Справа № 2-4026/10  

  Р І Ш Е Н Н Я  

                                                     І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

   25 червня 2010 року             Деснянський районний суд м. Києва в складі:

   головуючого судді                  Іванченко М.М.,

   при секретарі                                      Дакал В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за  позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними та здійснення  перерахунку та виплати пенсії,  

ВСТАНОВИВ:  

  Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними та здійснення перерахунку та виплати пенсії їй як особі, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що їй як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, 3 групи інвалідності не в повному обсязі нараховуються та виплачуються державна та додаткова пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». А тому просить визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати його здійснити перерахунок державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначений у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність,  починаючи з 01.06.2007 року по день винесення рішення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила суд винести рішення про його задоволення з підстав, викладених у позовній заяві.  

      Представник відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва, в судовому засіданні з позовом ОСОБА_1. не погодилась та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог щодо оскарження дій Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва та зобов’язання зробити перерахунок пенсії позивачу, виходячи з того, що при здійсненні повноважень в сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач керується нормативними актами Кабінету Міністрів України, які відповідно до ст. 117 Конституції України є обов’язковими до виконання. Так, приймаючи Постанову від 03.01.2002 року за № 1 «Про підвищення розмірів пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» Кабінет Міністрів України діяв в порядку, в межах і в спосіб, передбачений Конституцією і законами України. Пунктом 2 цієї Постанови Кабінет Міністрів України встановив, що розрахунок пенсій, призначених відповідно до ч. 4 ст.54 та додаткової пенсії, передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», провадиться, виходячи з розміру 19,91 грн. Стосовно додаткової пенсії, то представник відповідача зазначив, що додаткова пенсія відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується із розміру мінімальної пенсії за віком, визначеним Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1996 р. № 342 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 01 березня 1996 року та порядок обчислення пенсій, що призначається після 1 березня 1996 року» та Постановою Кабінету Міністрів від 26.07.1996 року № 831 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

      Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1. перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва і отримує пенсію, передбачену ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі за текстом – Закон №796-ХІІ) та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, віднесеним до категорії 1, передбачену ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року № 1 та постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 року № 831 відповідно.

ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом 3-ої групи, що підтверджується копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стосовно позовних вимог позивача ОСОБА_1 щодо перерахунку та виплати недоотриманої державної та додаткової пенсій, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:

 а) державної пенсії;  

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною 4 ст. 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р.) передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком; по ІІ групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком; по ІІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.

Статтею 50 Закону № 796-ХІІ (в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р.) визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам І групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідом ІІ групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів пенсії за віком.

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року до вказаних статей Закону № 796-ХІІ було внесено зміни: частину 4 ст.54 Закону № 796-ХІІ було змінено чотирма частинами, а ст. 50 Закону №796-ХІІ була викладена в новій редакції.  

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».  

У відповідності до положень статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України.  З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За змістом ст. 152 Конституції України врегульоване процедурне питання, у відповідності до якого закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.  

Суд керується положеннями частини 2 статті 152 Конституції України, у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Суд приймає до уваги, зокрема, рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України «Про конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)». Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний суд України в мотивувальній частині зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.

Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв’язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії суб’єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законами і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують встановлені Законом права та гарантії, а змінюють та корегують встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Таким чином суд вважає, що здійснення виплати пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 01.03.2002 року та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам законів України та Конституції України, як основного закону держави.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 щодо перерахунку та виплати недоотриманої основної та додаткової пенсій в період з 01.06.2007 року, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

 Разом з тим не підлягає задоволенню позов ОСОБА_1 в частині зобов»язання відповідачів в майбутньому не порушувати вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи щодо пенсійного забезпечення позивача, оскільки відповідно  до ч. 2 ст. 15  ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них, тобто звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи  інтересів, на захист яких звертається особа, у зв’язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим.

Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 82 ЦПК України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

       Щодо заявленої позивачем  вимоги про стягнення з відповідача на його користь витрати по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн, то вона задоволенню не підлягає, оскільки  відповідно до ст. 83 ЦПК України сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається у разі:  

 - внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством:  

 - повернення заяви або скарги:

 - відмови у відкритті провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 ст. 205 цього Кодексу:

 - залишення заяви без розгляду з підстав визначеної пунктом 1,2 і 8 ст. 207 цього Кодексу.

         Відповідно до ст. 79 ЦПК України стягнути з Державного бюджету України на користь позивача понесені ним витрати на оплату послуг з правової допомоги в розмірі 500, 00 грн.

За викладеним, керуючись ст. 64 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України ?55 ро соціальний захист дітей війни від 18.11.2004 року, Рішенням № 6-рп/2007 Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, ст.ст. 15,16,257 ЦК України, ст.ст. 3, 8, ч. 2 ст. 15, 79, 82, 213-215 ЦПК України, суд,

  ВИРІШИВ:  

             Позов  ОСОБА_1 –   задовольнити  .   частково.  

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку розміру її пенсійного забезпечення – частково неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1  державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком в період з 01.06.2007 року по 25.06.2010 року з урахуванням проведених виплат.

Зобов»язати Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з 50% мінімальної пенсії за віком в період з 01.06.2007 року по 25.06.2010 року з урахуванням проведених виплат.

 Стягнути з Державного бюджету України (Уповноважений територіальний орган- Управління Державного Казначейства у Деснянському районі м. Києва, м. Київ, вул. Бальзака, 22, 02225, код ЄДРПОУ 26077891) на користьОСОБА_1 витрати на оплату послуг з правової допомоги в розмірі 500, 00 грн.

В задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання відповідачів в майбутньому не порушувати вимог Закону України  Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , а також про відшкодування понесених позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. –   відмовити.  

 Витрати по оплаті судового збору провести за рахунок Державного бюджету Україниу розмірі 3 грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги, або протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження рішення, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

                       Головуючий: