№ 2-3165/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 червня 2010 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Клочко І.В.,
при секретарі Козинець М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними щодо перерахунку пенсії та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва (далі за текстом УПФУ в Деснянському районі м. Києва) про визнання дій протиправними щодо перерахунку пенсії. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що їй як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, не в повному обсязі нараховуються та виплачуються державна та додаткова пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». А тому просить с тягнути з відповідача на свою користь заборгованість по основній та додатковій пенсії ЧАЕС в період з 01 квітня 2007 року по 01 грудня 2008 року в сумі 60790,69 грн. та судові витрати в розмірі 1120 грн.
В судовому засіданні представник позивача уточнила позовні вимоги, відповідно до яких просила визнати неправомірними дії УПФУ в Деснянському районі м. Києва щодо проведення перерахунку та доплати пенсії. Зобовязати відповідача провести перерахунок та виплату заборгованості по основній та додатковій пенсії за період з 01 квітня 2007р. по 01 грудня 2008 року та стягнути з відповідач судові витрати в розмірі 1120 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримала уточнені позовні вимоги за викладеними в позові обставинами та просила задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача – Григоренко О.В. заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, при здійсненні повноважень в сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач керується нормативними актами Кабінету Міністрів України, які відповідно до ст. 117 Конституції України є обов’язковими до виконання. Так, приймаючи Постанову від 03.01.2002 року за № 1 «Про підвищення розмірів пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» Кабінет Міністрів України діяв в порядку, в межах і в спосіб, передбачений Конституцією і законами України. Пунктом 2 цієї Постанови Кабінет Міністрів України встановив, що розрахунок пенсій, призначених відповідно до ч. 4 ст.54 та додаткової пенсії, передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», провадиться, виходячи з розміру 19,91 грн. Стосовно додаткової пенсії, то представник відповідача зазначив, що додаткова пенсія відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується із розміру мінімальної пенсії за віком, визначеним Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1996 р. № 342 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 01 березня 1996 року та порядок обчислення пенсій, що призначається після 1 березня 1996 року» та Постановою Кабінету Міністрів від 26.07.1996 року № 831 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також просив застосувати трирічний строк позовної давності з моменту подачі позовної заяви до суду.
Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва і отримує пенсію, передбачену ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі за текстом – Закон №796- ХІІ) та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, передбачену ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002р. №1 та постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 №831 відповідно.
ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, 1 категорії, є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи та не заперечується представником відповідача.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною 4 ст.54 Закону №796-ХІІ передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком; по ІІ групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком; по ІІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.
Статтею 50 Закону №796-ХІІ визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам І групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідом ІІ групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів пенсії за віком.
Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» було внесено зміни до ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік».
Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. до вказаних статей Закону №796-ХІІ було внесено зміни: частину 4 ст.54 Закону №796-ХІІ було змінено чотирма частинами, а ст.50 Закону №796-ХІІ була викладена в новій редакції.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
У відповідності до положень статті 147 Конституції України, Конституційний Суд України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
За змістом ст. 152 Конституції України врегульоване процедурне питання, у відповідності до якого, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Суд керується положеннями частини 2 статті 152 Конституції України, у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд приймає до уваги, зокрема, рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України «Про конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)». Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституційний суд України в мотивувальній частині зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.
Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв’язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії відповідача, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.
Таким чином, право позивача на нарахування відновилось в 2007 році з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, в 2008 році з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, при цьому в тому правовому режимі, якій існував до дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними. Таким чином, нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаних рішень Конституційного Суду України, тобто з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року, на підставі положень статей 50, 54 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).
Відповідно до ст. 62 Закону №796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністра вів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Частиною 1 ст. 67 Закону №796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Отже, Законом України №796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.
Суд не враховує твердження представника відповідача, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та корегують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону №796-ХІІ,де чітко встановлено, що дія положень цього Закону на може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Таким чином суд вважає, що здійснення виплати державної пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України №1 від 01.03.2002р. та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. №831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам законів України та конституції України, як основного закону держави.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо перерахунку та виплати недоотриманої основної та додаткової пенсій з 01.04.2007р. по 01.12.2008р., відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягають частковому задоволенню, а саме з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008 по 01.12.2008р..
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать в тому числі витрати на інформаційно-технічне забезпечення, витрати на правову допомогу.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки судові витрати в розмірі 1120 грн., в тому числі 120 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1000 грн. витрати на правову допомогу (а.с.13).
Відповідно до ч.2 ст. 88 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що як позивач так і відповідач звільнення від сплати судового збору, суд приходить до висновку, що оплата судового збору компенсується за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,60, 79,88,212-215 ЦПК України, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», рішень Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007р., №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва протиправною.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи виходячи з 75% мінімальної пенсії за віком та державної пенсії не менше 8 мінімальних пенсій за віком в період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 01 грудня 2008 року.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1120 грн.
Сплата судового збору компенсується за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги, або протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження рішення, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Головуючий: