ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

07.08.06 р.                                                                               Справа № 20/275пн                               

Суддя господарського суду Донецької області Донець О.Є.                                                                                                

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Компанії ГОМЕС ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛІМІТЕД (GOMEZ ENTERPRISES LIMITED), м.Нікосія, Республіка Кіпр

до відповідача Акціонерного Банку «Український Бізнес Банк», м.Донецьк

про спонукання до виконання зобов’язань за договором банківського рахунку

За участю представників сторін:

від позивача:     Троцак С.Г. – дов.

від відповідача: Барбишева Н.В. – дов.

 

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області звернулася Компанія ГОМЕС ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛІМІТЕД (GOMEZ ENTERPRISES LIMITED), м.Нікосія, Республіка Кіпр, із позовом до Акціонерного Банку «Український Бізнес Банк», м.Донецьк, про спонукання до виконання зобов’язань за договором банківського рахунку.

          

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю між юридичними особами від 02.06.06 р., довідку № 07/5891 від 20.10.05 р., платіжне доручення № 158 від 05.07.06 р., заяву про купівлю іноземної валюти від 05.07.06 р., лист Акціонерного Банку «Український Бізнес Банк» № 13006/2306 від 06.07.06 р., договір на обслуговування № 328К від 19.06.06 р., замовлення № 1 від 03.07.06 р. до договору обслуговування, повідомлення № 32 від 05.07.06 р. про неможливість виконання замовлення, відзив замовлення від 05.07.06 р., договір банківського рахунку № 772/01 від 26.06.06 р., договір на відкриття та обслуговування поточних рахунків в іноземній валюті від 26.06.06 р., банківські виписки, баланс ТОВ «Новатор» на 30.06.06 р., бухгалтерську довідку, а також на приписи Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 197, 334, 341, 399, 400 Господарського кодексу України, ст.ст.  509, 526, 527 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, ст.2 Закону України “Про режим іноземного інвестування”, ст.5 Закону України “Про національну депозитарну систему та особливості законодавчого обігу цінних паперів в Україні”, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, ст. 55 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України”, ст.ст. 2, 9 Угоди між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр “Про запобігання подвійному оподатковуванню доходів та майна”.

                    

Відповідач позов не визнав, посилаючись на приписи Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 р.”, роз’яснення НБУ та ПФУ до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. № 1740, п. 19 зазначеної постанови.

          Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

          

          Компанія ГОМЕС ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛІМІТЕД (GOMEZ ENTERPRISES LIMITED), м.Нікосія, Республіка Кіпр (далі – Компанія) інвестувала у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новатор»  16600,00 грн. (3287,15 доларів США), що підтверджується наявними у справі копіями статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новатор», довідки № 07/5891 від 20.10.05 р.

          Згідно із копіями балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новатор» станом на 30.06.06 р., бухгалтерської довідки до даного балансу, прибуток Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новатор», отриманий у першому півріччі 2006 р., склав 10238,3 тис.грн.

        2 червня 2006 р. між Компанією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будсоюз-Дніпро» був укладений договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новатор».

        Згідно з умовами вказаного договору, Компанія передала у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Будсоюз-Дніпро» свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новатор» за ціною 393900000,00 грн. (78000000,00 доларів США) та вийшла зі складу засновників останнього.

         26 червня 2006 р. між Компанією та Акціонерним Банком «Український Бізнес Банк» (далі – Банк) були укладені договір № 772/01 банківського рахунку у національній валюті та № 772/01і на відкриття та обслуговування поточних рахунків в іноземній валюті.

     

         З метою повернення інвестицій внаслідок припинення інвестиційної діяльності на території України Компанія звернулася до Банку із заявою про купівлю іноземної валюти, в якій доручила Банку купити на міжбанківському валютному ринку іноземну валюту (долари США) в сумі 285000,00 доларів, задля чого на рахунок Банку було перераховано суму, необхідну для купівлі зазначеної кількості іноземної валюти, про що свідчить наявна у справі банківська виписка.

          Банк листом № 13006/2306 від 06.07.06 р. відмовив Компанії у виконанні зазначеної заяви про купівлю іноземної валюти, обґрунтовуючи свою відмову тим, що на підставі п.5 ст.1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», ст.98 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Компанія повинна перерахувати на транзитний рахунок Банку суму, необхідну для сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

          Не погоджуючись із вищевикладеною позицією Банку, Компанія звернулася до суду із позовом про спонукання Банку до виконання своїх зобов’язань за договором банківського рахунку № 772/01 та за договором на відкриття та обслуговування поточних рахунків в іноземній валюті № 772/01і  в частині купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку у відповідності до заяв Компанії з метою повернення коштів, отриманих в результаті припинення інвестиційної діяльності за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новатор» від 02.06.06 р., без витребування платіжного доручення про сплату збору до Пенсійного фонду України в розмірі 1,3% від суми купівлі валюти, та без спонукання вказувати реквізити на сплату зазначеного збору у заяві про купівлю валюти.

          У підтвердження позовних вимог Компанія посилається на те, що у відповідності до Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», Компанія не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, оскільки вона є юридичною особою – нерезидентом, не  здійснює  господарську  діяльність  на  території України,  не має постійного представництва або структурного підрозділу  на території України, тому згідно із Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про захист іноземних інвестицій на Україні», «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» тощо, Банк зобов’язаний виконати свої договірні обов’язки щодо купівлі іноземної валюти на замовлення Компанії, а вимагання Банком від Компанії перерахування суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є незаконним.

        

         Крім того, Компанія посилається на те, що відповідно до Угоди між Урядом СРСР та Урядом Республіки Кіпр «Про запобігання подвійному оподаткуванню доходів та майна» від 29.10.1983 р., Закону України «Про міжнародні договори», Компанія зобов’язана сплачувати податки лише на території Республіки Кіпр.

                    

         Вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.          

         Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування є складовою частиною страхових внесків.

         Статтею 5 вказаного Закону визначено, що виключно  цим Законом визначаються платники страхових внесків.

   

          Відповідно до ст.1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, роботодавець – це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та  господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників,  якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

           Цією ж статтею встановлено, що страхувальники – це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

           Статтею 14 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” до страхувальників віднесені, зокрема, роботодавці: підприємства, установи і організації,  створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які  мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський  податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб  на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону; дипломатичні представництва, консульські  установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами, - для осіб, зазначених у пункті 5 статті 11 цього Закону.

         Статтею 15 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Платниками страхових  внесків до Накопичувального фонду є застраховані особи, зазначені в пунктах 1-7, 9, 10, 12, 15 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.

           Відповідно до п. 3 зазначеної статті, страхувальники набувають статусу платників  страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду, а особи,   визначені  частиною  першою  статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності  договором  про  їх  добровільну участь.

      З вищенаведених норм вбачається, що юридичні особи-нерезиденти можуть бути платниками страхових внесків лише у випадку створення на території і/або згідно з законодавством України постійного представництва або  іншого відособленого  підрозділу, а також за умови, якщо ці юридичні особи виступають роботодавцями.

           В той же час, п.5 ст.1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції з купівлі – продажу валюти.

           Проте, як встановлено п.15 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,  який набрав чинності з 01.01.2004 р.

           Таким чином, при вирішенні питання щодо віднесення Компанії до кола осіб, що є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, слід керуватися, в першу чергу, Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

З огляду, на вказаний припис закону, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача про те, що Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 р.” до кола платників  збору віднесені юридичні особи  – нерезиденти.

           Необхідно також зазначити, що відповідно до ст.6 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

           Згідно із ст.10 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, роботодавцем відповідно до цих Основ вважається: власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм  власності, виду діяльності та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю; власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у  тому числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

           Отже, необхідною умовою віднесення юридичної особи – нерезидента до кола платників страхових внесків, крім наявності у цієї особи розташованих на території України філій та представництв, є використання праці найманих працівників на території України.

          Суду не надано документів про те, що Компанія має на території України представництва, філії тощо та використовує найману працю.

  

                     Крім того, положеннями Угоди між Урядом СРСР та Урядом Республіки Кіпр «Про запобігання подвійному оподаткуванню доходів та майна» від 29.10.1983 р., позивачу гарантоване безперешкодне перерахування виручки від продажу інвестицій у вільно конвертованій валюті (і в сумі інвестування); недопущення встановлення інвесторам-нерезидентам інвестиційних умов (у тому числі при розпорядженні інвестиціями та доходами за ними) менш сприятливіших ніж для українських інвесторів.

          Тобто, спонукання позивача – інвестора нести додаткові витрати, у тому числі, у вигляді сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є обмеженням його права на вивіз інвестиційних коштів, що суперечить положенням Міжнародного договору, норми якого мають пріоритет відповідно  до ст. 17 Закону України “Про міжнародні договори України”.

          Відповідно до ст.4 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені  законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми  міжнародного договору.

          Відповідно до положень ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є  правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої сторони  певну дію. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що зобов’язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

       

          Положеннями статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами  виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

           Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом,  а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

           Пунктом 2.1.5. договору № 772/01і від 26.06.2006 р. встановлено обов’язок Банку здійснювати за дорученням Клієнта продаж, купівлю на валютному ринку України валютних коштів в порядку й розмірах, передбачених чинним законодавством України.

           Згідно із ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних   вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву,  що  зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

           Відповідно до Правил проведення Торгівельної сесії та здійснення окремих операцій, пов’язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів (Постанова НБУ № 281  від 10.08.2005 р.) та Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного  регулювання і валютного контролю (№ 15-93 від 19.02.193 р.) відповідач є суб’єктом  міжбанківського валютного ринку України та наділений повноваженнями щодо здійснення  операцій по закупівлі іноземної валюти.

         Відповідач, відмовляючи у виконанні заявки позивача № 1 від 23.05.2006 р. по  закупівлі іноземної валюти, посилається на необхідність сплати пенсійного збору в розмірі 1,3 %, а також вимагає визначення у заявці реквізитів на оплату 1,3 %.

         Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України,  нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

        Відповідно статті 55 Конституції України, будь-які права та інтереси, які охороняються  законом, можуть заслуговувати на судовий захист.

        Як визначено статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі  правовідносини, що виникають у державі.

        Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право  звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та  інтересу.

        У частині другій цієї ж статті визначений спосіб захисту цивільних прав та інтересів,  одним з яких є припинення дії, яка  порушує  право.

        Аналіз норм законодавчих актів, які регулюють пенсійне страхування, дає суду підстави для висновку про те, що дії відповідача суперечать діючому законодавству.

        Відповідно до ст.11 Закону України «Про режим іноземного інвестування», у разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня  припинення цієї  діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного  внеску  (з  урахуванням  можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій  чи  товарній  формі  за  реальною  ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності,  якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

          Відповідно до ст.4 Закону України «Про захист іноземних інвестицій», іноземним інвесторам гарантується перерахування  за кордон їх прибутків та  інших  сум  як в  карбованцях,  так  і  в іноземній валюті, що отримані на законних підставах.

        Таким чином, позовні вимоги щодо спонукання відповідача до виконання зобов’язань  за договором № 594і обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

        Керуючись  ст.ст.  4-2, 4-3, 33,  43, 44, 49, 82-85   Господарського  процесуального  кодексу  України, ст. 193, 334, 341, 399, 400 Господарського  кодексу  України, ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 5 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, господарський   суд

В И Р І Ш И В:

        Позовні вимоги Компанії ГОМЕС ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛІМІТЕД (GOMEZ ENTERPRISES LIMITED), м.Нікосія, Республіка Кіпр, до Акціонерного Банку «Український Бізнес Банк», м.Донецьк, задовольнити повністю.

        Зобов’язати Акціонерний Банк «Український Бізнес Банк», м.Донецьк,  виконувати свої зобов’язання за договором банківського рахунку юридичної особи у національній валюті України № 772/01 від 26.06.06 р. та за договором на відкриття та обслуговування поточних рахунків в іноземній валюті № 772/01і від 26.06.06 р. в частині придбання Компанією ГОМЕС ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛІМІТЕД (GOMEZ ENTERPRISES LIMITED), м.Нікосія, Республіка Кіпр, іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку у відповідності до заяв Компанії з метою повернення коштів, отриманих в результаті припинення інвестиційної діяльності за договором купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю між юридичними особами від 02.06.06 р., без витребування платіжного доручення про сплату збору до Пенсійного фонду України в розмірі 1,3% від суми купівлі валюти, та без спонукання вказувати реквізити на сплату 1,3% до Пенсійного фонду України у заяві про купівлю валюти.

        Повний текст рішення оголошено 07.08.06 р.

        Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

        Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів або в касаційному порядку через місцевий чи апеляційний господарський суд протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

          

Суддя                                                                         Донець О.Є.                               

Надруковано 3 примірники:

1 - позивачеві;

1 - відповідачеві;

1 - усправу