоване процедурне питання, у відповідності до якого, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.  

Суд керується положеннями частини 2 статті 152 Конституції України, у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Суд приймає до уваги, зокрема, пункт 4 рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України «Про конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)». Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Конституційний суд України в четвертому пункті мотивувальної частини зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.  

Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.  

Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв’язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.  

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії суб’єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законами і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.  

Суд не враховує письмові пояснення представника відповідача, в яких зазначено, що з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій постановою КМУ від 28.05.2008р. №530, яка набрала чинності з 22.05.2008р., було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірах: з 22 травня – 48,10 грн., з 01 липня – 48,20 грн., з 01 жовтня – 49,80 грн., оскільки вказана постанова Кабінету Міністрів України не реалізує, встановлені Законом, права та гарантії, а змінює та корегує, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення.  

Таким чином суд вважає, що здійснення виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни згідно Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008р. не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам законів України та конституції України, як основного закону держави.  

Таким чином, право позивача на нарахування відновилось: в 2007 році з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі №6-рп/2007 від 09.07.2007р., а з 2008 року з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі №10-рп/2008 від 22.05.2008 року тобто з 09 липня 2007р. по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 року, при цьому в тому правовому режимі, який існував до дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними.  

В судовому засіданні представник відповідача наполягав на застосуванні строку позовної давності. Враховуючи те, що позивач звернулась до суду 14 квітня 2010 року, суд вважає, за необхідне застосувати строк позовної давності, враховуючи те, що позивач не зазначила жодних поважних причин пропуску строку позовної давності, відповідно до ст. 257 ЦК України.  

Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку про неправомірність дій відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії з 09 липня 2007 р.  по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 року по 01 квітня 2010р.  

  Щодо питання здійснення нарахувань надбавки суд вважає за необхідне керуватись наступним.  

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007р. №107-VІ, а саме, статтею 58, встановлено розмір прожиткового мінімуму, в тому числі найменшим розміром з якого є прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.  

Діючим законодавством України на 2008 рік точно не визначено таку базу для нарахувань підвищень як мінімальна пенсія за віком. Тобто жодним нормативно-правовим актом на 2008 рік щодо Закону України «про соціальний захист дітей війни» прямо у абсолютній величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії та бази нарахувань і відповідності до частини 3 ст. 46 Конституції України.  

При цьому, слід зазначити, що Конституція України визначає, що Закон України «Про соціальний статус дітей війни» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»діють як акти мають рівну силу, лише з однією різницею, яка полягає в тому, що Закон України «Про державний бюджет» приймається щорічно та має визначений термін дії.  

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що розмір підвищень пенсій має обраховуватись у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.  

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсій за віком.  

При цьому, статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.  

Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивача як дитині війни.  

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність його дій при не нарахуванні позивачеві підвищення до пенсії, встановленого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195- ІV, у зв’язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в межах строку позовної давності.  

У відповідності до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що  передбачені Конституцією та законами України.  

Позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача призначити позивачці щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, тобто звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи  інтересів, на захист яких звертається особа, у зв’язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим.  

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.  

Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.  

Відповідно до ч.3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать в тому числі витрати на інформаційно-технічне забезпечення, витрати на правову допомогу.  

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з УПФУ Деснянського району м. Києва на користь позивачки судові витрати в розмірі 476 грн., в тому числі 56грн. – судовий збір, 120 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 300 грн. витрати на правову допомогу.  

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,60, 79,88,212-215 ЦПК України, Закону України «Про соціальний дітей війни», рішень Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007р., №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, суд -  

  ВИРІШИВ:  

  Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.  

  Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва протиправною.  

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, недооплаченої як дитині війни щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, включно, та з 22 травня 2008 року по 01 квітня 2010 року, включно.  

  Стягнути з Управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати в розмірі 476 грн.  

  В іншій частині позовних вимог - відмовити.  

  Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги, або протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження рішення, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

  Головуючий:  

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація