№ 2-3341/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 червня 2010 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Клочко І.В.,
при секретарі Козинець М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій органів протиправними щодо перерахунку допомоги на оздоровлення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; зобов’язати відповідачів провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2007 – 2009 роки в сумі 7 667,5 грн. з урахуванням проведених виплат; зобов’язати відповідачів призначити йому, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи допомоги на оздоровлення у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є особою, постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, є інвалідом ІІ групи, у зв’язку з чим перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації. У відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі по тексту Закон) їй передбачена щорічна допомога на оздоровлення (надалі по тексту допомога) в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати. В період з 2007 по 2009 роки йому виплачувалася вказана щорічна допомога в менших розмірах, ніж це передбачено Законом, вважаючи такі дії відповідача неправомірними, просить стягнути недоотримані суми допомоги на оздоровлення та відшкодувати за рахунок відповідачів витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги позову, посилаючись на обставини, викладені в позовні заяві.
Представник Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі по тексту Управління) в судове засідання не з’явився, до суду надійшли заперечення, в яких представник відповідача вказував на те, що Управління діяло у відповідності до норм чинного законодавства, а саме у відповідності по Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, яка є чинною та визначає конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки у відповідності до ст. 101 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», ст. 73 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік», ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних розмірах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, положення вказаних статей не визнавались неконституційними. Представник Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації просив розглядати справу за його відсутності.
Представник Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі по тексту Центр) в судове засідання також не з’явився, надійшли заперечення, в яких зазначено, що Центр здійснює лише виплату соціальної допомоги, інших грошових виплат за розпорядженнями та списками, які надходять від органів праці та соціального захисту населення в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів від 12.07.2005 року № 562, а тому підстави для визнання таких дій Центру неправомірними – відсутні.
Вислухавши пояснення позивача та дослідивши обставини справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідченням, довідкою МСЕК, перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації.
Відповідності до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 06.06.1996 року (надалі по тексту Закон) учасникам ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідам ІІ групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Позивачу у 2007- 2009 роках Управлінням нараховувалось, а Центром – виплачувались щорічна допомога на оздоровлення в інших розмірах, ніж це встановлено Законом, а саме: у відповідності до Постанов Кабінету Міністрів України за № 562 від 12 липня 2005 року по 120 грн. на рік.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У відповідності до п. 30 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дія ч. 4 ст. 48 Закону була зупинена. Названий пункт бюджетного закону визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року. Тобто з 09 липня 2007 року була відновлена дія норми ч. 4 ст. 48 Закону.
Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року ст. 48 Закону викладено в новій редакції, а саме: одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року вказана зміна визнана неконституційною. Таким чином, з 22.05.2008 року була відновлена дія попередньої редакції ст. 48 Закону.
У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, таким чином звуження змісту та обсягу права, наданого Законом – є безпідставним.
В Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року вказано, що зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом регулювань інших законів України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання представників відповідачів на правомірність своїх дій, оскільки виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення здійснювалась в межах розмірів бюджетних асигнувань – є необґрунтованими і судом до уваги не приймаються.
Така позиція суду узгоджується з позицією практикою Європейського Суду з прав людини, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на соціальний захист (в даному випадку це стосується можливості реалізації встановленої державою гарантії для інвалідів війни та осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як складової їхнього правового статусу) засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на недосконалість певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту. Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України – права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Враховуючи положення наведеної конституційної норми, постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативними актами, які не можуть суперечити Конституції та Законам України, отже при вирішенні даного спору не підлягає застосуванню Постанова Кабінету Міністрів від 12.07.2005 року № 562, яка суперечить положенням Закону і фактично зменшує розміри соціальних виплат, встановлених Законом України Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи, що чинним законодавством питання призначення та виплати допомоги на оздоровлення особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, покладено на відповідачів, а також з огляду на те, що положення ч. 4 ст. 48 Закону передбачають визначення р озміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, тому конкретний розмір допомоги на оздоровлення підлягає визначенню Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації на момент виплати з урахуванням сплачених коштів.
В частині позовних вимог щодо зобов’язання відповідачів призначити (встановити) позивачу, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (ІІ групи інвалідності), щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р., суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, тобто звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв’язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать в тому числі витрати на інформаційно-технічне забезпечення.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів в рівних частинах на користь позивачки судові витрати в розмірі 120 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 88 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що як позивач так і відповідачі звільнення від сплати судового збору, суд приходить до висновку, що оплата судового збору компенсується за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,60,79,88,212-215 ЦПК України, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», рішень Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007р., №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації протиправною.
Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації провести перерахунок недоплаченої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки, відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Визнати бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат протиправною.
Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити перерахунок недоплаченої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки, відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, понесені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 60,00 грн. з кожного.
Сплата судового збору компенсується за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги, або протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження рішення, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Головуючий: